Постанова 4854 № 420/645/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/645/23 Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В., повний текст судового рішення складено 21.06.2023, м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Яковлєва О.В., суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського міського голови Труханова Геннадія Леонідовича, Юридичного департаменту Одеської міської ради про проходження публічної служби,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Одеському міському голові та Юридичному департаменту Одеської міської ради, а саме: - визнання протиправним та скасування розпорядження Одеського міського голови від 09 грудня 2022 року № 1552К «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновлення на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради; - стягнення з Юридичного департаменту Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2022 року до дати ухвалення судового рішення, з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів; - стягнення з Юридичного департамент Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань 100 000,00 (сто тисяч) грн. на відшкодування завданої моральної шкоди; Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що у межах спірних правовідносин позивача протиправно звільнено з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради через прогули без поважних причин, що мали місце у період з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року. На переконання апелянта, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що апелянт з поважних причин не знаходився на робочому місці з 01 квітня 2022 року, так як апелянт виїхав за межі Україні у зв`язку із наявною загрозою для його життя і здоров`я через військову агресію проти України, яка супроводжується постійними обстрілами міста Одеса. При цьому, апелянт наголошує, що його робоче місце не має поблизу споруд цивільного захисту, безпечних та повністю придатних до використання, що підтверджується іншими посадовими особами Юридичного департаменту Одеської міської ради та безпідставно не враховано судом першої інстанції. Крім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано того факту, що з 24 лютого 2022 року тимчасово призупинено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчить про відсутність організаційних та технічних умов, необхідних для виконання позивачем своїх посадових обов`язків, а як наслідок є підставою для оголошення простою. При цьому, апелянт наголошує, що іншим працівника Юридичного департаменту Одеської міської ради оголошувався простій у спірному періоді, що свідчить про дискримінаційне ставлення до апелянта. З іншого боку, апелянт зазначає, що його безпідставно не допущено до роботи після його повернення до м. Одеси 16 листопада 2022 року та після звернення до керівництва Юридичного департаменту Одеської міської ради. Крім того, апелянт вважає, що суб`єктом владних повноважень порушено процедуру звільнення апелянта, належним чином не ознайомлено апелянта з документами, що стали підставою для його звільнення, а також порушено встановлені строки притягнення апелянта до дисциплінарної відповідальності. В свою чергу, відповідачами подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин апелянта правомірно звільнено з роботи через прогули без поважних причин. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Одеського міського голови від 04 травня 2018 року № 593К «Про призначення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 з 14 травня 2018 року призначено виконуючою обов`язки державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради тимчасово, до заміщення посади в порядку, передбаченому законодавством України. Розпорядженням Одеського міського голови від 05 липня 2018 року № 930К «Про призначення працівників юридичного департаменту» з 12 липня 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, як таку, що пройшла за конкурсом. Відповідно до свідоцтва про шлюб від 18 серпня 2021 року серії НОМЕР_1 , виданого Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3 . Наказом директора Юридичного департаменту Одеської міської ради від 12 листопада 2021 року № 154К «Про зміну облікових даних» внесено зміни в облікові дані ОСОБА_2 , державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, у зв`язку з укладанням шлюбу та зміною прізвища. При цьому, згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 виїхала з України 27 лютого 2022 року (пункт пропуску Орлівка) та в`їхала в Україну 14 серпня 2022 року (пункт пропуску Порубне). В свою чергу, 16 листопада 2022 року ОСОБА_1 прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради, де надала усні та письмові пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці начальнику відділу інформаційно-правової та кадрової роботи Юридичного департаменту Одеської міської ради Ігнатовій О.А. і в.о. директора Юридичного департаменту Одеської міської ОСОБА_4 . Крім того, 30 листопада 2022 року на вимогу в.о. директора Юридичного департаменту Чеботаренко К.А. надала додаткові пояснення щодо поважності причин своєї відсутності на роботі з матеріалами листування зі своїм безпосереднім керівником - начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підтвердження повідомлення відповідача про місце свого перебування та причини відсутності на робочому місці При цьому, 01 грудня 2022 року на вимогу в.