Постанова Харківський апеляційний суд № 640/2741/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 29 вересня 2023 року м. Харків Справа № 640/2741/18 Провадження № 22-ц/818/1726/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року, ухвалене суддею Золотарьовою Л.І., - В С Т А Н О В И В : У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обгрунтування позову зазначає, що 21 лютого 2017 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю належного їй автомобіля Volkswagem Polo, д.н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований, та автомобілем Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_2 . Постановою Київського районного суду м. Харкова від 11 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбачене ст.ст.122-4, 124 КУаАП. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Volkswagem Polo, д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Зазначає, що на ремонт автомобіля вона витратила 13 830грн. При цьому, частину витрат відшкодувала страхова компанія у розмірі 6691,37грн. Таким чином, різниця складає 6838,63 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки. Крім того, внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди їй була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, обумовлених пошкодженням її майна (автомобіля), вона була позбавлена можливості користуватись автомобілем, який є єдиним засобом її пересування, що призвело до порушення її звичного життєвого ритму. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 6 838,63грн., моральну шкоду 5000грн., витрати на правову допомогу 2500грн., судовий збір. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 6 838,63грн., моральну шкоду - 2 000грн., судовий збір - 1 057,20грн., витрати на правову допомогу - 2 500грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою цього ж суду від заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона є неналежним відповідачем у справі. Вказує, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність її учасників була застрахована. Матеріальна шкода заподіяна ОСОБА_1 повністю перебуває у межах ліміту страхового відшкодування згідно (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а тому належним відповідачем у справі має бути страхова компанія. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В частині незадоволених позовних вимог позивачем заочне рішення суду не оскаржується. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в наслідок ДТП відповідачем було заподіяно позивачу матеріальної шкоди в розмірі 13 530грн. Оскільки страхової компанією відповідача було виплачено позивачеві 6 691,37грн. страхового відшкодування, тому з відповідача підлягає стягненню різниця в розмірі 6 838,63грн. Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 2 000грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 21 лютого 2017 року о 18:20 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем OPEL ASTRA державний номер НОМЕР_2 на вул. Метробудівників, 3-е в м. Харкові, рухаючись заднім ходом, не впевнилась, що це буде безпечно та допустила наїзд на припаркований автомобіль VOLKSWAGEN POLO державний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , після чого ОСОБА_2 місце дорожньо-транспортної пригоди залишила. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 11 травня 2017 року (справа №640/3845/17) ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Матеріали справи свідчать та на заперечується учасниками справи, що власником пошкодженого транспортного засобу VOLKSWAGEN POLO державний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , що встановлено постановою Київського районного суду м. Харкова від 11 травня 2017 року. Під час ДТП транспортний засіб VOLKSWAGEN POLO державний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Відповідно до Реалізаційної накладної ТОВ «АД «Соллі-Плюс» від 26 червня 2017 року, акту здачі-приймання виконаних робіт від 27 червня 2017 року та товарного чеку №2487/87 від 16 червня 2017 року суб`єкта підприємницької діяльності Пономарьова, позивачкою було сплачено за проведення ремонтних робіт пошкодженого автомобіля, облицювання, придбання фари відповідно 8440грн., 2850грн. та 2240грн., а всього сплачено позивачем 13530грн. Вказана подія ДТП була визнана страховим випадком і позивачу було сплачено страховою компанією страхове відшкодування згідно зі страховим актом TSV17/0850 за договором страхування АК-0002426713 від 21.01 у розмірі 6691,37грн. Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Разом з тим, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Згідно вимог ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ч.3 ст.988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до положень ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Судом першої інстанції встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача, наявність у відповідача на момент ДТП діючого страхового полісу, розмір спричиненої відповідачем шкоди, та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 6691,37грн. Предметом спору є недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі №587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі №370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі №753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 (провадження № 61-12032св19) підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає. Посилання відповідача на те, що розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з неї, не відповідає фактичним обставинам розглядуваної справи та є помилковими з огляду на таке. Так, Законом №1961-IV передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Задовольняючи позов в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, оскільки різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язана сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка становить 6838,63грн. (13530грн. - 6691,37грн. = 6838,63грн.). Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Відповідно до статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно зі статтею 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та пунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та пунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону). Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/6617 звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV. Позивач, як на підставу відшкодування моральної шкоди зазначає, що через ДТП їй була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, обумовлених пошкодженням її майна (автомобіля). Вона була позбавлена можливості користуватися автомобілем, який є єдиним засобом її пересування, що призвело до порушення її звичного життєвого ритму. Більш того, відповідач скоївши ДТП у її відсутність і не дочекавшись її залишила місце пригоди, і якби не випадковий свідок, то вона б взагалі не мала змоги відшкодувати завдані відповідачем збитки. Таким чином, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в її моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене з вини страхувальника ДТП, має бути співмірно компенсована останнім. З урахування викладених обставин справи колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром спричиненої позивачеві зазначеним ДТП моральної шкоди 2 000грн., оскільки такий розмір є достатнім та доведеним, враховує принцип розумності і справедливості, що повністю відповідає вимогам ст.1167 ЦК України, а також роз`ясненням, даним в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 вересня 2023 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна В.Б. Яцина