Постанова 4824 № 373/1476/19

справа № 757/56587/17-ц головуючий у суді І інстанції Опанасюка І.О. провадження № 22-ц/824/323/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою представником - Криловою Оленою Леонідівною на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У серпня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем 11.02.2011 р. був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши кредит. Проте, відповідачем умови кредитного договору не виконувалися в повному обсязі, внаслідок чого станом на 09.06.2019 р. утворилася заборгованість в сумі 45 422 грн. 82 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 650,86 гривень, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13 264,83 гривень, заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання - 16 817,96 гривень, заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень - 1 049,99 гривень, штрафу (фіксована частина) - 500,00 гривень, штрафу (процентна складова) - 2 139,18 гривень. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути на його користь судові витрати по справі. При цьому, посилаючи на обставини зазначені в позовній заяві, зазначає, що АТ КБ "ПриватБанк" не згодний з рішенням суду, яке грунтується на припущеннях. При встановленні та зміні кредитного ліміту банк керувався умовами договору. До матеріалів справи додано детальний розрахунок заборгованості. Вказує, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні тіла кредиту, а також, відсотків та неустойки по кредиту. Крім того, не має обґрунтованих заперечень відповідача щодо Умов та правил надання банківських послуг. Суд першої інстанції не звернув увагу на наявність в матеріалах справи Довідки про умови кредитування підписану відповідачем, не дослідив належним чином подані докази. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, в даній справі ціна позову становить 45 422,82 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 11.02.2011 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку», на підставі якої відповідач виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку Кредитка «Універсальна» і просив встановити кредитний ліміт 5000,00 грн. До позовної заяви додано копію анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку», з якої вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду підписом, на те, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua становить між ним та банком Договір (а.с.10). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 09.06.2019 р. становить 45 422 грн. 82 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 650,86 гривень, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13 264,83 гривень, заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання - 16 817,96 гривень, заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень - 1 049,99 гривень, штрафу (фіксована частина) - 500,00 гривень, штрафу (процентна складова) - 2 139,18 гривень. (а.с.7-9). Крім того, до позову додано роздруківку витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка не містить будь-яких позначок, які б вказували на ознайомлення відповідача саме з цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 12 - 26). Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається підтвердження того, що відповідачем отримано та ознайомлено його під підпис з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». Дані документи є складовою договору про надання банківських послуг, а, отже, на підставі наявних в матеріалах справи документів не можна встановити, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору. Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз`яснень та доказів щодо принципу складення даного розрахунку справа не містить. Незрозуміло, на яких підставах позивачем нараховано відсотки, сума яких є нереально завищеною та неспівмірною із самою сумою кредиту. Розрахунок не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку. Виписок із особового рахунку відповідача про рух коштів на ньому суду не надано. В позовній заяві вказано, що відповідач отримав кредит в розмірі 5000 грн., але заборгованість за тілом кредиту становить 11 650 грн. 86 коп., однак, яким чином збільшилась зазначена заборгованість за тілом кредиту в позовній заяві не зазначено. Не вбачається за можливе перевірити правильність нарахування штрафних санкцій, за основу яких, береться основна заборгованість (тіло кредиту). Крім того, суду не надано даних про направлення банком відповідачу вимоги про виконання ним зобов`язання по поверненню кредиту, що свідчить про невиконання самим банком умов договору, а факт невиконання боржником умов договору за таких обставин є недоведеним. Дійшовши наведених вище висновків, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо одностороннього збільшення кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Тому вважає, вірним висновок суду першої інстанції в даній частині. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 серпня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети та користування кредитними коштами є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великою Палатою Верховного Суду від 03 липня 2019 року. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зазначені норми права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що із розрахунку заборгованості, наданого позивачем не можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз`яснень та доказів щодо принципу складення даного розрахунку справа не містить. Незрозуміло, на яких підставах позивачем нараховано відсотки, сума яких є неспівмірною із самою сумою кредиту. Заборгованість за тілом кредиту становить 11 650 грн. 86 коп. при цьому. Ще є заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 13 264,83 грн. Однак, яким чином збільшилась зазначена заборгованість за тілом кредиту в позовній заяві не зазначено. Не вбачається за можливе перевірити правильність нарахування штрафних санкцій, за основу яких, серед іншого, береться основна заборгованість (тіло кредиту). За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем, в порушення ст.81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. В той же час, колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем-апелянтом до суду апеляційної інстанції виписку по рахунку, довідки про видачу картки та розмір ліміту, як нового доказу на стадії апеляційного оскарження, оскільки згідно вимог ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Натомість, апеляційний суд не вбачає поважних причин, що об`єктивно не залежали від волі позивача та перешкоджали подачі вказаних доказів до суду першої інстанції, а в силу вимог ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доказів наявності недобросовісного здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання доказів, апеляційна скарга не містить. Крім того, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач за час розгляду справи в суді заперечень проти позову Банку не подавав, розмір обчисленої позивачем заборгованості не оспорював, факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами банку не заперечував, а тому, рішення суду першої інстанції, ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України. Зі змісту судового рішення вбачається, що судом першої інстанції не висловлювалося жодних припущень, а лише надавалася оцінка доказам, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, і які подав до суду, що відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Крім того, відсутність заперечень з боку відповідача, щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За таких обставин колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за їх необґрунтованістю та недоведеністю. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: Є.М. Суханова С.В. Лівінський