Постанова 4872 № 916/2053/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2053/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29) Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.; За участю представників сторін: Від Мельниченко Оксани Михайлівни - не з`явився; Від ОСОБА_1 не з`явився. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 27 518 грн та 100 000 доларів США, (суддя першої інстанції: Нікітенко С.В., дата та місце прийняття ухвали: 22.05.2023, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29) Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 відмовлено у відкритті провадження у справі № 916/2053/23 за позовною заявою (вх. суду № 2123/22 від 17.05.2023) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 27518,00 грн та 100 000 доларів США, роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 про відмову у відкритті провадження у справі №916/2053/23 скасувати а направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною, такою, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, а тому повинна бути скасована з направленням справи для продовження розгляду судом першої інстанції. Заявник апеляційної скарги не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що справи про покладення субсидіарної відповідальності на засновника юридичної особи за наявності його вини у припиненні юридичної особи розглядаються в порядку господарського судочинства, не зважаючи на те, що склад учасників це фізичні особи. У даній справі позивачка, яка стала кредитором юридичної особи ТОВ «ТЕСЕРО МАРІН» уже після її ліквідації, вимоги якої залишилися незадоволеними внаслідок добровільної ліквідації юридичної особи, заявила позов про покладення субсидіарно відповідальності з відшкодування збитків особою, яка ліквідувала цю юридичну особу. На переконання позивача, позовні вимоги у даній справі за своєю природою прямо випливають з господарських відносин, а не з цивільно-правових. Так, у подібних справах, коли процесуальне законодавство не визначає чітко юрисдикційну належність спору до одного з видів юрисдикції, Верховний Суд виходив з того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15) Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2053/23. 29.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали позовної заяви по справі №916/2053/23. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23; призначено розгляд справи №916/2053/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 на: 24.07.2023 року о 12-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду. 06.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 задоволено клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи №916/2053/23, відкладено розгляд справи №916/2053/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 на іншу дату, судове засідання по справі призначено на: 13.09.2023 року об 11-30 год. В судовому засіданні 13.09.2023 оголошено перерву в судовому засіданні по справі № 916/2053/23 до: 04.10.2023 року о 11-00 год. В судове засідання 04.10.2023 представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами. За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить субсидіарно стягнути із засновника Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕСОРО МАРІН ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шкоду, заподіяну Товариством з обмеженою відповідальністю „ТЕСОРО МАРІН смертю її сина, ОСОБА_3 , у розмірі: - 27518,00 грн - витрат, понесених ОСОБА_2 на ритуальні товари та послуги з поховання її померлого сина ОСОБА_3 ; - 10 000 доларів США невиплаченої суми компенсації ОСОБА_2 за смерть її сина ОСОБА_3 , які належало виплатити за Трудовим договором; - 50 000 доларів США втраченої страхової виплати внаслідок приховання страховки від сина ОСОБА_2 ; - 40 000 доларів США компенсації моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 смертю її сина ОСОБА_3 , що стала результатом протиправних дій ТОВ „ТЕСОРО МАРІН та його подальшої ліквідації ОСОБА_1 . В обґрунтування подання позовної заяви до Господарського суду Одеської області, позивач зазначив, що оскільки позов пред`являється фізичною особою до засновника юридичної особи ОСОБА_1 , виходячи зі змісту ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, вважає що дана справа за правилами визначення предметної юрисдикції повинна розглядатись в порядку господарського судочинства, поза як стосується субсидіарної відповідальності засновника юридичної особи за шкоду, заподіяну такою юридичною особою. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 відмовлено у відкритті провадження у справі № 916/2053/23 за позовною заявою (вх. суду № 2123/22 від 17.05.2023) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 27518,00 грн та 100 000 доларів США, роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів. Суд зазначив, що цей спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін (позивачем та відповідачем є фізичні особи) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тобто не відноситься до юрисдикції господарського суду. Суд відхилив доводи позивача в частині того, що справа за правилами визначення предметної юрисдикції повинна розглядатись в порядку господарського судочинства, позаяк стосується субсидіарної відповідальності засновника юридичної особи за шкоду, заподіяну такою юридичною особою, оскільки за висновком суду з урахуванням приписів ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ця позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Крім того, господарський суд роз`яснив позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів. Перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Стаття 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. При цьому, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець. 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, та спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. За статтею 59 Господарського кодексу України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону. Також відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (крім установ, які не можуть бути перетвореними. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Як вбачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з вимогами до ОСОБА_1 , в якій просить субсидіарно стягнути із засновника Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕСОРО МАРІН ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шкоду, заподіяну Товариством з обмеженою відповідальністю „ТЕСОРО МАРІН смертю її сина, ОСОБА_3 , у розмірі: - 27518,00 грн - витрат, понесених ОСОБА_2 на ритуальні товари та послуги з поховання її померлого сина ОСОБА_3 ; - 10 000 доларів США невиплаченої суми компенсації ОСОБА_2 за смерть її сина ОСОБА_3 , які належало виплатити за Трудовим договором; - 50 000 доларів США втраченої страхової виплати внаслідок приховання страховки від сина ОСОБА_2 ; - 40 000 доларів США компенсації моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 смертю її сина ОСОБА_3 , що стала результатом протиправних дій ТОВ „ТЕСОРО МАРІН та його подальшої ліквідації ОСОБА_1 . При цьому, на час звернення позивача до суду ТОВ «ТЕСЕРО МАРІН» ліквідовано, що унеможливлює стягнення коштів з юридичної особи на користь позивача. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з апелянтом і звертає увагу, що в даному випадку позивачка стала кредитором юридичної особи ТОВ «ТЕСОРО МАРІН» уже після її ліквідації, вимоги якої залишилися незадоволеними внаслідок добровільної ліквідації юридичної особи. Крім того, в даному випадку ОСОБА_1 діє як засновник юридичної особи, яка є відповідальною за завдані збитки, що підтверджено рішенням суду у цивільній справі №761/44766/21, а не як фізична особа. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи обставини справи, судова колегія зазначає, що спір виник внаслідок дій засновника юридичної особи ОСОБА_1 , які спрямовані були на ліквідацію ТОВ «ТЕСЕРО МАРІН», відтак позовні вимоги, з огляду на характер та особливості правовідносин, випливають з господарських. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України є передчасними. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі, внаслідок чого підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до господарського суду Одеської області. Керуючись ст.ст. 255, 262, 269, 270, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 по справі №916/2053/23 скасувати. Справу №916/2053/23 направити до Господарського суду Одеської області. Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, передбаченими ст. ст. 287-288 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 10.10.2023 року. Головуючий суддя Н.М. Принцевська Судді: А.І. Ярош Г.І. Діброва