Ухвала КЦС ВС № 334/1803/22

Ухвала Іменем України 29 вересня 2022 року м. Київ справа № 334/1803/22 провадження № 61-9212ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року у складі судді Ісакова Д. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила розірвати укладений між сторонами шлюб, зареєстрований 05 жовтня 2018 року Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Запорізькій області, актовий запис 1405. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 03 червня 2022 року, що у відповідності до положень частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для визнання її неподаною. У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки відповідач зареєстрований та проживає на території Федеративної республіки Німеччина, не має в Україні зареєстрованого місця проживання або майна, що перебуває у власності, то вважає за можливе подати позов за зареєстрованим місцем проживання позивачки, тобто за правилами альтернативної підсудності. Відтак, суди повертаючи позовну заяву фактично позбавили позивачку захистити своє порушене право у суді. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Вивчивши касаційну скаргу, зміст ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина перша статті 174 ЦПК України). Частинами першою, другою статті 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини Частина п`ята статті 177 ЦПК України зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Згідно з частинами першою та другою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановивши, що позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України, а відповідач ОСОБА_2 (ОСОБА_2) є громадянином Федеративної Республіки Німеччина, суд першої інстанції правомірно керувався нормами Закону України «Про міжнародне приватне право». Згідно зі статтею 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним. Згідно із статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону ; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Отже, у даному випадку суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження та застосовується право держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України . Згідно із частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Відповідно до частини десятої статті 28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому зазначила, що справа повинна розглядатись на території України, місце проживання відповідача знаходиться на території Федеративної республіки Німеччина, в Україні він не має зареєстрованого місця проживання, а тому відсутня можливість подати даний позов за місцем проживання відповідача чи місцезнаходженням його майна, останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання в Україні. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Встановивши, що спільних дітей від шлюбу сторони не мають, угоди про підсудність справи з іноземним елементом судам України та доказів на підтвердження проживання чи місця перебування відповідача на території України позивачкою до матеріалів позову не долучено, не зазначено та не надано доказів останнього сумісного місця проживання подружжя, а також наявність у позові різночитання відомостей про відповідача, суд першої інстанції правомірно залишив позовну заяву без руху та надав п`ятиденний термін для усунення недоліків, зокрема надати докази наявності чивідсутності вищезазначених умов. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є громадянином іншої держави, згідно з Витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи від 03 червня 2022 року інформацію відносно відповідача не знайдено. 01 липня 2022 року представник позивачки отримав копію ухвали, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що 01 липня 2022 року представник позивачки отримав копію ухвали, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте у визначений судом строк недоліки не усунув. Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника із ухваленим судовим рішенням про залишення позову без руху.Натомість, одержавши ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без руху, представник позивачки не надав доказів на усунення недоліків позовної заяви, разом із тим не надіслав суду пояснень щодо незгоди з такими процесуальними діями суду. Посилання касаційної скарги про обмеження права на суд є безпідставними, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Крім того, колегія суддів наголошує, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду з позовом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, тому право позивача доступу до суду не порушено та не обмежено. Ураховуючи наведене, ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень. Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак