Постанова 4856 № 240/20078/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20078/22 Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 16 жовтня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої до розгляду ухвалою суду від 26.10.2022, просив: - визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення його з військової служби без проведення остаточного розрахунку а саме без проведення виплати належного грошового забезпечення в сумі 97252,37 грн; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середнього заробіток за 281 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.12.2021 по 27.09.2022 включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.09.2022. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 10.02.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належного грошового забезпечення за 2020-2021 роки в сумі 97252,37 грн. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 281 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.12.2021 по 27.09.2022 включно, з врахуванням висновків суду. Також зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.09.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що при звільненні в позивача спірних питань щодо виплачених сум не виникало, а на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду позивачу було вчасно виплачено присуджені суми, тому підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1-РС від 12.01.2021 звільнений із військової служби та наказом тво командира Військової частини НОМЕР_1 №6 від 13.01.2021 з 15.01.2021 виключений зі списків особового складу частини. За матеріалами справи, при звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме: належне грошове забезпечення за 2020-2021 роки в сумі 97252,37 грн. Виплата грошового забезпечення у повному розмірі за 2020-2021 роки, здійснена лише 26.08.2022 та 28.09.2022, що підтверджується банківськими виписками про зарахування коштів на рахунок, які містяться в матеріалах справи. Позивач, вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними звернувся до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу не здійснено усіх належних останній виплат, зокрема не виплачено грошове забезпечення за 2020-2021 роки у розмірі 97252,37 грн., таку виплату здійснено позивачу 26.08.2022 та 28.09.2022. У матеріалах справи містяться банківські виписки, які свідчать про виплату грошового забезпечення в розмірі 97252,37 грн. За інформацією викладеної у довідці військової частини НОМЕР_1 № 249/611 від 05.09.2022, виданої відповідачем розмір грошового забезпечення позивача за останні повні календарні місяці військової служби становив: за листопад 2020 року 14764,00 грн; за грудень 2020 року 14764,00 грн. Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 484,07 грн., що підтверджується вищевказаною довідкою. Таким чином суд першої інстанції вважав, що в даних спірних правовідносинах, підлягають розгляду позовні вимоги щодо встановлення права на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.12.2021 по 27.09.2022, тобто за 281 календарні дні. Сума стягнення 136023,67 грн. (281 днів х 484,07 грн.). При цьому, суд першої інстанції враховував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). За обставин цієї справи суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі здійсненої невчасно виплати 97252,37 грн., оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не може суттєво перевищувати отриману позивачем виплату. Натомість, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, з 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 повинна була б виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто не більше ніж 182 календарних дні, а саме 88 100,74 грн (484,07 грн х 182 к.д.). Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, в частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18. З відомостей наданих військовою частиною НОМЕР_1 встановлено, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі №240/7925/21 було нараховано 98733,37 грн (57396,60 грн в серпні 2022 року та 41336,77 грн у вересні 2022 року). Також встановлено, що істотність частки невиплачених працівникові сум (співвідношення невиплачених після звільнення сум згідно рішення суду у справі №240/7925/21 в розмірі 98733,37 грн в порівнянні із загальною сумою, яка підлягала виплаті позивачу на день звільнення - 342213,77 грн) становить 28,85 %. При цьому колегія суддів враховує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 у справі №240/806/22, було стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2021 по 21.12.2021 в сумі 22208,51 грн, та вважає, що її необхідно виключити із загальної суми середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні позивача. На підставі вказаного, матеріалів справи, з урахуванням ст.308 КАС України, ст.117 КЗпП України, постанови Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, колегія суддів приходить до висновків, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 3 208,55 грн (88 100,74 грн*28,85 % - 22208,51). При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення у повному обсязі за 2020-2021 роки, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку цій позовній вимозі. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року змінити змінити виклавши абзац третій рішення суду наступного змісту: "Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3 208 (три тисячі двісті вісім) грн. 55 коп, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів." В іншій частині рішення суду залишити без змін . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.