Постанова Київський апеляційний суд № 753/19680/21

справа № 753/19680/21 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М. провадження № 22-ц/824/7118/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Кеню Денисом Васильовичем, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 332,19 грн., яка складається з основної суми заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що в жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. 28 лютого 2019 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 28 лютого 2019 року. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. Банк свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до укладеного договору виконав в повному обсязі. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість у розмірі 30 332,19 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без задоволення (а.с.79-80). Не погодившись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Кеню Дениса Васильовича, 03 березня 2023 року засобами поштового зв`язку надіслав апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також апелянт просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати. Обґрунтовує апеляційну скарги тим, що у наявній в матеріалах справи анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. На думку апелянта, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору. Наголошує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту та тарифами банку, як і не містять доказів того, що відповідач погоджувався з такими тарифами. При цьому апелянт посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20. Також апелянт зазначав про відсутність інформації щодо умов кредитування, строку дії договору, відповідальності за невиконання його умов. Вважає, що підписана між банком та відповідачем анкета-заява являється виключно документом інформативного характеру та не породжує виникнення між сторонами будь-яких правовідносин. На думку апелянта, так як заява-анкета не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань і строку повернення кредиту (користування ним), наданий банком розрахунок заборгованості не являється вірним, оскільки будь-які відсотки, які нараховувались та списувались впродовж вказаного терміну здійснено без будь-яких на те підстав. Відповідно апелянт вважає, що розмір боргу не може дорівнювати 30 332 грн. 19 коп. Зазначає, що вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Окрім того, апелянт вказував, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Зазначав, що до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідна виписка по картковому рахунку відповідача разом із матеріалами позовної заяви чи безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції надана не була. Вважає, що сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов спірного кредитного договору та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Обґрунтовуючи понесені відповідачем витрати на правову допомогу, апелянт зазначав, що в межах даної справи з метою отримання професійної правничої допомоги між відповідачем та адвокатом Кеню Денисом Васильовичем було укладено договір про надання професійної правничої допомоги б/н від 17 лютого 2023 року. Зі змісту договору вбачається, що вартість послуг з надання професійної правничої допомоги становить 6 000 грн. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 23 лютого 2023 року за договором про надання професійної правничої допомоги б/н від 17 лютого 2023 року адвокатом були надані послуги з професійної правничої допомоги клієнту (консультація первинна, складання апеляційної скарги на рішення суду). Загальна вартість послуг - 6 000 грн. Окрім того, зазначає, що договором про надання правничої допомоги передбачено також оплату гонорару успіху у розмірі 3 000 грн. 00 коп. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонамбуло надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 17 травня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу. У вказаному відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Позивач звертав увагу суду на те, що особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після варифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі або спеціалістом банку, який виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Умови, що включають тарифи, паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank, опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за відповідним посиланням. Вказує, що анкету-заяву відповідачем було підписано 28 лютого 2019 року, відповідно саме в цей період були дійсні правила в редакції від 06 лютого 2019 року по 09 березня 2019 року. А, отже, відповідач на час підписання анкети-заяви не міг бути ознайомлений з будь-якими іншими правилами. Також зазначає, що в мобільному додатку на постійній основі містяться тарифи. Таким чином, наголошує, що з використанням пін-коду відповідач по справі має цілодобовий доступ до тарифів. Позивач вказує, що сума позовних вимог банку підтверджується наданим до позову розрахунком заборгованості, а також виписками по всім аналітичним рахункам боржника. При цьому позивач вважає, що розрахунок заборгованості також є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний розпис нарахованої заборгованості, дати здійснення платежів боржником, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом. Позивач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 08 липня 2020 року у справі № 464/4985/15-ц та від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц, наголошує, що розрахунок заборгованості є належним доказом. Також зазначає, що враховуючи той факт, що інших розрахунків або доказів, які спростовують факт видачі кредиту, факту користування кредитними коштами, факту непогашення заборгованості відповідачем до матеріалів справи не надано, розрахунок заборгованості, наданий банком, і анкета-заява є належними доказами існування боргу. Поряд з цим, позивач звертав увагу на необхідність врахування специфіки договору monobank, як такий, що не є ідентичним договору ПАТ КБ «ПриватБанк». Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував щодо заяви представника ОСОБА_2 щодо стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу. При цьому обґрунтовував заперечення тим, що представником відповідача не додано документів, які б належним чином обґрунтовували понесення витрат відповідачем на надання правової допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи предмет спору, ціну позову 30 322,19 грн. та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 28 лютого 2019 року. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. Відповідно до Загальних умов випуску та обслуговування Платіжних карток (далі - Умови): Сторони домовилися, що Банк має право, на власний розсуд, переглядати ліміт до використання в межах суми Ліміту кредитування, що зазначена в Договорі. Інформація щодо зміни ліміту до використання (новий розмір ліміту та строки уведення у дію) зазначаються Клієнту текстовим повідомленням в електронному вигляді на номер мобільного телефону Клієнта та/або у Мобільному додатку. Відповідно до Умов на суму наданого Кредиту Банк нараховує відсотки. Відсотки нараховуються за кожен календарний день використання кредитного ліміту, з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними в Тарифах. Також процентна ставка за Кредитом на календарний місяць, наступний за звітним, вказується Банком у мобільному додатку. Клієнт зобов`язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж в розмірі та в термін, зазначені в тарифах. При несплаті Щомісячного мінімального платежу Клієнт повинен сплатити штраф за несплату Щомісячного мінімального платежу згідно з Тарифами. Банк розглядає будь-який надісланий платіж Клієнта як визнання Клієнтом даного штрафу в розмірі платежу, що надійшов, але не більше суми штрафу, визначеного Тарифами. Також Розділу ІІ Умов визначена відповідальність за порушення строків виконання грошового зобов`язання Клієнтом за Договором. У разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою (Істотне порушення Клієнтом зобов`язань). На залишок простроченої заборгованості Банк нараховує, а Клієнт сплачує штраф у розмірі згідно із Тарифами, але не більше 50 % від суми, одержаного Клієнтом кредиту. При цьому діє відсоткова ставка за користування Кредитом у розмірі 0,00001% річних (п. 4.16 Умов). Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач у свою чергу не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у розрахунку заборгованості за договором наданому позивачем від 08 липня 2021 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що що між сторонами існують договірні правовідносини, і відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.ст. 1066, 1069 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (правові висновки Верховного Суду в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 189/2109/18, провадження № 61-19542св19). З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 28 лютого 2019 року (а.с.14). Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу. В анкеті-заяві містяться відповідні сторінки паспорта, які скопійовані ним та надані до анкети в електронному вигляді. У анкеті-заяві міститься прохання відповідача відкрити поточний рахунок на його ім`я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в додатку відповідно до умов договору та наведених нижче умов. Також, відповідач вказав, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомлений, складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов`язується виконувати умови вказаного договору. У п. 6 анкети-заяви відповідач вказав, що просить вважати наведений у анкеті-заяві зразок його власноручного підпису або його аналоги, а також електронний цифровий підпис, обов`язковими. У цьому ж п. 6 анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем у вигляді послідовності ряду цифр, який буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно договору. Відповідач підтвердив в анкеті-заяві, що всі наступні правочини, у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень можуть вчинятися нею та банком з використанням електронного цифрового підпису, а усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали. Судом встановлено, що кредитний договір підписано за допомогою електронного підпису та вважається таким, що укладений у письмовій формі у відповідності до ст. ст. 205, 207 ЦК України. Разом із тим, аналіз змісту умов договору засвідчує, що останній містить усі істотні умови для відповідного виду договору, з яких сторони досягли згоди. Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України. Звертаючись до суду з цим позовом, банк подав анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості тощо. Окрім того, до відзиву на апеляційну скаргу банк подав до суду довідку про наявність рахунку, довідку про розмір кредитного ліміту, виписку по особовому рахунку. З вищевказаної виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів. Частиною третьою ст. 367 ЦПК України застережено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас, апеляційний суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 761/24136/15-ц (провадження № 61-20393св21), згідно якого судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поданий заявником під час апеляційного провадження доказ (лист ДВС), не подавався до суду першої інстанції і який під час апеляційного розгляду може бути прийнятий лише у виняткових випадках, оскільки він не є новим доказом у розумінні ст. 367 ЦПК України, а лише підтверджує раніше подані докази, які містяться у матеріалах справи. А відтак, колегія суддів вважає, що надані стороною позивача докази, зокрема, деталізована виписка про рух коштів по картці відповідача за своєю правовою природою не є новими доказами та лише додатково свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. При цьому слід зауважити, що виписка по картковому рахунку, подана позивачем, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Відповідачем не спростовано належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог. Отже, апеляційний суд, дослідивши виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, а тому, саме у даній справі, враховуючи встановлені вище обставини справи, вірно був прийнятий судом першої інстанції як належний і достовірний доказ. Окрім того, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), згідно яких у разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Апелянт не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У постанові від 02 липня 2020 року в справі № 753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом. Отже, відповідачем у даній справі не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами обставини отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку. Враховуючи, що послуги банку в проекті monobank надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи та інформацію, яка підлягає доведенню до відома споживачів перед укладенням договору споживчого кредитування, надані відповідачу саме через мобільний додаток, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач був ознайомлений саме з правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до ст. 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання. Таким чином, вищенаведене свідчить про укладення сторонами в установлений законом спосіб кредитного договору, в тому числі погодження сторонами Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками шляхом проставляння ними електронного цифрового підпису. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, в якій, ухвалюючи рішення про стягнення боргу за кредитним договором, суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20. За вказаних обставин посилання апелянта на те, що у справі відсутні докази погодження між сторонами всіх суттєвих умов договору, належної інформації про підстави та розмір відповідальності позичальника за прострочення виконання зобов`язання, недоведення банком, що саме ці, а не будь-які інші Умови та правила розумів відповідач під час укладання договору, є помилковими і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону України «Про електронну комерцію». Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, отже не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційним судом також відхиляються. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення задоволення позову. За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кеню Денисом Васильовичем, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року - залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова