Постанова 4851 № 480/4637/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2023 р. Справа № 480/4637/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/4637/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску від 09.07.2019 № 0008241303 в сумі 13760,21 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступні доводи: законодавством не встановлено обов`язок фізичмої особи, яка неодноразово протягом звітного податкового року неодноразово здійснює продаж об`єктів нерухомого майна (більш як одного), мати статус суб`єкта господарювання (фізичної особи-підприємця); наявність в позивача статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця у всіх правовідносинах, позивач має виступати виключно як підприємець зокрема, з продажу об`єктів нерухомості, що належать йому на праві власності. Звертає увагу на відсутність в переліку зареєстрованих видів діяльності як суб`єкта господарювання - діяльність пов`язану з реалізацією нерухомого майна; якщо закон є неточним або нсдосіаіньо ясним для його адресатів, суб`єкт правозастосування у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта. У разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, має застосовуватися презумпція правомірності рішень платника податку як одна з основних засад податкового законодавства; відповідно до Наказу Головного управління ДФС у Сумській області № 558 від 21.03.2019 документальна позапланова невиїзна перевірка позивача як платника податків здійснювалась як фізичної особи, дохід отриманий від продажу нерухомого майна був отриманий як фізичною особою, яка не є платником єдиного внеску в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», враховуючи порушення вищевказаної Інструкції при формуванні спірної вимоги; враховуючи, що в Акт перевірки від 10.06.201 №642/18-28-13-03-10/3050307653/136, були покладені в основу матеріали кримінального провадження, така перевірка повинна була бути проведена контролюючим органом у відповідності до положень пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України (в редакції на момент спірних правовідносин), де підставою для її проведення в рамках кримінального провадження має бути отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки відповідно до закону; не врахування судом правового висновку, викладеного в постанові ВС від 31.10.2018 у справі № 820/1636/17 про те, що органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішеннн до набрання законної сили відповідним рішенням в кримінальній справі, якщо грошове зобов`язання розраховується органом податкової служби за результатами перевірки призначеної в рамках кримінального провадження; податкова перевірка підприємства, результати якої оформлено Актом та судова економічна експертиза, проводилась на підставі постанови слідчого, і результати якої викладено у Висновку судової економічної експкртизи, проводились в умовах безпідставного неврахування первинної бухгалтерської та первинної документації; неправомірний вибір експертом, висновок якого покладено в основу акту перевірки, вихідних даних для дослідження, без врахування звітів про оцінку, проведення експертизи без достатніх вихідних даних, а саме без проектно-кошторисної документації, на підставі якої можливо встановити, достовірну вартість об`єктів нерухомості. З урахуванням доводів, позивач вважає рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску від 09.07.2109 № 0008241303 в сумі 13760,21 грн. є протиправним, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №480/4637/19, є незаконним, необгрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому таким, що підлягає скасуванню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що що Головним управлінням ДФС у Сумській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2016р. по 31 грудня 2018р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиного внеску) за період з 01 січня 2016р. по 31 грудня 2018р., валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016р. по 31 грудня 2018р., за результатами якої складено акт від 10.06.2019 року № 642/18-28-13-03-10/3050307653/136. 09.07.2019 податковим органом складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0008251303 зі сплати єдиного внеску у розмірі 137602,08 грн. Також 09.07.2019 податковим органом прийняте спірне рішення №0008241303 про застосування штрафних санкцій у розмірі 13760,21 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску. Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008251303, позивач оскаржив її до суду. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 480/4208/19, яке набрало законної сили 29.12.2021, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовлено. Не погодившись із рішенням №0008241303 про застосування штрафних санкцій у розмірі 13760,21 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску, позивач оскаржив його до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дане питання було предметом судового дослідження у адміністративній справі №480/4208/19, правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч.3 ст. 7. п. 4 ч. 1 с. 1. п. 11 ст. 8. п. 2 ст. 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008251303 зі сплати єдиного внеску у розмірі 137602,08 грн. підтверджена судовим рішенням, а тому рішення відповідача є правомірним, таким, що не підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до п.п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України №2464 VI визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Днем сплати єдиного внеску згідно з ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок податкового органу; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок згідно з ч. 12 вказаної статті Закону підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу). Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI органи доходів і зборів зобов`язані, серед іншого, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону та вимогою платників, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, проводити звірення сум нарахування та сплати ними єдиного внеску. Заходи впливу та стягнення визначені ст. 25 Закону №2464-VI, відповідно до частини другої якої у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI). Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Частиною 11 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум. Згідно з ч.13 ст.25 Закону №2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. Відповідно до ч. 14 ст. 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Судова колегія зазначає, що сума штрафу, застосування податковим органом штрафу і визначення його розміру у спірному рішенні відповідає наведеним нормам. Як встановлено судовим розглядом неправомірність спірного рішення через відсутність основного порушення було предметом судового дослідження у адміністративній справі № 480/4208/19, правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч.3 ст. 7. п. 4 ч. 1 с. 1. п. 11 ст. 8. п. 2 ст. 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008251303 зі сплати єдиного внеску у розмірі 137602,08 грн. підтверджена судовим рішенням. Щодо доводів апеляційної скарги з посиланням на те, що для проведення вказаної перевірки згідно з пп. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України має бути отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки відповідно до закону, якого у даному випадку не було, колегія суддів зазначає наступне. Використання деяких матеріалів кримінального провадження під час проведення перевірки не свідчить, що вона має бути призначена саме на підставі п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки в даному випадку виникли підстави для її проведення відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, внаслідок не надання пояснень та підтверджуючих документів на запит контролюючого органу, про що свідчить зміст наказу № 977 від 21.05.2019. Доводів апеляційної скарги про відмінність правочинів вчинених скаржником як фізична особа та як підприємець на протиправність їх поєднання колегія суддів відхиляє, оскільки підприємницька діяльність має суттєву ознаку - систематичність, а отже така діяльність є підприємницькою, що було встановлено як під час перевірки, так і судовим розглядом у даній справі, а також підтверджено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №480/4208/19. З урахуванням установлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв відповідно до норм чинного законодавства України та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 по справі №480/4637/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова