Постанова 4850 № 360/804/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2023 року справа №360/804/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 5 червня 2023 року у справі № 360/804/22 (головуючий І інстанції Секірська А.Г.) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2017 року по 24.01.2022 року включно; зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2017 року по 24.01.2022 року включно. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2023 року позов - задоволено частково: стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.10.2017 року по 24.01.2022 року в сумі 2000 грн.; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Представником позивача подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов в повному обсязі. Апелянт, посилаючись на висновки Верховного суду в постанові від 9 березня 2023 року у справі №520/899/21, вважає, що судом першої інстанції не враховано принцип співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що всі документи у цій справі, що надійшли в паперовому вигляді або через офіційну електронну пошту суду скановано та експортовано в КП «Діловодство спеціалізованого суду». За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд». Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Позивач з 30.07.2016 року по 11.10.2017 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 року у справі № 360/3811/21, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 30 липня 2016 року по 11 жовтня 2017 року включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року. Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року у справі № 360/4172/21, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. На виконання рішень суду у справах № 360/3811/21, 360/4172/21 відповідачем 25.01.2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 46564,82 грн. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 6948,69 грн. За ч. 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення). За п. 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. За матеріалами справи позивача звільнено з військової служби 11.10.2017 року. На виконання рішень суду у справах № 360/3811/21, 360/4172/21 відповідачем 25.01.2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових. Згідно ч. 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За ч. 1 статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України. Отже, умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19. Суд зауважує, що Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 11 жовтня 2017 року. Непроведення військовою частиною НОМЕР_1 виплати індексації грошового забезпечення та грошово компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини 11.10.2017 та проведення остаточного розрахунку з ним лише 25.01.2022, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи статей 116, 117 КЗпП України, у зв`язку з чим відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12 жовтня 2017 року по 24 січня 2022 року. В цій частині рішення суду не оскаржено. Апелянт вважає неспівмірною визначену судом першої інстанції суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (Далі Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Період з 12 жовтня 2017 року по 24 січня 2022 року є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1566 календарний день. За довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2023 року № 1/550 грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (серпень, вересень 2017 року) становило 15116,80 грн. Кількість календарних днів за серпень-вересень 2017 року становить 61 день; середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 247,81 грн (15116,80 грн/61 календарний день). Середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 12 жовтня 2017 року по 24 січня 2022 року становить 388070,46 грн (247,81 грн х 1566 календарних днів). Згідно правових висновква Верховного суду в постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16 суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню. Для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і не зобов`язувати відповідача нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації. Велика Палата Верховного суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності. За пп. 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших, передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача. Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.10.2017 року по 24.01.2022 року в сумі 2000 грн. Щодо доводу апеляційної скарги стосовно розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на правові позиції в постановах Верховного суду від 9 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, то колегія суддів зазначає, що вказані позиції не суперечать правовому висновку щодо можливості суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, який викладений в постанові Великої Палати Верховного суду від 20.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 5 червня 2023 року у справі № 360/804/22 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 10 жовтня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.А. Блохін І.Д. Компанієць