о. директора Юридичного департаменту (копія листа від 28.11.2022 року вих.№165- ч/вих.) ОСОБА_1 прибула до Юридичного департаменту Одеської міської ради, де ознайомлена з актами про відсутність на роботі в період з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року. Розпорядженням Одеського міського голови № 1552К від 09 грудня 2022 року, відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 147, 1471, 148, 149 Кодексу законів про працю України, враховуючи відкрите довготривале ухилення від виходу на роботу, значну тривалість відсутності на роботі без поважних причин, що має систематичний характер, свідчить про невиконання трудових обов`язків державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_1 та обумовлює важкий ступінь вчиненого проступку, звільнено ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, 13 грудня 2022 року. Підставою для звільнення слугували: подання в.о. директора Юридичного департаменту Жилкіної Т.П., акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року, пояснення ОСОБА_1 від 16 листопада 2022 року та від 30 листопада 2022 року, лист Юридичного департаменту від 28 листопада 2022 року № 165-Ч/вих. Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про залишення без задоволення позовних вимог, так як позивача правомірно звільнено з роботи у межах спірних правовідносин, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Згідно ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України. При цьому, згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Згідно ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Згідно ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. Згідно ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки". Згідно ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки». При цьому, згідно ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Між тим, Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Згідно п. 4 ч. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При цьому, згідно ч. 1 ч. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Згідно ч. 2 ч. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності розпорядження Одеського міського голови від 09 грудня 2022 року № 1552К «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради. В даному випадку, з аналізу оскаржуваного розпорядження вбачається, що юридичною підставою звільнення позивача є п. 4 ст. 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку прогулу працівника без поважних причин). При цьому, фактичною підставою звільнення позивача є його відсутність на робочому місці, у період з 01 квітня 2022 року по 07 грудня 2022 року, без поважних причин. Між тим, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). В свою чергу, звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, застосуванню якого, окрім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, передує з`ясування поважності причини його відсутності. При цьому, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника та є обставинами непереборної сили, що унеможливили прибуття працівника на роботу. Тобто, для перевірки правомірності звільнення позивача з посади, суду необхідно перевірити доводи такого працівника про наявність у нього поважних підстав для відсутності на роботі за весь період прогулу. В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі та встановлених судом обставин справи, починаючи 01 квітня 2022 року, позивач мав приступити до виконання його службових обов`язків у Юридичному департаменті Одеської міської ради після виходу з відпустки. В свою чергу, позивач вважає, що він з поважних причин не знаходився на робочому місці, починаючи з 01 квітня 2022 року, так як він вимушено виїхав за межі Україні у зв`язку із наявною загрозою для його життя та здоров`я, яка пов`язана з військовою агресією проти України та систематичними обстрілами міста Одеса. При цьому, на переконання позивача, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки зазначеним обставинам справи, а як наслідок помилково не визнано причини його відсутності на роботі у відповідний період поважними. Між тим, надаючи правову оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обставини військової агресії проти України та її хронологія є загальновідомими, а як наслідок вони не підлягають додатковому доведенню. В свою чергу, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що перебування позивача у м. Одеса, як і будь-якої іншої людини, у період з 01 квітня 2022 року по 16 листопада 2022 року, могло загрожувати його життю та здоров`ю. Більш того, колегія суддів вважає, що перебування на всій території України, починаючи з 24 лютого 2022 року, не може вважатись безпечним та несе значну кількість ризиків для життя та здоров`я людини, пов`язаних з військовою агресією проти України. Між тим, як вбачається з наданої Державною прикордонною службою України інформації, у період з 27 лютого 2022 року по 14 серпня 2022 року, позивач дійсно перебував поза межами України. Проте, як зазначено вище, позивач 14 серпня 2022 року повернувся до України та 16 листопада 2022 року прибув до Юридичного департаменту Одеської міської ради для встановлення можливості подальшого проходження публічної служби. В