Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/33882/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/33882/23 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 02 вересня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (відповідача) щодо невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 683 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 по 27.11.2023 включно шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 28.03.2024 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виплати частини грошового забезпечення в сумі 151611,58 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №240/6282/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 по 28.11.2023. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України викладено розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, тобто суд першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення законодавства процесуального закону (ст. 78 КАС України) та законодавства, що регулює трудові відносини під час військового стану (ст. 10 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану), а саме щодо розміру середнього заробітку за затримку виплати грошового забезпечення, який не повинен перевищувати термін в шість місяців. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в військової частини НОМЕР_1 і відповідним наказом відповідача з 19.01.2022 був звільнений зі служби. Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач в квітні 2022 року звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому частини грошового забезпечення, яке не було виплачено при звільненні зі служби. Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/6282/22. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у цій же справі було зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.01.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Вказане судове рішення набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023. На виконання судового рішення відповідачем 28.11.2023 позивачу перераховано кошти в сумі 151611,58 грн. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. При цьому, наявність права позивача на отримання частини грошового забезпечення на загальну суму 151611,58 грн. встановлено судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №240/6282/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023. Визначені судом кошти в сумі 151611,58 грн. були виплачені відповідачем 28.11.2023, що визнається сторонами по справі. Перевіряючи законність та обґрунтованість прийнятого рішення суду першої інстанції в частині його оскарження відповідачем щодо позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 25.09.2023 по 27.11.2023 включно, колегія суддів враховує наступне. Так, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виплати частини грошового забезпечення в сумі 151 611,58 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №240/6282/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023. Однак, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 по 28.11.2023 суд першої інстанції не врахував, що розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, тобто суд першої інстанції. Разом з тим, колегія суддів враховує, що позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції, а суд першої інстанції не визначив розмір середнього заробітку за затримку виплати частини грошового забезпечення, тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру середнього заробітку за затримку виплати частини грошового забезпечення. З матеріалів справи встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 501,18 грн (а.с. 34). За період з період з 25.09.2023 по 28.11.2023 (65 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 32 576,70 грн. При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року змінити виклавши абзац другий зазначеного рішення наступного змісту: "Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 по 28.11.2023 в сумі 32576 (тридцять дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн.70 коп. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду залишити без змін . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.