Постанова 4807 № 334/6855/23

Дата документу 03.10.2023 Справа № 334/6855/23 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 334/6855/23 Головуючий у 1-й інстанції: Новікова Н.В. Провадження №22-ц/807/1989/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С., суддів: Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Полупанової Ольги Олександрівни на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Свої вимоги мотивував тим, що 07 квітня 2017 року між громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та ОСОБА_3 та громадянкою України ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 115 та видане повторне відповідне Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_5 , а також ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 . В подальшому відносини між сторонами погіршились і з березня 2023 року вони припинили шлюбні стосунки, перестали вести спільне господарство, відсутній спільний сімейний бюджет, в теперішній час мешкають окремо один від одного, у зв`язку з чим просив розірвати укладений між ними шлюб. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України, оскільки вона не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст.ст.175, ч.5 ст.177 ЦПК України (а.с.24). 31 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Полупанова О.С. подала до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що відсутні підстави для залишення позову без руху, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне право», оскільки відповідач є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є її постійним місцем проживання, тому просила відкрити провадження у справі (а.с.26-28). Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України (а.с. 33). Не погоджуючись з таким судовим рішення, ОСОБА_1 , представник, адвокат Полупанова Ольга Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просила скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано положення п.2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, та враховуючи, що відповідач у справі будучи громадянкою України зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є її постійним місцем проживання, тому справа територіально підсудна Ленінському районному суду м. Запоріжжя. Вимоги суду про надання додаткової інформації та документів щодо обставин сімейного життя сторін є недоцільними, оскільки ці питання не мають розглядатися судом на стадії відкриття провадження у справі, на якій перевіряється відповідність позовної заяви вимогам ст.ст.175-177 ЦПК України. Відповідно до заяви представника ОСОБА_2 адвоката Корнєва О.В., останнім повідомлено, що відповідач не бажає подавати відзив на апеляційну скаргу, оскільки повністю погоджується з доводами апеляційної скарги. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі ( а.с. 59-60). Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 6 ст. 353 ЦПК України передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, мотивована тим, що позивач не виконав вимоги ухвали Ленінського роайонного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року про залишення позовної заяви без руху у визначений в ухвалі строк, а саме: позивачем не визначено країну останнього спільного місця проживання подружжя та не надано докази цього; не зазначено з якого по який час подружжя проживало разом, де проживало та з якого часу припинені відносини і в якій країні, з позову не зрозуміло в якій країні проживає відповідач. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Судом встановлено, що 15 серпня 2023 року громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до громадянки України ОСОБА_2 , в якому просив розірвати укладений між ними 07 квітня 2017 року шлюб, зареєстрований Центральним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий зпис №115 (а.с.5). З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та вказав останнє відоме йому місце реєстрації та проживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.1). Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року позовна заява залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України, а саме: позивачу необхідно зазначити країну останнього спільного місця проживання подружжя та надати докази цього; зазначити з якого по який час подружжя проживало разом, де проживало та з якого часу припинені відносини і в якій країні. Крім того, зазначити місце проживання (країну) відповідача, що відповідно до вимог ст.29 ЦПК України стало б підставою для визначення підсудності даної справи суддею Верховного Суду. Позивачу надано строк п`ять днів з дня вручення копії цієї ухвали, також, роз`яснено, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк будуть застосовані наслідки, передбачені ч.3 ст. 185 ЦПК України (а.с.24). Представник ОСОБА_1 -адвокат Полупанова О.О. має зареєстрований кабінет у підсистемі Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Копія ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 серпня 2023 року доставлена до електронного кабінету адвоката Полупанової О.О. -25 серпня 2023 року о 17-31 год, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку електронного документу (а.с.25). 31 серпня 2023 року адвокат Полупанова О.С. подала до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що відсутні підстави для залишення позову без руху, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне право», оскільки відповідач є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є її постійним місцем проживання, тому просила відкрити провадження у справі (а.с.26-28). Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві посилаючись на ч.3 ст.185 ЦПК України, у зв`язку з тим, що останній не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Ленінського районного суду м Запоріжжя від 24 серпня 2023 року, а саме: позивачем не зазначено країну останнього спільного місця проживання подружжя та не надано докази цього; не зазначено з якого по який час подружжя проживало разом, де проживало та з якого часу припинені відносини і в якій країні. Крім того, не мзазначено місце проживання (країну) відповідача, що відповідно до вимог ст.29 ЦПК України стало б підставою для визначення підсудності даної справи суддею Верховного Суду, через що суд першої інстанціїх позбавлений можливості визначити підсудність розгляду даної справи та постановити будь-яке рішення по справі за наявними матеріалами (а.с.33). Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно з положеннями статей 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява, зокрема, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху згідно ч. 2 ст. 185 ЦПК України. Згідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Разом із тим, стаття 28 ЦПК України передбачає альтернативну підсудність цивільних справ (за вибором позивача). Предметом позову у цій справі є розірвання шлюбу. Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України). Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Відповідно до ч. 7 ст. 187 ЦПК України, інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Відповідно до абзацу 2 частини першої та дев`ятої статті 187 ЦПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в порушення вимог ч.6 ст.187 ЦПК України протягом двох днів з дня надходження позовної заяви до суду не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання фізичної особи відповідача щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. А також, в порушення вимог ч.8 ст. 187 ЦПК України метою визначення підсудності суд першої інстанці не скориставався даними Єдиного державного демографічного реєстру, до якого мають доступ всі судді. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі N 569/2295/19 (провадження N 61-14212св19) зазначено, що "повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваних судових рішеннях підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі". Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року у справі N 552/3486/20 (провадження N 61-19159св20); в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі N 501/2443/18 (провадження N 61-12785св19). Як вбачається з матеріалів справи, позивач по справі ОСОБА_1 є громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, який уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 . Шлюб зареєстровано 07 квітня 2017 року Центральним районним у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровіській області, про що Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий зпис №115 (а.с.5). Предметом спору у цій справі між стронами є розірвання шлюбу. У частинах першої та третій статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України "Про міжнародне приватне право", якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства. У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом (статті 26-30), передбачає, загальну, територіальну та виключну підсудність. У той же час Закон України "Про міжнародне приватне право" (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність. Зокрема, статтею 76 цього Закону визначені підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. З Відповіді № 244468 від 27 вересня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого Запорізьким апеляційним судом, яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч.3 ст.367 ЦПК України, на виконання вимог ч.5 ст.12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 24 листопада 2005 року (а.с.65). Таким чином, у цій справі встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання в Україні, тому спір з приводу розірвання шлюбу у цій справі підсудний судам України. Отже отримана судом інформація дає можливість встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача по справі громадянки України ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально за підсудністю відносить до Ленінського районного суду м. Запоріжжя, а тому суд першої інстанції, згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України, мав вирішити питання про відкриття провадження у справі і подальший виклик відповідачки здійснювати за відомою адресою її місця реєстрації. Також, колегія суддів зазначає, що у позовній заяві з якою ОСОБА_1 звернувся до суду, останній зазначив своє повне ім`я, відповідача, її місце проживання, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу для листування, офіційну електронну пошту, номери засобу зв`язку, зазначивши також, що інші відомості відсутні. Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 виконав вимоги процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви в частині зазначення даних про особу позивача, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави залишати позовну заяву без руху з підстав не зазначення країни місця проживання відповідача, що відповідно до вимог ст.29 ЦПК України стало б підставою для визначеня підсудні даної справи. Щодо посилання суду першої інстанції на ст.29 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 29 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року передбачено, що по справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 28 (якщо один з подружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий - іншої договірної сторони), компетентні установи договірної сторони, на території якої проживає подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї договірної сторони, а другий - на території іншої договірної сторони, по справах про розірвання шлюбу компетентні установи обох договірних сторін, на територіях яких проживає подружжя. Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово. Виходячи із тлумачення ст. 29 ЦПК України та враховуючи роз`яснення, викладені у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11, Верховний Суд визначає підсудність справи про розірвання шлюбу тільки в разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні. За змістом зазначених положень підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства визначається ухвалою Верховного суду у тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України. Висновки суду першої інстанції про неможливість перевірити на підставі ст. 29 ЦПК України інформацію у справі про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем щодо проживання обох з подружжя (один з яких є громадянином іншої країни) не заслуговують на увагу, оскільки суд уповноважений на підставі ст. 84 ЦПК України своєю ухвалою витребувати відповідні докази у справ, а саме: інформацію від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про перетин громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та ОСОБА_3 та громадянки України ОСОБА_2 державного кордону України у період з 17 квітня 2017 року по дату звернення позивача з позовом до суду першої інстанції (15 серпня 2023 року). Водночас, колегія суддів зауважує, що в результаті отримання судом першої інстанції від вищевказаного органу інформації щодо перетину державного кордону України сторонами по справі у напрямку (виїзд) без подальшої позначки в`їзд до України, тобто проживання сторонами за межами України, із врахуванням приписів ст. 29 ЦПК України звернутися до Верховного Суду із відповідною ухвалою суду про визначення суддею Верховного Суду підсудності у цій справі. Отже, як вбачається з матеріалів справи доказів того, що обидві сторони по справі (подружжя) на цей час проживають за межами України не підтверджені належними доказами, то підстави для визначення підсудності Верховним Судом відповідно до ст. 29 ЦПК України відсутні. Враховуючи, те, що позивач по справі ОСОБА_1 є громадянином Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Відповідачка ОСОБА_2 , згідно інформації Відповіді № 244468 від 27 вересня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого Запорізьким апеляційним судом, є громадянкою України і має зареєстроване місце проживання на території України за адресою: АДРЕСА_2 (дана адреса була зазначена позивачем у позовній заяві) у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України. З огляну на викладене, цивільна справа про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за підсудністю відноситься до Ленінського районного суду м. Запоріжжя. За таких обставин висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 є передчасним та помилковим. Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції як на вимогу про залишення позовної заяви без руху, а саме: надання додаткової інформації та документів щодо обставин сімейного життя сторін, суд дійшов помилково висновку, оскільки оскільки ці питання не мають розглядатися судом на стадії відкриття провадженняу справі, а дані питання вирішуються по суті справи про розірвання шлюбу. Отже, до недоліків суд відніс серед іншого відсутність доказів, що не може вважатися виправданим, позаяк такі докази можуть бути надані у разі їх наявності на наступних стадіях розгляду справи. Оскільки, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не може вдаватись до оцінки доказів позивача про їх обґрунтованість чи необґрунтованість, достатність чи недостатність, останнє можливо лише в порядку ст. 89 ЦПК України (оцінка доказів) за результатами розгляду справи по суті. За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у цій справі доказах. Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 1 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод". Згідно положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У справі "Церква села Сосулівка проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов`язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об`єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції", рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36). Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про прийняття даної позовної заяви припустився надмірного формалізму, що може мати наслідком обмеження права позивача на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, що є неприпустимим. Отже, суд першої інстанції в цій справі помилково та необґрунтовано вказав про наявність таких недоліків у позовній заяві, які б свідчили про неможливість відкриття провадження за нею. Залишення без руху, а тим більше повернення позовної заяви з підстав, викладених судом, є порушенням вимог процесуального законодавства, адже судом першої інстанції фактично надано оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, при вирішенні питання про відкриття провадження, а не при прийнятті рішення суду по суті спору, чим допущено порушення приписів ст. ст. 185, 187, 263-265 ЦПК України. Таким чином суд першої інстанції формально віднісся до застосування норм процесуального закону та прийшов до помилкового висновку про повернення позову з вищевказаних підстав. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. На підставі викладеного та враховуючи фундаментальний принцип безперешкодного доступу до правосуддя, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6), апеляційний суд вважає, що постановлена Ленінським районним судом м. Запоріжжя 07 вересня 2023 року ухвала про повернення позову підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України (порушення норм процесуального права). Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Полупанової Ольги Олександрівни - задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2023 рокуу цій справі скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 03 жовтня 2023 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.