свою чергу, протягом трьох місяців після повернення до України, позивач не з`являвся за місцем роботи, а також не звертався з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до Юридичного департаменту Одеської міської ради щодо врегулювання процесу проходження ним публічної служби. При цьому, колегія суддів не приймає доводів позивача про те, що після повернення до України він потребував медичної та психологічної допомоги, а як наслідок не міг відразу прибути до Юридичного департаменту Одеської міської ради, так як у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, а також будь-які інші докази, підтверджуючі зазначені пояснення позивача. Крім того, як вбачається з наданих позивачем пояснень, після повернення в Україну він перебував у м. Києві та не бажав повертатися до м. Одеси. Між тим, як вже зазначалось колегією суддів вище, перебування будь-якої людини на всій території України, а насамперед в столиці України, починаючи з 24 лютого 2022 року, не може вважатись безпечним та несе значну кількість ризиків для життя та здоров`я такої людини. З іншого боку, колегія суддів вважає, що позивач мав усвідомлювати, що він перебуває у триваючих трудових відносинах з Юридичним департаментом Одеської міської ради, є посадовою особою органу місцевого самоврядування, а як наслідок має виконувати свої посадові обов`язки, дотримуватись правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці. При цьому, як встановлено у ході розгляду даної справи, починаючи з червня 2022 року, в Україні відновлено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому проходив службу позивач, мав змогу виконувати покладені на нього функції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що тривале знаходження позивача у м. Києві, після повернення в Україну, не є поважною причиною для прогулу, без врегулювання позивачем процесу проходження публічної служби з роботодавцем у передбаченому чинним законодавством порядку, навіть в умовах триваючої збройної агресії проти України. Крім того, щодо обставин перебування позивача за межами України, а також можливості врегулювання позивачем процесу проходження публічної служби з роботодавцем, колегія суддів зазначає наступне. В даному випадку, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що працівникам, зокрема, які виїхали за межі території України або набули статусу внутрішньо переміщеної особи, за їх заявою, в обов`язковому порядку мають надаватись відпустки без збереження заробітної плати, можуть надаватись щорічні відпустки, або з такими працівниками може призупинятись дія трудового договору. Між тим, як зазначено вище, у період з 01 квітня 2022 року по 16 листопада 2022 року, позивач не виконував своїх посадових обов`язків та фактично не з`являвся на роботі. При цьому, як вбачається із зібраних матеріалів у справі та наданих сторонами пояснень, позивачем не направлялось до Юридичного департаменту Одеської міської ради, у будь-якій формі, жодних заяв та звернень для врегулювання процесу проходження ним публічної служби. В свою чергу, колегія суддів вважає оманливими пояснення позивача та його представника про те, що позивач, перебуваючи за кордоном, не мав доступу до мережі Інтернет та не мав можливості направити своєму керівництву будь-яких заяв для врегулювання процесу проходження ним публічної служби. Більш того, як вбачається із зібраної в матеріалах справи історії листування позивача з його керівництвом та іншими посадовими особами Юридичного департаменту Одеської міської ради, у березні та квітні 2022 року, перебуваючи за кордоном, позивач мав доступ до мережі Інтернет. При цьому, як зазначено у вищевикладених нормах матеріального права, в період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. З іншого боку, як зазначено вище, позивач 14 серпня 2022 року повернувся до України та до моменту прибуття 16 листопада 2022 року до Юридичного департаменту Одеської міської ради також не звертався з будь-якими письмовими заявами та зверненнями до Юридичного департаменту Одеської міської ради щодо врегулювання процесу проходження ним публічної служби, за умови функціонування в Україні поштового зв`язку. При цьому, вказані обставини, за умови наявності нормативного регулювання трудових відносин в умовах дії воєнного стану, на переконання колегії суддів, підтверджують висновки суду про те, що сам по собі факт перебування позивача у відповідному періоді за кордоном та у м. Києві, не є поважною причиною для невиконання ним своїх посадових обов`язків, без передбачених трудових законодавством підстав. Крім того, колегія суддів не приймає доводів позивача про те, що пропозиція роботодавця щодо надання відпустки без збереження заробітної плати є примусом позивача та позбавляє його засобів до існування, так як фактично у спірному періоді позивач у будь-якій формі не виконував своїх посадових обов`язків, а також не бажав прибувати за місцем своєї роботи. При цьому, колегія суддів не приймає доводів позивача про те, що керівництвом Юридичного департаменту Одеської міської ради порушено вимоги ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» по відношенню до позивача, не видавши розпорядження щодо переведення позивача в режим простою за аналогією з частиною інших працівників Юридичного департаменту Одеської міської ради. В