Постанова 4803 № 201/5847/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7854/23 Справа № 201/5847/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 . в інтересах якої діє ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД» про розірвання договору та стягнення грошових коштів ( суддя першої інстанції Антонюк О.А), В С Т А Н О В И В: 19 травня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД» про розірвання договору та стягнення грошових коштів, в якому просила: Розірвати договір № 155/А/149 про сплату пайових внесків у Обслуговуючий кооператив « Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД». Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД». На користь позивачки сплачену суму пайових внесків у розмірі 456047,2 грн. з урахуванням індексу інфляції відповідно до ст. 625 ЦПК України у розмірі 123087,14 грн., а всього 579134,34 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ВИШЕГРАД» про розірвання договору та стягнення грошових коштів визнано неподаною та повернути позивачу. Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ухвалах від 25 травня 2023 року та 08 червня 2023 року зауваження щодо змісту позовної заяви та доданих до неї документів не відповідають вимогам законодавства та висновкам, що зроблені Верховним судом щодо розгляду аналогічних справ. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що спірні правовідносини повністю підпадають під регулювання Закону України «Про захист прав споживачів»,що дає позивачці право, керуючись ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист право споживачів» бути звільненою від сплати судового збору. Також наголошує на тому, що вимоги суду щодо надання паспорту та витягу місяці реєстрації позивачки не передбачено нормам процесуального законодавства. ОСОБА_2 просив ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві. Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п.4 ч.1ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до суду із вказаним позовом. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2023 року позовна заява була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам: п. 5 ч. 3 ст. 175, ч. 1, 4, 5 ст. 177 ЦПК України. Ухвалою від 08 червня 2023 року повторно було залишено без руху. Представником позивача було надано до суду заяву про усунення недоліків, однак вказаною заявою він не усуває вище вказані недоліки у позові, а намагається на свій розсуд тлумачити норми закону. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року позовна заява була визнана не поданою та була повернута позивачу. Підставою повернення позовної заяви, було невиконання вимог ухвал суду від 25 травня 2023 року та 08 червня 2023 року. а саме сплати судового збору та неподання доказів того, що позивачка зареєстрована за вказаною у позові адресою. Залишаючи позовну заяву з підстав несплати судового збору, суд першої інстанції вказав на те, що діяльність ОК «ЖБК «ВИШЕГРАД» регулюється Законом України «Про кооперацію». Відповідач не здійснює підприємницьку діяльність та не вважається виробником, виконавцем робіт та надавачем послуг у розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивачка не звільняється від сплати судового збору. Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно частини 1 та 2 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 Закону № 1023-XII). Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII). Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. У ст. 5 Закону № 3674-VI визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону № 1023-XII дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленого ст. 5 Закону № 3674-VI, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Отже, ст. 5 Закону № 3674-VI не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалась на те, що підставою позову є порушення відповідачем укладеного між ними договору, а саме будівництво об`єкту планується к завершенню у ІІІ кварталі 2025 року, з перевищенням встановленого у п. 4.2.1. Договору строку біль ніж на два роки. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Спір, який ініціював позивач, безпосередньо пов`язаний з порушенням прав споживача, а останньою заявлені вимоги про розірвання договору про сплату пайових внесків та повернення нею сплачених сум з урахуванням ст. 625 ЦК України. Згідно з п. 18, 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1-1 Закону № 1023-XII передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. 21 жовтня 2021 року між позивачкою та відповідачем було укладено Договір № 155/А/149 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК « ВИШЕГРАД», відповідно до п1.2. якого ЖБК зобов`язується організувати будівництво об`єкту будівництва за рахунок пайових внесків учасника та пайових внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію. Відповідно до п.4.2.1 ЖДК зобов`язувався організувати будівництво об`єкту та здачу його в експлуатацію у строк до ІІ кварталу 2023 року. На початку квітня 2023 року позивачку було повідомлено, що будівництво планується к завершенню у ІІІ кварталі 2025 року. Згідно ст. 2 Закону України « Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. При цьому згідно п.3 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Таким чином, обслуговуючий кооператив, метою якого є надання послуг є виконавцем цих послуг, а отже на нього поширюються приписи Закону України « Про захист прав споживачів». Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів». Колегія суддів вважає, що у цій справі правовідносини сторін, поряд з нормами ЦК України, урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки вимоги позивача про розірвання договору у зв`язку із порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за попереднім договором. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 752/15913/19 (провадження № 61-846св20) та від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20 (провадження № 61-7804св21). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте районний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного й формального висновку про повернення позовної заяви, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, повноваження щодо чого суд має згідно з вимогами ЦПК України. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача передбаченої ч. 3 ст. 22 Закону № 1023-XII пільги зі сплати судового збору за подання позову у цій справі у зв`язку з тим, що позов не обґрунтовано нормами Закону України «Про захист прав споживачів», є помилковим. Також апеляційний суд вважає, що вимоги суду, щодо надання позивакою інформаціє про місце її реєстрації є безпідставними, оскільки дана вимога не передбачена процесуальним кодексом, крім того слід зазначити, що суд першої інстнації не був позбавлений можливості з власної ініціативи зробити запит щодо місця реєстрації позивачки. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 . в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська