Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1310/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1310/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 06 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в січні 2023 року позивач, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати суми індексації у розмірі 43 086,96 грн) за період з 27.07.2021 по 20.12.2022. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 09.05.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2022 року по 20 грудня 2022 року включно. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2022 року по 20 грудня 2022 року включно у розмірі 15029 (п`ятнадцять тисяч двадцять дев`ять) грн 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що оскільки під час нарахування і виплати позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України також відсутні. Зазначає, що з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 27.07.2021 по 18.02.2022 в розмірі 39930,20 грн. тому пвідсутні підстави для повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.07.2021 року №175 старшого сержанта ОСОБА_1 27 липня 2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року у справі № 560/12316/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила 18 лютого 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 39930,20 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2022 року у справі № 560/4153/22, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 18.02.2022 та невстановленні під час нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 27.07.2021 по 18.02.2022 в розмірі 39930,20 грн (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять гривень 20 коп.) з урахуванням обов`язкових платежів та виплат. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року. На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила 20 грудня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 42440,66 грн. Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні. Військова частина НОМЕР_1 листом повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку. Позивач, уважаючи, що має місце факт порушення відповідачем її прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувася до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Кодекс адміністративного судочинства України не встановлює строків звернення до суду щодо стягнення заробітної плати. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. З матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини виникли в 2021 році, коли частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Разом з тим, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21. Відповідно, з огляду на вказане, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, з урахуванням процесуальних строків зазначених пунктом першим глави XIX «Прикінцевих положень» КЗпП України так як, на момент звернення позивача до суду, діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і строки визначені статтею 233 КЗпП України, як наслідок, були продовжені. Таким чином, доводи відповідача щодо залишення позовних вимог без розгляду є помилковими. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Так, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем при звільненні позивача з військової служби та виключенні зі списків особового складу частини 27 липня 2021 року не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Також встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 20 грудня 2022 року, виплативши на виконання рішення суду від 05 травня 2022 року у справі № 560/4153/22 індексацію грошового забезпечення. При цьому, позивач вже звертався до суду про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2021 по 18.02.2022, який було проведено на виконання судового рішення у справі № 560/4153/22. Проте після нарахування коштів, позивач знову звернувся до суду про стягнення середнього заробітку, включивши період, який вже був предметом розгляду у вищезазначеній справі. З огляду на вказане, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що період з 27.07.2021 по 18.02.2022, при розрахунку середнього заробітку у рамках розгляду цієї справи підлягає виключенню з періоду затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, розмір невиплачених позивачу відповідачем у день звільнення з військової служби грошових коштів складає 42440,66 грн. Відповідно до розрахунку середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача середньоденне грошове забезпечення складає 410,64 грн. За період з 19 лютого 2022 року по 20 грудня 2022 року було 305 днів, а тому середній заробіток за час затримки виплати позивачці при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення, який підлягає стягненню, складає 125245,20 грн (305 х 410,64 грн). Згідно з матеріалами справи загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 414814,48 грн: кошти, що були виплачені позивачу при звільнені, що підтверджуються розрахунком, наданим відповідачем, - 332443,62 грн (80,1 %); індексація грошового забезпечення (за рішенням суду від 31 грудня 2021 року у справі № 560/12316/21) в сумі - 39930,20 грн (9,62 %); індексація грошового забезпечення із врахуванням січня 2008 року як базового місяця (за рішенням суду від 05 травня 2022 року у справі № 560/4153/22) в сумі - 42440,66 грн (10,2 %). Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 125245,20 грн. На підставі вказаного, матеріалів справи, з урахуванням ст.308 КАС України, ст.117 КЗпП України, постанови Верховного Суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 15029,42 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (10,2 % від 125245,20 грн). Також, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд першої інстанції обгрунтовано визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2022 року по 20 грудня 2022 року включно та стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2022 року по 20 грудня 2022 року включно у розмірі 15029,42 грн. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.