Постанова 4807 № 335/2186/23

Дата документу 10.10.2023 Справа № 335/2186/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/2186/23 Головуючий у 1 інстанції: Стеценко А.В. № 22-ц/807/1671/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 15 червня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ В березні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 01.04.2014 відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 01.04.2014. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між відповідачем та позивачем договір про надання банківських послуг (далі за текстом Договір), про що свідчить підпис відповідача у заяві. Банком на підставі вищезазначеного договору надання банківських послуг відкрито відповідачеві картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що визначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, надано відповідачеві у користування кредитну картку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою позивача. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлено Договором. Проте, в порушення умов Договору, відповідач в процесі користування кредитним рахунком не надала своєчасно позивачеві грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за Договором, а також підтверджується випискою по рахунку. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 36913,12 грн., з яких 31271,33 грн. заборгованість за кредитом, 5641,88 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01.04.2014 у розмірі 36913,21 грн. станом на 28.02.2023, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 31271,33 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 5641,88 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 15 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що в позовній заяві зазначено дату звернення відповідача до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг 01.04.2014 р. помилково, оскільки ОСОБА_2 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг 29.04.2013 р., а 01.04.2014 р. було встановлено відповідачу кредитний ліміт у розмірі 10 000 грн, що не спростовано відповідачем. Тобто, Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банку його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку в будь-який час. Заповнення анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг саме 29.04.2013 р. надає можливість клієнту банку будь-коли користуватись банківськими послугами, для їх отримання та користування повторне заповнення анкети (укладання додаткового договору) не потребується. Належним доказом укладення договору є анкета-заява та отримана за бажанням кредитна карта, використання якою клієнт визначає самостійно за своєю потребою. Також апелянт посилається на неналежне дослідження судом першої інстанції доказів видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами та не врахував, що зазначені докази не спростовані відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи апелянта та просить відхилити апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись з позовними вимогами до суду, АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що 01.04.2014 між сторонами було укладено кредитний договір, про що свідчить підписана особисто відповідачем заява від 01.04.2014 про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, згідно з умовами якого, відповідач отримала від позивача кредитну картку із встановленим кредитним лімітом зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Отже, кредитний договір 01.04.2014 складається з самої анкети-заяви, підписаної відповідачем, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Проте, в матеріалах справи відсутня «анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку» від 01.04.2014, на яку посилається банк в своєму позові, також відсутні будь-які інші документи, на яких міститься підпис позичальника та які підтверджують наявність у відповідача кредитних зобов`язань перед банком за договором від 01.04.2014. З наданої позивачем довідки про зміни умов кредитування (а.с.16) вбачається, що рахунок відповідачеві було відкрито позивачем 29.04.2013. З довідки про видані відповідачеві картки (а.с.17) вбачається, що на виконання умов договору без реквізитів позивачем у період з 29.04.2013 (тобто до моменту укладення договору, заборгованість за яким просить стягнути позивач) до 06.07.2020 видавалися банківські картки (а.с.17). Надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.19) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.20 47) не містять будь-якої інформації стосовно особи позичальника (відповідача), його підпису, дати укладання сторонами кредитного договору. Виписка про рух коштів по рахунку відповідача складена за договором без зазначення його реквізитів (дати на номера) за період з 29.04.2013 (тобто до моменту укладення договору, заборгованість за яким просить стягнути позивач) до 03.03.2023. Разом з цим, позивачем при зверненні до суду з позовною заявою подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому зазначено, що всі необхідні докази наявні в матеріалах справи, клопотання та заяви у позивача відсутні (а.с.98). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено фактів укладення сторонами кредитного договору б/н від 01.04.2014, отримання відповідачем коштів (кредиту) за таким договором. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. За змістом ст.ст. 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Приписами Цивільного процесуального кодексу України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Отже, правильними є висновки суду про те, що жодний з вищезазначених документів не підтверджує факту укладення сторонами кредитного договору саме 01.04.2014, як це зазначено у позовній заяві. Твердження апелянта щодо помилкового зазначення у позовній заяві дати звернення відповідача до АТ КБ «ПриватБанк» є неспроможними, адже протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надавав суду уточнену позовну заяву щодо визначення такої дати. Разом з тим, посилання в апеляційній скарзі на встановлення відповідачу кредитного ліміту у розмірі 10 000 грн саме 01.04.2014 року як на дату фактичного отримання кредитних коштів, не спростовують висновків суду про недоведеність позивачем факту укладення сторонами кредитного договору б/н від 01.04.2014 Враховуючи дані обставини, суд позбавлений можливості встановити факт укладання між сторонами кредитного договору саме 01.04.2014 року та, відповідно, виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за його неналежне виконання. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з їх недоведеністю. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 15 червня 2023 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 10 жовтня 2023 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков