Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7412/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2022 р.Справа № 440/7412/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т., представника відповідача Деміхіної О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.11.21 по справі № 440/7412/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: 05 липня 2021 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-22317-53 від 12 квітня 2021 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, як особа, котра провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Оскільки позивач є найманим працівником, тобто працює за трудовим договором на посаді юриста, отримує заробітну плату з якої роботодавцем відраховується єдиний внесок, а тому контролюючий орган безпідставно сформував спірну вимогу про сплату боргу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22317-53 від 12 квітня 2021 року. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що ФОП, які є одночасно найманими працівниками (застрахованими особами), не звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Виключенням є тільки ФОП за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягай віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Представник відповідача зазначає, що з набуттям статусу самозаннятої особи в такої особи виникає обов`язок сплати єдиного внеску, незалежно від провадження нею своєї діяльності в межах чи поза межами юридичної особи на якій вона працює. Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за самозайняту особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець. При цьому, набуття такою особою статусу самозайнятої породжує в неї обов`язок зі сплати за себе єдиного внеску. Представник відповідача зазначає, що вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування. Відповідач вважає, що оскільки позивач своє право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинила, отже у позивача наявний обов`язок зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення, а тому відсутні правові підстави для визнання ним протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Представник відповідача наголошує, що особа, яка має адвокатське свідоцтво та займає посаду юриста або керівника юридичного відділу (департаменту) компанії, що не є адвокатською, має подвійний статус. Тому повинна сплачувати єдиний внесок за себе понад сплачений роботодавцем за нього як за найманого працівника На думку представника відповідача, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиний внесок за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляціного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача, не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі рішення ради адвокатів Полтавської області від 26 квітня 2016 року № 4 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1523. З 2014 року позивач працює в Красноградському аргарно-технічному коледжі імені Ф.Я. Тимошенка на посаді юрисконсульта. Зі місту наданої позивачем до суду копії виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, судом встановлено, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) за І квартал 2021 року сплачений його роботодавцем (код ЄДРПОУ 00728919). Головним управлінням ДПС у Полтавській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22317-53 від 12 квітня 2021 року, якою визначено заборгованість з ЄСВ станом на 31 січня 2021 року в розмірі 8057,82 грн. Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності сформованої ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-22317-53 від 12 квітня 2021 року, а тому позовні вимоги про визнання її протиправною та скасування підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - діяльність, зокрема адвокатів, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI). Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано. Таким чином, колегія суддів зазначає, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють незалежну професійну діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Колегія суддів вважає, що адвокат, який не здійснює адвокатської прибуткової діяльності, зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають статус адвоката (однак адвокатську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №520/3939/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/18. Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Колегія суддів дослідивши матеріали справи встановила, що позивач з 2014 року перебуває у трудових відносинах із Красноградському аргарно-технічному коледжі імені Ф.Я. Тимошенка де на цей час обіймає посаду юрисконсульта. Зі місту виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, судом встановлено, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) за І квартал 2021 року сплачений його роботодавцем. При цьому, відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень або належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами Красноградського аргарно-технічного коледжу імені Ф.Я. Тимошенка як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності. Таким чином, оскільки позивач, як самозайнята особа (адвокат) поза межами Красноградського аргарно-технічного коледжу імені Ф.Я. Тимошенка не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, колегія суддів вважає, що визначена в спірній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача. Вказані висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, № К/9901/50934/18). Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності сформованої ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-22317-53 від 12 квітня 2021 року, отже позовні вимоги про визнання її протиправною та скасування підлягають задоволенню. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 року по справі № 440/7412/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 по справі № 440/7412/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді О.М. Мінаєва В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 23.05.2022 року