Постанова КЦС ВС № 454/423/15-ц

Постанова Іменем України 25 вересня 2023 року місто Київ справа № 454/423/15 провадження № 61-13003св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., учасники справи: позивач - Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича», відповідач - суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна, держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скаргиФермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та рішення від 29 липня 2022 року у складі судді Отчак Н. Я., та постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У січні 2022 року Фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича» (далі - ФГ «Бурки Віталія Володимировича») звернулося до суду з позовом до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. та держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., маючи намір завдати майнової шкоди ФГ «Бурки Віталія Володимировича», ухвалою від 21 квітня 2017 року (справа № 454/423/15) стягнула з нього судовий збір у розмірі 1 339,80 грн. Вказані дії судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. є протиправними, оскільки вона, зловживаючи своїм службовим становищем, грубо порушила норми Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що призвело до приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, а також завдало йому моральних страждань, які він оцінює у розмірі 1 000 000,00 грн. Короткий зміст рішень судів Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, провадження у справі в частині позовних вимог ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди закрито. Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що позовна вимога ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вирішуючи позовні вимоги ФГ «Бурки Віталія Володимировича», суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що, не погодившись з ухвалою судді Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року про залишення заяви ФГ «Бурки Віталія Володимировича» про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року та стягнення з ФГ «Бурки Віталія Володимировича»в дохід держави судового збору у розмірі 1 339,80 грн, позивач скористався своїм правом на оскарження зазначеного судового рішення до суду апеляційної інстанції який встановивши порушення норм процесуального права, зазначене судове рішення скасував та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позивач не довів, що суддею було вчинено неправомірні дії в ході розгляду справи. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, належно оцінивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди, що полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації внаслідок порушення норм Конституції України, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями судді Сокальського районного суду Львівської області та наслідками, зазначеними позивачем у позові. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У грудні 2022 року ФГ «Бурки Віталія Володимировича» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ФГ «Бурки Віталія Володимировича», суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статті 8, 22, 40, 56, 60 Конституції України та статті 23, 1167, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не звернули увагу на те, що вину та незаконність дій судді Сокальського районного суду Львівської області під час розгляду справи № 454/423/15-ц встановлено постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13, постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 8, 22, 40, 56, 60 Конституції України, статей 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, статей 10, 26, 28, 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у якій заявник просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., не застосував до спірних правовідносин норми Конституції України. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 5, 22, 40, 55, 56, 129-1, 151-2 Конституції України; статей 1174, 1176 ЦК України; статей 10, 26, 28, 81, 82, 185, 256, 263 ЦПК України; неврахування висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001, від 25 листопада 1997 року № 6-зп, від 25 грудня 1997 року № 9-зп, від 09 липня 2002 року № 15-рп; неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України на касаційну скаргу ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що Міністерство юстиції України бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави під час урегулювання спорів, які розглядаються у закордонних юрисдикційних органах за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини. Зважаючи на предмет та підстави заявленого ФГ «Бурки Віталія Володимировича» позову, Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі. Позивач не довів, що внаслідок незаконних дій чи бездіяльності відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень йому спричинено моральну шкоду, а тому відсутні підстави для її відшкодування за рахунок держави Україна відповідно до статті 56 Конституції України. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року на підставах, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року на підставах, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження. Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке. Встановлені судами обставини Суди встановили, що ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року у справі № 454/423/15-ц заяву ФГ «Бурки Віталія Володимировича» про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до Львівського окружного адміністративного суду та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, залишено без задоволення. Стягнено з ФГ «Бурки Віталія Володимировича» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 339,80 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2019 року апеляційну скаргу ФГ «Бурки Віталія Володимировича» задоволено частково, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо касаційної скарги ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Тому позовна вимога ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц зазначено, що «на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Подібний висновок зроблено Верховним Судом України, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що «частиною п`ятою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4 не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства». Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 459/2566/21. Суди встановили, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок постановлення нею ухвали від 21 квітня 2017 року, якою, зокрема, стягнуто з ФГ «Бурки Віталія Володимировича» в дохід держави 1 339,80 грн судового збору і яка надалі була скасована судом вищої інстанції. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ФГ «Бурки Віталія Володимировича» до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що «згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)». Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій, висновків викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001, від 25 листопада 1997 року № 6-зп, від 25 грудня 1997 року № 9-зп, від 09 липня 2002 року № 15-рп, оскільки у вказаних справах Конституційний Суд України не вирішував питання щодо юрисдикційності спору, відповідачем у якому зазначено суддю. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі предметом позовних вимог було відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного взяття під варту. Натомість у справі, що переглядається, ФГ «Бурки Віталія Володимировича» зазначало, що підставою для відшкодування моральної шкоди є ухвалення суддею рішення, яке надалі скасоване судом вищої інстанції. Щодо касаційної скарги ФГ «Бурки Віталія Володимировича» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 686/20441/21. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. В силу частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23). Ураховуючи наведене, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти в суді орган, діями якого завдано шкоду. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21. У контексті наведеного безпідставними є посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 8, 22, 40, 56, 60 Конституції України, статей 23, 1167, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, статей 10, 26, 28, 81, 82 ЦПК України. Вирішуючи позовні вимоги ФГ «Бурки Віталія Володимировича», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач скористався своїм правом на судовий захист, звернувшись з апеляційною скаргою на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року. Апеляційний суд, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначене судове рішення скасував та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, тобто усунув допущену судом першої інстанції помилку у передбачений процесуальним законом спосіб. Позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями судді Сокальського районного суду Львівської області та наслідками, на які він (позивач) посилається. Перевіряючи доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13, постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, Верховний Суд виходить з такого. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (пункт 32) Велика Палата Верховного Суду вказала, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13 зазначено, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу». У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду та Верховного Суду України, а ухвалені за інших фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та наданою ним оцінкою доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України. Щодо клопотань ФГ «Бурки Віталія Володимировича» про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням У касаційних скаргах ФГ «Бурки Віталія Володимировича» просить звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України, а також щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів». Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. За наслідками розгляду касаційних скарг ФГ «Бурки Віталія Володимировича», наявність обґрунтованих підстав для вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України колегія суддів не встановила. Немає також підстав для внесення Верховним Судом конституційного подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів», оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано стосовно визнання акта (його окремих положень) неконституційним, офіційного тлумачення Конституції України. Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження. Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Керуючись статтями 10, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Клопотання Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням залишити без задоволення. Касаційні скарги Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» залишити без задоволення. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко С. О. Погрібний О. В. Ступак