даному випадку, як зазначено вище, будь-яких заяв із зазначеного питання позивачем до Юридичного департаменту Одеської міської ради не направлялось, як в період перебування за межами України, так і після повернення до України. При цьому, за умови функціонування Юридичного департаменту Одеської міської ради, а також наявності в останнього потреби в працівниках, на переконання колегії суддів, останній не зобов`язаний переводити своїх працівників в простій лише за одностороннім бажанням працівника. З іншого боку, колегія суддів вважає, що в період перебування позивача в Україні, коли останній не бажав повертатись до м. Одеса, інші працівники Юридичного департаменту Одеської міської ради, які продовжили виконувати свої посадові обов`язки в умовах дії воєнного стану, перебували в обмеженому становищі в порівнянні з позивачем, який не виконував своїх посадових обов`язків та бажав отримувати заробітну плату. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність позивача на роботі у зазначений період, що супроводжувалась небажанням позивача подавати своєму роботодавцю будь-які заяви та звернення для врегулювання процесу проходження ним публічної служби, не є наслідком існування обставин непереборної сили. Щодо повернення позивача до м. Одеси та звернення позивача 16 листопада 2022 року та 30 листопада 2022 року до Юридичного департаменту Одеської міської ради, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі, 16 листопада 2022 року позивачем подано до Юридичного департаменту Одеської міської ради свої пояснення щодо відсутності на роботі з 01 квітня 2022 року, в яких містилось прохання щодо надання можливості виходу на роботу та щодо повідомлення позивачу дати виходу на роботу. При цьому, роботодавцем запрошено позивача на 01 грудня 2022 року для надання пояснень та доказів щодо відсутності на роботі, а також для ознайомлення зі складеними актами про відсутність позивача на роботі. В свою чергу, після надання позивачем додаткових пояснень та доказів 30 листопада 2022 року, суб`єктом призначення позивача, а саме міським головою міста Одеси, видано оскаржуване розпорядження про звільнення позивача. Між тим, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу Юридичного департаменту Одеської міської ради щодо надання позивачем пояснень та доказів щодо його відсутності на робочому місці з 01 квітня 2022 року. Крім того, колегія суддів вважає, що зазначена вимога не містить ознак цькування (мобінгу) позивача. При цьому, колегія суддів зазначає, що у період з 16 листопада 2022 року по 07 грудня 2022 року, позивач фактично також не виконував своїх посадових обов`язків. З іншого боку, колегія суддів враховує, що у відповідному періоді позивач дійсно бажав повернутися до роботи та вчиняв активні дії, зазначені вище. Проте, враховуючи загальну тривалість прогулу позивача, а також вищеописані обставини та причини такого прогулу, колегія суддів зазначає, що вчинені позивачем дії з 16 листопада 2022 року не можуть легалізувати його відсутність на роботі у попередні періоди, а також свідчити про повноцінне виконання ним своїх посадових обов`язків у даному періоді. В свою чергу, колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Юридичний департамент Одеської міської ради не звертався до позивача із вимогою надати пояснення щодо його відсутності на роботі з 01 грудня 2022 року, як на підставу, що свідчить про протиправність його звільнення. В даному випадку, згідно правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 26 липня 2021 року (справа № 643/10816/17), невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Тобто, враховуючи тривалість усього прогулу позивача, а також причини, що стали підставою для невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, звільнення позивача без отримання від нього пояснень за частину терміну відповідного прогулу, не є протиправним. При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутність позивача на роботі є триваючим порушенням трудової дисципліни, яке розпочалось ще з 01 квітня 2022 року. В свою чергу, визначення в оскаржуваному розпорядженні усього періоду прогулу позивача, який охопив більш ніж 6-місячний період до дня звільнення позивача, на переконання колегії суддів, не є порушенням ч. 2 ч. 148 КЗпП України, так як достатньою тривалістю прогулу працівника для його звільнення є 3 години. Крім того, згідно ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Так, в аналогічних правовідносинах, в постанові від 21 вересня 2023 року (справа № 639/2672/22), Верховний Суд не визнав у якості поважної причини для відсутності на роботі факт перебування особи за кордоном, в умовах триваючої військової агресії проти України та дії воєнного стану в Україні. При цьому, Верховним Судом у зазначеній справі зроблено висновок, що особу, яка виїхала за кордон з початком військової агресії проти України та не з`являлась на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, правомірно звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Тому, враховуючи викладені обставини справи, вимоги законодавства України в умовах дії воєнного стану, а також практику Верховного Суду, колегія суддів не вбачає правових підстав вважати протиправним звільнення позивача з роботи. При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян