Ухвала КЦС ВС № 547/669/20

Ухвала 04 жовтня 2023 року м. Київ справа № 547/669/20 провадження № 61-8036св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017», розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт», яка підписана представником Лобовим Миколою Олександровичем, на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» (далі - ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017» (далі - ТОВ «Райземінвест-2017»), третя особа державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради (далі - КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу») Онищенко Р. М. про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі. Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2016 року ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» уклало із ОСОБА_1 договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 5324583200:00:002:0199 строком на 10 років, який зареєстрований 27 лютого 2017 року. У жовтні 2019 року від ТОВ «Райземінвест-2017» стало відомо про те, що ТОВ «Райземінвест-2017» є користувачем спірної земельної ділянки у зв`язку з тим, що угодою від 14 листопада 2017 року вказаний договір оренди землі розірвано з реєстрацією відповідної угоди 07 жовтня 2019 року, а 09 жовтня 2019 року відповідачі уклали між собою договір оренди спірної земельної ділянки, який зареєстровано 11 жовтня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради Онищенко Р. М. Позивач зазначив, що угода від 14 листопада 2017 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 18 серпня 2016 року укладена від імені ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» представником за довіреністю Сліпаченком П. П. поза межами його повноважень, всупереч інтересам позивача та без наступного її схвалення товариством. Крім того, ОСОБА_2 , всупереч вимогам трудового договору, під час виконання обов`язків директора виробничого підрозділу АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» (далі - ВП «АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт») став учасником господарського товариства - ТОВ «Райземінвест-2017» та вчинив на користь останнього оспорювану угоду, що вказує на системність дій, спрямованих на реалізацію зловмисної домовленості щодо позбавлення позивача права оренди та передачу земельної ділянки в користування ТОВ «Райземінвест-2017», який є прямим конкурентом позивача. За таких обставин позивач вважав, що за сукупністю обставин та приписів статей 92, 203, 232, 238 ЦК України угода про розірвання договору оренди та укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація вказаних угод - скасуванню. Позивач просив: визнати недійсною угоду б/н від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 18 серпня 2016 року, укладену між ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 , на підставі якої було припинено речове право (право оренди) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим мером 5324583200:00:002:0199; скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенка Р. М., індексний номер рішення: 49050257 від 07 жовтня 2019 року, про державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим мером 5324583200:00:002:0199 з одночасним визнанням права оренди ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 на підставі договору оренди землі від 18 серпня 2016 року; визнати недійсним договір оренди землі б/н від 09 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017»; скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради Онищенка Р. М., індексний номер: 49133574 від 11 жовтня 2019 року, про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199; судові витрати у справі стягнути з відповідачів пропорційно. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2022 року вилучено з числа учасників справи № 547/669/20 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенко Р. М. Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області у складі судді: Старокожка В. П. від 18 квітня 2022 року позов ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» задоволено. Визнано недійсною угоду б/н від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 18 серпня 2016 року, укладену між ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 , на підставі якої було припинено речове право (право оренди) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенка Р. М., індексний номер 49050257 від 07 жовтня 2019 року про державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199, з одночасним визнанням права оренди ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 на підставі договору оренди землі від 18 серпня 2016 року. Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 09 жовтня 2019 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенка Р. М., індексний номер 49133574 від 11 жовтня 2019 року про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199, з одночасним припиненням права оренди ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199. Стягнуто з ТОВ «Райземінвест-2017» на користь ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» 4 204,00 грн судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» 4 204,00 грн судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 18 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» існували договірні відносини з приводу оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199, площею 3,9781 га. З договору оренди від 18 серпня 2016 року слідує, що він укладений строком на 10 років. Однак, 14 листопада 2017 року до спливу строку договору оренди між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» в особі директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» Сліпаченко П. П. укладено угоду про розірвання договору оренди. Натомість вказана угода була зареєстрована майже через 2 роки - 07 жовтня 2019 року. Разом з тим, при оцінці наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено таку ознаку недійсності спірного правочину, як відсутність вільного волевиявлення ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» на укладення угоди про розірвання договору оренди. Виробничий підрозділ АФ «Семенівська» станом на 2017 рік був структурним підрозділом ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та не мав статусу самостійної юридичної особи, ОСОБА_2 призначався на посаду директора виробничого підрозділу АФ «Семенівська» на підставі контракту № 2 від 12 грудня 2016 року, який діяв відповідно до довіреності № 1142 від 09 вересня 2016 року, статуту ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», положення про ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», посадової інструкції директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт». Системний аналіз положень вказаних документів дозволяє дійти висновку про відсутність у контракті ОСОБА_2 завдань чи повноважень щодо розірвання договорів оренди землі чи зменшення земельного банку підприємства позивача. Інтерес ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» полягав у збільшенні земельного банку шляхом укладення договорів оренди з землевласниками та здійснення ефективної господарської діяльності шляхом обробітку орендованих земель та вирощування сільськогосподарських культур. Пунктом 4.5 вказаного положення прямо передбачено, що підрозділ не має права, зокрема, самостійно розривати будь-які договірні відносини. З наданих повноважень ОСОБА_2 відповідно до довіреності від 09 вересня 2016 року не вбачається будь-яких положень, які б окреслили компетенцію ОСОБА_2 у сфері розірвання договорів оренди земель. Таким чином ОСОБА_2 , як директором ВП «АФ «Семенівська» перевищено повноваження при укладенні угоди від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 18 серпня 2016 року. Свідченням перевищення повноважень Сліпаченка П. П. при укладенні угоди від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди з ОСОБА_1 є наказ Міністерства юстиції України № 322/5 від 27 січня 2021 року та висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг від 11 січня 2021 року, з яких слідує, що зі змісту довіреності від 09 вересня 2016 року встановлено відсутність повноважень ОСОБА_2 на підписання угод про дострокове припинення договорів оренди скаржника на земельні ділянки. Вказаний наказ є діючим, а позов ТОВ «Райземінвест-2017» про його скасування ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду залишений без розгляду. Суд першої інстанції відхилив заперечення представника відповідача щодо відсутності підписів ОСОБА_2 на вказаних документах та відповідно відсутності обов`язку діяти у відповідності до зазначених приписів, оскільки в трудовому контракті мається посилання на регулювання трудових відносин згідно статуту товариства та положення «Про виробничий підрозділ «АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», тому ОСОБА_2 був цілком обізнаним про коло своїх повноважень. Крім того, його підпис мається як у трудовому договорі від 12 грудня 2016 року, так і в посадовій інструкції №

3. Суд першої інстанції не погодився із доводами представника відповідачів ОСОБА_3 про те, що довіреність на підставі якої ОСОБА_2 діяв від імені позивача розширює коло його повноважень у порівнянні із самим положенням та надає можливість укладати будь-які угоди до договорів про оренди землі, у тому числі і угоди про їх розірвання, оскільки пунктом 7.4 положення передбачено, що директор виробничого підрозділу на підставі довіреності наданої генеральним директором ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» укладає з юридичними та фізичними особами угоди та діє від імені ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» в межах повноважень, визначених вказаним положенням. Суд вказав, що довіреність видана ОСОБА_2 складена таким чином, що вона не може розширювати його повноваження, а може лише звужувати, в іншому випадку для розширення повноважень ОСОБА_2 необхідно було б вносити зміни в текст положення. Також суд відхилив аргументи представника відповідачів щодо встановлення достатніх повноважень ОСОБА_2 для укладання угод про розірвання договорів висновком науково-правової експертизи від 30 вересня 2021 року, оскільки такий доказ є висновком науковців, які не є судовими експертами, та які не попереджались судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, з дослідницької частини цього висновку слідує, що науковцями не досліджувались усі нормативні акти, на підставі яких діяв ОСОБА_2 , та правочини, які були ним вчинені, відповідно був проведений неповний аналіз обставин справи. Суд першої інстанції також зазначив, що позбавлені логіки дії ОСОБА_1 , яка 14 листопада 2017 року розірвала договір оренди землі від 18 серпня 2016 року, при цьому того ж дня ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 земельну ділянку, однак власниця самостійно не займалась обробітком землі та не уклала будь-яких інших договорів щодо використання чи продажу земельної ділянки, натомість фактично продовжила відносини оренди землі з ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», отримуючи орендну плату, в той час, як товариство проводило обробіток землі протягом двох років після вчинення спірної угоди про розірвання договору оренди землі. ТОВ «Райземінвест-2017» було створене ОСОБА_2 в кінці 2017 року, коли він ще перебував у трудових відносинах з позивачем, тобто всупереч вимогам пункту 6.1 трудового договору, ОСОБА_2 взяв участь у створенні господарського товариства - прямого конкурента позивача. Факт дострокового розірвання протягом листопада 2017 року значної кількості договорів оренди землі та подальше використання цих земельних ділянок ТОВ «Райземінвест 2017» не спростувала представник відповідачів ОСОБА_3 . Аналіз викладених обставин свідчить про те, що метою укладення угоди від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди не було задоволено інтересів підрозділу та позивача, натомість ОСОБА_2 , маючи доступ до печатки очолюваного ним підрозділу, діяв в своїх інтересах як майбутній засновник ТОВ «Райземінвест-2017», цілеспрямовано створюючи умови для подальшого виведення земельного банку до заснованого ним товариства. Близько 100 земельних ділянок, що вибули з обробітку позивача, в тому числі і земельна ділянка ОСОБА_1 , зараз обробляються ТОВ «Райземінвест-2017», за рахунок чого останній здійснює свою підприємницьку діяльність. Доводи сторони відповідача про те, що спірна угода не може бути визнана недійсною, оскільки ОСОБА_1 діяла добросовісно на момент укладення з ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» угоди про розірвання договору, суд першої інстанції відхилив, оскільки з її тексту вбачається, що ОСОБА_1 , яка читала та підписувала угоду, була обізнана про те, що ОСОБА_2 не був директором ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», а діяв на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року, якою прямо не передбачено його право розривати договори оренди землі. Суд першої інстанції вказав, що при проведенні реєстраційних дій державний реєстратор КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенко Р. М. повинен був переконатися у наявності повноважень сторін на підписання додаткової угоди від 14 листопада 2017 року. Проте, реєстратор Онищенко Р. М. не перевірив повноважень ОСОБА_2 на підписання угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, адже ОСОБА_2 підписував угоди від імені позивача, не будучи директором ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та відомості про нього були відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Реєстратор не перевірив наявність такої довіреності та обсяг повноважень наданих нею, адже документи для проведення реєстраційних дій подавала особа, діюча від імені іншої сторони договору з ОСОБА_1 . Матеріали реєстраційної справи, витребувані Хорольським районним судом Полтавської області, не містять у собі довіреності від 09 червня 2016 року, якою ОСОБА_2 було уповноважено представляти інтереси позивача. Оскільки наявні підстави для задоволення позову про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, тому також підлягає задоволенню позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» щодо земельної ділянки. Оскільки угода про розірвання договору оренди землі з позивачем визнана недійсною, а договір оренди землі, укладений між позивачем та власниками земельної ділянки, є чинним та діючим, а одна земельна ділянка не може бути одночасно предметом двох договорів оренди, то договір оренди землі, укладений між власниками земельної ділянки та ТОВ «Райземінвест-2017», порушує законні права позивача як належного орендаря земельної ділянки та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі статей 24, 25, 27 Закону України «Про оренду землі», статей 13, 203, 215 ЦК України. У зв`язку з недійсністю договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» також підлягає скасуванню рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 з одночасним припиненням права оренди цього товариства на вказану земельну ділянку. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Райземінвест-2017» задоволено. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» до ОСОБА_1 , ТОВ «Райземінвест-2017» про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі відмовлено. Стягнуто з ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» на користь ТОВ «Райземінвест-2017» 12 612,00 грн судового збору. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, у частині третій статті 92 ЦК України передбачено виняток із загального правила до визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Позивачем не доведено недобросовісність дій орендодавця ОСОБА_1 при укладанні угоди від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди, в якій сторону орендаря представляв за довіреністю Сліпаченко П. П. Довіреність від 09 вересня 2016 року, за якою ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» уповноважило директора виробничого підрозділу АФ «Семенівська» Сліпаченка П. П. представляти інтереси товариства, не містить жодних обмежень. Таким чином, у ОСОБА_1 були відсутні сумніви щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень на укладання оспорюваної угоди. Доказів протилежного стороною позивача не надано. Тому відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними. Такі висновки в подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 669/794/17, від 11 червня 2020 року у справі № 669/763/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 669/759/17, від 30 червня 2021 року у справі № 669/801/17. Суд апеляційної інстанції вказав, що він не аналізує та не оцінює заявлену в позові підставу визнання оспорюваної угоди недійсною внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, що передбачена статтею 232 ЦК України, оскільки в суді першої інстанції така підстава позивачем не доводилася, районним судом не розглядалася, про що підтвердив в суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Лобов М. О. За відсутності підстав для визнання недійною угоди б/н від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 18 серпня 2016 року, укладену між ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 , відсутні підстави для скасування рішень державного реєстратора щодо припинення права оренди та реєстрації такого права за відповідачем. Аргументи учасників справи У серпні 2022 року ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» подало касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4 , в якій просять скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2022 року залишити без змін, витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідачів. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, порушено норми процесуального права, не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що станом на листопад 2017 у ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» діяла редакція статуту, затверджена 11 вересня 2017 року, відповідно до статей 2, 13 якого засновниками (учасниками) ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» є ТОВ фірма «Астарта-Київ», ОСОБА_5 , органами ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» є: загальні збори учасників товариства; генеральний директор; ревізійна комісія. ОСОБА_2 не відноситься ні до органів цієї юридичної особи, ні до її учасників, не виступає від імені ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» на підставі закону або засновницьких документів, є особою, між якою та ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» виникли правовідносини з представництва, тому на дії ОСОБА_2 не розповсюджується норма частини третьої статті 92 ЦК України; у довіреності від 09 вересня 2016 року передбачено конкретне право на укладення та підписання договорів оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення та з питань реєстрації права користування такими земельними ділянками, та не передбачено такої юридично дії як укладення угоди (договору) про дострокове припинення (розірвання) договору оренди землі; вказує, що ОСОБА_1 діяла не добросовісно, оскільки на момент реєстрації спірної додаткової угоди (до моменту її реєстрації вона не несе жодних правових наслідків для сторін, а вважається укладеною з часу її державної реєстрації - 07 жовтня 2019 року) будь-які правовідносини між ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_2 були припинені, оскільки довіреність від 09 вересня 2016 року припинена 11 січня 2018 року, про що містяться відомості у Єдиному реєстрі довіреностей. Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив, що вона знала ОСОБА_2 як уповноваженого представника ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», тому коли дізналася, що він звільнився з посади та створив власне підприємство, вирішила передати саме йому спірну земельну ділянку. Зазначає, що підписання додаткової угоди ОСОБА_2 , як представником ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та наступного договору оренди, як директором ТОВ «Райземінвест-2017», є порушенням статті 238 ЦК України; суд апеляційної інстанції безпідставно переоцінив докази та без належного обґрунтування не прийняв до уваги доводи та докази на їх підтвердження щодо недобросовісності поведінки відповідачів з урахуванням послідовності та характеру їх дій. Суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 правильно зазначив, що у разі, коли договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента; суд апеляційної інстанції визнав встановленою обставину (підписання спірної додаткової угоди) за відсутності факту ухилення ОСОБА_1 від надання на виконання ухвали суду про витребування оригіналу спірної угоди, чим порушив вимоги статей 81, 109 ЦПК України; судом апеляційної інстанції порушено положення пункту 57-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, яке містило пряму вимогу до державного реєстратора щодо перевірки правоздатності та дієздатності фізичних та юридичних осіб, їх представників. Представник ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» вказав, що ця справ становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, оскільки у провадженні Хорольського районного суду Полтавської області перебуває велика кількість однотипних справ, одностайність у розгляді яких відсутня, а також того, що позивач фактично став жертвою рейдерського захоплення земельних ділянок (більше 100), які він вільно, відкрито та сумлінно обробляв. У серпні 2022 року ТОВ «Райземінвест-2017» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року - без змін. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що наведені ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» підстави позову про вчинення угоди про розірвання одночасно: внаслідок перевищення повноважень представником (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними. Аргументи скаржника, що директор підрозділу ОСОБА_2 діяв з перевищенням повноважень не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки інша сторона діяла добросовісно на момент укладення з ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» угоди про розірвання договору, не знала та не могла передбачити про обмеження повноважень директора підрозділу ОСОБА_2 та відсутність відповідних повноважень на вчинення цього правочину. Вказує, що з огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсними, що узгоджується з висновками в аналогічних правовідносинах Верховного Суду, викладеного у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 669/794/17 (провадження № 61-10368св19), від 11 червня 2020 року у справі № 669/763/17 (провадження № 61-8028св19) та від 24 вересня 2020 року у справі № 669/759/17 (провадження № 61-8044св19). Зазначає, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договору від 09 жовтня 2019 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 був чинним договір від 18 червня 2016 року укладений позивачем та орендодавцем щодо тієї самої земельної ділянки, строк дії якого не закінчився. За таких умов, належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. Також вказує, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 547/669/20, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 547/669/20. У вересні 2022 року матеріали цивільної справи № 547/669/20 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відзив представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 повернуто ОСОБА_1 без розгляду, справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини Суди встановили, що довіреністю від 09 вересня 2016 року ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» уповноважило директора ВП АФ «Семенівська» Сліпаченка П. П. представляти підрозділ та інтереси товариства в органах нотаріату, інших державних, громадських та комерційних підприємствах, установах і організаціях з питань: - укладання та підписання договорів оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та з питань реєстрації права користування такими земельними ділянками; - укладання та підписання договорів оренди майна, яке було розпайоване між бувшими членами колективних сільськогосподарських підприємств та знаходяться на колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна; - укладання та підписання договорів купівлі права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та оформлення прав власності товариства на такий майновий пай; - укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, в тому числі купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України, з урахуванням обмежень до 45 000,00 грн; - у відносинах з юридичними та фізичними особами щодо всіх інших дій, пов`язаних з цією довіреністю. Для цього представнику позивач надав право підписувати договори оренди земельних ділянок чи земельних часток (паїв) від імені орендаря та інші будь-які документи, які пов`язані з оформленням та реєстрацією таких договорів. Також ОСОБА_2 мав право на укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, в тому числі, купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, з урахуванням обмежень 45 000,00 грн. Крім цього, ОСОБА_2 був уповноважений організовувати та контролювати здійснення документообігу в ВП АФ «Семенівська», а також вчиняти інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю та з функціональними обов`язками директора виробничого підрозділу. Довіреність дійсна до 09 вересня 2018 року. Відповідно до трудового договору (контракту) № 2, укладеного між ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_2 від 12 грудня 2016 року ОСОБА_2 призначається на посаду директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та зобов`язується здійснювати управління підрозділом в межах повноважень, наданих положенням про ВП, забезпечувати ефективне використання та збереження майна товариства. Права та обов`язки сторін регулюються цим контрактом, положенням про ВП, статутом товариства, а також чинним законодавством України про працю. Директор зобов`язаний безпосередньо організовувати вчасне укладання (переукладання) договорів оренди земельних ділянок з фізичними особами-орендодавцями, а також контролювати реєстрацію укладених договорів оренди землі та оформлення супутніх документів, необхідних для здійснення такої реєстрації щодо земельних ділянок, що знаходяться в користуванні ВП товариства. Крім цього, директор зобов`язаний знаходити земельні ділянки з можливістю оренди товариством та сприяти укладенню договорів оренди відповідних земельних ділянок та їх реєстрації, а також організовувати збереження й ефективне використання майна та земельного банку, що знаходиться в користуванні ВП товариства. Пунктом 3.1, зокрема, передбачено, що для задоволення інтересів ВП та вирішення питань, пов`язаних з діяльністю ВП, директор ВП має право укладати господарські та інші договори згідно чинного законодавства України та в межах повноважень, визначених статутом товариства та довіреністю, виданою генеральним директором товариства. Згідно з положенням «Про виробничий підрозділ АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженим 26 грудня 2008 року загальними зборами учасників ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», підрозділ не є юридичною особою, діє на підставі затвердженого положення та здійснює діяльність від імені товариства. Пунктом 4.4 вказаного положення передбачено, що підрозділ не має права, зокрема, самостійно розривати будь-які договірні відносини. Підрозділ використовує майно, надане йому товариством, в тому числі орендовані земельні ділянки. Керівником підрозділу є директор, який призначається генеральним директором товариства та діє на підставі довіреності. Директор здійснює оперативне керівництво, укладає на підставі довіреності угоди з юридичними та фізичними особами та діє від імені товариства в межах повноважень, визначених положенням та виданої йому довіреності. Директор зобов`язаний, зокрема, додержуватись положень статуту товариства, цього положення та повноважень, наданих йому довіреністю, а також своєчасно інформувати керівництво товариства про зміни у діяльності підрозділу, які можуть негативно вплинути на інтереси товариства. В посадовій інструкції № 3 директора ВП АФ «Семенівська», затвердженій генеральним директором ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» Мацаком Ю. І., зазначено, що директор ВП, зокрема, здійснює господарське управління майном виробничого підрозділу без права його відчуження, представляє підприємство в органах державної влади і у взаємовідносинах з партнерами. При цьому директор має право на підставі довіреності, виданої генеральним директором товариства, діяти від імені товариства, представляти його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з юридичними та фізичними особами, підписувати та візувати документи в межах свої компетенції. В графі «З інструкцією ознайомлений та зобов`язуюсь виконувати» мається підпис ОСОБА_2 . 18 серпня 2016 між ОСОБА_1 та ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» укладений договір оренди земельної ділянки б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в користування позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199, площею 3,9781 га, строком на 10 років, а 02 березня 2017 року вказаний договір був зареєстрований державним реєстратором Данилейко А. І. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 жовтня 2019 року відповідно до угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» від 14 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 18 серпня 2016 року, припинено інше речове право позивача згідно рішення державного реєстратора КП «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Онищенка Р. М. № 49050257. Натомість, на підставі договору оренди землі б/н, укладеного 09 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Рейземінвест-2017», державним реєстратором Онищенко Р. М. прийнято рішення № 49133574 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ «Рейземінвест-2017», на підставі чого 11 жовтня 2019 року проведено державну реєстрацію. Відповідно до угоди про розірвання договору оренди землі від 14 листопада 2017 року, укладеної між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» в особі директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» Сліпаченка П. П., що діяв на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року, сторони за взаємною згодою домовилися розірвати вказаний договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199, претензій один до одного не мають, угода складена у 2 (двох) примірниках. Того ж дня орендарем була передана вказана земельна ділянка ОСОБА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 14 листопада 2017 року. Згідно з журналом вхідної кореспонденції ВП АФ «Семенівська» на 2016 - 2017 роки будь-яких заяв від орендарів, в тому числі від ОСОБА_1 , про наміри розірвати укладені договори оренди не надходило. Наказом генерального директора від 04 січня 2018 року ОСОБА_2 звільнений з посади директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» за власним бажанням. Відповідно до довідки ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» № 854 від 09 липня 2020 року на земельній ділянці з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 у 2017 році вирощувалася озима пшениця, у 2018 році - соняшник, у 2019 році - кукурудза. ОСОБА_1 згідно договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:002:0199 за період з 2017 - 2019 років виплачено орендну плату з вирахуванням податків в розмірі 39 384,66 грн, з яких за 2017 рік - 13 018,36 грн, за 2018 рік - 13 183,15 грн, за 2019 рік - 13 183,15 грн. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 квітня 2018 року за заявою ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» до реєстру внесено відомості щодо вчинення колишнім директором ВП АФ «Семенівська» ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Наказом Міністерства юстиції України № 322/5 від 27 січня 2021 року на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг від 11 січня 2021 року частково задоволено скаргу ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» та скасовані рішення, прийняті приватним нотаріусом Доценком А. М. 22 липня 2020 року та 29 липня 2020 року щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно. При цьому, відповідно до вказаного висновку від 11 січня 2021 року приватним нотаріусом Доценком А. М. прийнято рішення на підставі додаткових угод про розірвання договорів оренди землі, укладених між власниками земельних ділянок та скаржником (ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт»). Додаткові угоди від імені скаржника підписані ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року. Водночас, при прийнятті рішень приватним нотаріусом Доценком А. М. не було зупинено розгляд заяв та не витребувано довіреності від 09 вересня 2016 року, відомості щодо якої зазначені в додаткових угодах. Таким чином, приватним нотаріусом не було перевірено повноваження Сліпаченка П. П. на підписання угод про розірвання договорів оренди землі. Крім того, у пунктах 11, 12 вказаного висновку встановлено, що зі змісту довіреності від 09 вересня 2016 року встановлено відсутність повноважень ОСОБА_2 на підписання угод про дострокове припинення договорів оренди скаржника на земельні ділянки. Таким чином, рішення прийняті приватним нотаріусом Доценком А. М. з порушенням вимог законодавства, оскільки подані документи не давали змоги встановити припинення права оренди за ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт». Згідно висновку науково-правової експертизи щодо вчинення правочинів від імені юридичної особи від 30 вересня 2021 року у відповідь на питання замовника «Чи мав право директор ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» Сліпаченко П. П. укладати угоди про припинення правових відносин з оренди землі?» експертами зазначено, що директор підрозділу, згідно положення, має право, відповідно до наданої довіреності, вчиняти від імені товариства будь-які юридичні дії в межах відповідних повноважень. Крім того, повноваження директора визначені в посадовій інструкції № 3 та трудовому контракті, згідно якого директор має право діяти від імені товариства, представляти його інтереси в усіх підприємствах, установах і організаціях відповідно до повноважень, наданих у довіреності від 09 вересня 2016 року. Експерти встановили, що директор ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» Сліпаченко П. П. мав право укладати договори про припинення правових відносин з оренди землі відповідно до довіреності № 1142 від 09 вересня 2016 року, статуту ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженого 11 вересня 2017 року, положення про ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженого 26 грудня 2008 року, контракту від 12 грудня 2016 року, посадової інструкції директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженої 20 листопада 2013 року. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Райземінвест-2017» було зареєстроване 19 грудня 2017 року, при чому одним із засновників цього товариства є ОСОБА_2 . Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 21 липня 2021 року в ході досудового розслідування було встановлено, що в період часу з січня 2018 по серпень 2020 року із користування ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» вибуло 112 земельних ділянок площею близько 600 га, які розташовані на території Криворудської сілської ради.

Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України). Отже, за загальним правилом правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин не має правових наслідків (не є укладеним). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22) зроблено висновки, що: «120. За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення.

121. Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункти 7.18, 7.21).

124. Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України).

127. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)». Вказана постанова Великої Палати Верховного Суду оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17 квітня 2023 року. Після цього зазначений висновок застосований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2023 року у cправі № 908/2130/20 та вказано на неукладеність правочину, який у подальшому не був схвалений позивачем відповідно до вимог статті 241 ЦК України (пункт 50 постанови). Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/1908/21 при застосуванні статті 241 ЦК України зроблено висновок, що «наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи був в подальшому схвалений правочин особою, від імені якої його вчинено. […] Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою та, зокрема такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18, від 05 липня 2022 року у справі № 910/2958/20 та інших. […] З оскаржуваних позивачем у цій справі № 911/1908/21 судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахували зазначені вище висновки Верховного Суду та встановили, що перевищення відповідачем -1, як особою, яка від імені позивача підписала спірний договір, своїх повноважень не є у спірних правовідносинах підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки позивач своїми діями здійснив фактичне схвалення договору, що підтверджується матеріалами справи». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/40/22 зазначено, що «позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволено у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють)». Тобто, у наведених справах Верховний Суд виходив з того, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, який не був схвалений особою, яку він представляв, є укладеним та може бути визнаний недійсним (є оспорюваним). Відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22). У справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду не вказала про відступ від висновку щодо застосування статті 241 ЦК України у подібних правовідносинах щодо наслідків правочину, вчинений представником з перевищенням повноважень, який не був схвалений особою, яку він представляв, а також належного способу захисту прав такої особи, якщо внаслідок цього неукладеного правочину для неї настали певні негативні наслідки, зокрема, передане у володіння іншої особи її майно. Натомість до цього часу у судовій практиці був усталеним висновок, що для визнання недійсним договору, укладеного з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень представником. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва особи представником, який укладає договір від її імені. Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), Верховного Суду у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц та інших. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 25 травня 2023 року, повертаючи справу № 547/727/20-ц (провадження № 14-3цс23) на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не знайшла підстав для відступу від відповідних висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц. Також Велика Палата Верховного Суду в цій ухвалі вказала на узгодженість та єдність правозастосовчої практики у спірних правовідносинах, про що свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц. З урахуванням змісту ухвали Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2023 року, а також пославшись на те, що Велика Палата Верховного Суду не відступала від вказаних правових висновків, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №547/692/20 (провадження № 61-7608св22) також не застосував висновок, який зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22) щодо наслідків правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, який не був схвалений особою, яку він представляв, а також належного способу захисту прав такої особи. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13 вересня 2023 року, повертаючи справу № 547/818/20 (провадження № 14-94цс23) на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не знайшла підстав для відступу від відповідних висновків Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), Верховного Суду у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/1908/21 та від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/40/22. З урахуванням змісту ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 28 червня 2023 року у справі № 547/818/20 не зазначає, від яких саме конкретних висновків слід відступити та фактично зазначає про необхідність врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22) і в подальшому застосованих у постанові Касаційного господарського суду від 20 червня 2023 року у справі 908/2130/20, які не є релевантними для справи, яка передана на розгляд, та не можуть враховуватись як підстава для перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду, з метою відступу від її інших висновків, які стосуються інших фактичних обставин та підстав. Суддями Великої Палати Верховного Суду О. О. Банаськом, Ю. Л. Власовим, Д. А. Гудимою, Г. Р. Крет, К. М. Пільковим, І. В. Ткачем, О. С. Ткачуком викладено окрему думку на ухвалу від 13 вересня 2023 року про повернення справи, в якій зазначено: «За обставинами справи № 668/13907/13-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову 27 червня 2018 року, акціонерне товариство-продавець звернулося з позовом до фізичної особи-покупця про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Мотивувало тим, що від імені товариства договір уклала неуповноважена на те особа - голова правління, який не мав права одноособово розпорядитися вказаним приміщенням. За заявою відповідачки про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і залишила в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Застосувала приписи частини третьої статті 92 та статті 241 ЦК України, а також висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, такого змісту: «Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа». За обставинами справи № 522/22473/15-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову 01 березня 2023 року, юридична особа, яка була єдиним учасником товариства з обмеженою відповідальністю, звернулася з позовом до цього товариства та фізичної особи, які уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок і розташованих на них будівель, про визнання цих договорів недійсними. Позивач мотивував вимоги тим, що від імені товариства оскаржені договори директор уклав із перевищенням його повноважень за відсутності відповідного рішення загальних зборів. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. Мотивувала, зокрема, тим, що позивач застосував неналежний спосіб захисту його права. Сформулювала такий висновок (пункти 120-121 постанови): «За змістом зазначених положень [частин першої, другої статті 241 ЦК України, частини першої статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»], якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення. Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункти 7.18, 7.21)». У постановах Великої Палати Верховного Суду, прийнятих як у справі № 668/13907/13-ц, так і в справі № 522/22473/15-ц, вона застосовувала приписи статті 241 ЦК України. Однак у справі № 668/13907/13-ц визначила їхнє співвідношення з приписами частини третьої статі 92 ЦК України, а у справі № 522/22473/15-ц безвідносно до висновку щодо застосування частини третьої статті 92 ЦК України сформулювала висновок про неможливість визнання недійсним правочину, вчиненого від імені юридичної особи її представником із перевищенням його повноважень, якщо відповідний правочин не був надалі схвалений юридичною особою (загальними зборами її учасників)». За обставинами цієї справи, первісний орендар-товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до орендодавиці та нового орендаря-товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема, про визнання недійсним договору (угоди про розірвання договору оренди землі, укладеного з первісним орендарем), який представник первісного орендаря уклав із орендодавицею з перевищенням повноважень. Колегія суддів вважає, що застосування приписів статей 92 і 241 ЦК України не залежить ні від виду осіб, до яких належать позивачі та відповідачі (зокрема від організаційно-правових форм юридичних осіб), ні від підстави представництва таких осіб, ні від виду та предмета договорів, які вони укладають (договір купівлі-продажу будівлі, договір оренди земельної ділянки тощо). Тому спірні правовідносини у справах № 668/13907/13-ц, № 522/22473/15-ц і № 547/669/20 є подібними за змістовим критерієм. У цих справах спірні матеріальні правовідносини стосувалися прав та обов`язків сторін договорів про відчуження майна (у справі № 668/13907/13-ц - нежитлового приміщення, у справі № 522/22473/15-ц - будинку і земельної ділянки, у справі № 547/669/20 - права оренди земельної ділянки, однак для застосування приписів статей 92 і 241 ЦК України об`єкти спірних правовідносин значення не мають). Проблемним питанням у всіх цих справах є те, чи породжують права й обов`язки обох сторін відповідного договору дії представника однієї зі сторін-юридичної особи, який відповідне майно відчужив із перевищенням повноважень. Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Касаційний суд підкреслює, що вказані приклади судової практики касаційного суду підтверджують наявність двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 241 ЦК України: Перший підхід - перевищення повноважень представником зумовлює оспорюваність правочину вчиненого з перевищенням повноважень. Другий підхід - перевищення повноважень представником без їх схвалення особою, яку представляють, призводить лишень до констатації неукладеності договору. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним. «Ми рухаємось в напрямку того, щоб касаційний суд не був джерелом невизначеності судової практики і судові рішення касаційного суду були, розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, чи фізична чи юридична, має можливість прогнозувати як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим» (див. Крат В. І. Принцип юридичної визначеності в практиці Верховного Суду // Слово Національної школи суддів України. - 2021. - № 5 (спеціальний випуск). - С. 66 - 77.). У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), Верховного Суду у постановах від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/1908/21 та від 20 квітня 2023 року у cправі № 911/40/22, та вказати, що: «за змістом стаття 241 ЦК України правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону (не є укладеним). Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення. Водночас недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є належним способом захисту прав та інтересів. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав чи інтересів є самостійною підставою для відмови в позові». Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати справу№ 547/669/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук