Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/2461/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6555/23 Справа № 216/2461/22 Суддя у 1-й інстанції - КОВАЛЬ В.О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Бондар Я.М., Остапенко В.О., за участю: секретаря судового засідання Примак Н.,М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг цивільну справу № 216/2461/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист прав споживача, розірвання угоди та відшкодування завданих збитків і моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року (суддя Коваль В.О.), ухваленого в приміщенні Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, - В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що 04 серпня 2020 року між нею та відповідачем, який був працівником меблевій фабриці, було укладено усну угоду на виготовлення та установку кухонного гарнітуру. На підставі зазначеної угоди відповідач отримав від неї передплату у розмірі 12 600 грн. про що зазначив у розписці, а також власноручно вказав, що «із замовником, узгоджено строк, ескіз кухні, колір» і власноручно розписався. Надалі виконавець відповідач ОСОБА_3 02 листопада 2020 року отримав від неї суму оплати за техніку (витяжку, варильну поверхню) у розмірі 4 550 грн. та аванс 2 000 грн., що зазначено в розписці. Починаючи з жовтня по листопад 2020 року відповідач проводив монтаж кухонного гарнітуру, проте, у повній мірі його не виконав, та взагалі не почав монтаж його фасадної частини, мотивуючи це відсутністю матеріалів (неякісна плівка у продажу, робота у м. Дніпро по монтажу кухонного гарнітуру, незакінчена робота фасадної частини кухонного гарнітуру на меблевій фабриці та ін.), що перешкоджає закінченню монтажних робіт. З грудня 2020 року по червень 2021 року відповідач взагалі не відповідав на її телефонні дзвінки. 06 липня 2021 року між нею та відповідачем було укладено додаткову угоду по монтажу фасадної частини кухонного гарнітуру, згідно з якої виконавець брав на себе зобов`язання виконати монтажні роботи кухонного гарнітуру до 15 вересня 2021 року, попередня вартість яких становить 4 900 грн. Проте, відповідач не прийняв заходів щодо закінчення монтажних робіт. Просить суд розірвати угоду на виготовлення та монтаж кухонного гарнітуру від 04 серпня 2020 року у формі розписки від 04 серпня 2020 року та додаткової угоди від 06 липня 2021 року, стягнути з відповідача на її користь збитки, завдані невиконанням договору виготовлення кухонних меблів в розмірі 19 150,00 грн. та моральну шкоду в сумі 10000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: розірвано угоду на виготовлення кухонного гарнітура від 04 серпня 2020 року та додаткову угоду по монтажу фасадної частини кухонного гарнітура від 06 липня 2021 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитки, завдані невиконанням угоди про виготовлення, установки та монтажу кухонного гарнітуру, у розмірі 19 150,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з дня укладення угоди та внесення попередньої оплати, і до теперішнього часу, монтажні роботи відповідачем не закінчено. Всупереч вимогам угоди, відповідач порушив строк виконання робіт. Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн., суд, враховуючи конкретні обставини справи, а також, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, мотивував своє рішення тим, що через неправомірне невиконання відповідачем умов договору, позивачка зазнала моральні страждання, які виразились у незручностей та відчутті безпорадності. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування збитків та моральної шкоди. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухвалені рішення допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Відповідач визнає наявність усного договору між ним та позивачкою про проведення робіт, але не визнає, що зазначені роботи не виконані або виконані неналежним чином, оскільки належних доказів позивачка на зазначене не доводить. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, при цьому залишення в силі тільки першої частини рішення (розірвання угоди) не може вважатися ефективним способом захисту прав споживача. Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 не заперечує наявність усного договору на проведення робіт, але відповідач не може заперечувати наявність письмових документів розписки від 04 серпня 2020 року, додаткової розписки від 02 листопада 2020 року, додаткової угоди від 06 липня 2021 року, які вказують на отримання підрядником загальної суми 19 150,00 грн. і на строк здачі робіт. Ці реквізити є істотними умовами договору підряду (побутового підряду), який укладено в письмовому виді. Договір підрядником не було виконано в первино обумовлені строки, що потребувало складення додаткової угоди із визначенням додаткового строку до 15 вересня 2021 року, але і цей строк не було дотримано підрядником. Такі дії підрядника вказують на істотне порушення ним умов укладеного договору підряду. Вказує, що будь-яких доказів належного виконання договору побутового підряду (акту приймання виконаних робіт) підрядник не надав. Позивачка ОСОБА_1 та її представник судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували,просили її відхилити. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав,просив її задовольнити. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 04 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений усний договір на виготовлення та установку кухонного гарнітуру. На підставі зазначеного договору відповідач отримав від позивачки передплату 12 600,00 грн. 02 листопада 2020 року відповідач отримав від позивачки суму оплати за техніку (витяжку, варильну поверхню) у розмірі 4 550,00 грн. та аванс 2 000,00 грн. Між сторонами було укладено додаткову угоду по монтажу фасадної частини кухонного гарнітуру від 06 липня 2021 року, згідно якої сторони прийшли до взаємної згоди про вигляд виконуваних робіт і строки їх виконання, виконавець ОСОБА_3 брав на себе зобов`язання виконати монтажні роботи кухонного гарнітуру до 15 вересня 2021 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ За частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Зі змісту апеляційної скарги позивача випливає, що він оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 по відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому в іншій частині рішення суду першої інстанції відповідно до принципу диспозитивності апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що з дня укладення угоди та внесення попередньої оплати, і до теперішнього часу, монтажні роботи відповідачем не закінчено. Всупереч вимогам угоди, відповідач порушив строк виконання робіт. Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн., суд, враховуючи конкретні обставини справи, а також, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, мотивував своє рішення тим, що через неправомірне невиконання відповідачем умов договору, позивачка зазнала маральні страждання, які виразились у незручностей та відчутті безпорадності. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язків виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. За статтею 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Згідно преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Отже, законодавство не містить окремого виду договору, як споживчий. Договір будь-якого виду може бути споживчим, якщо він відповідає критеріям, передбаченим законом. Згідно правовій позиції Верховного суду України, викладеній в Узагальненні судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів від 01 лютого 2013 року, незалежно від виду укладених громадянами договорів їх зміст - це угода про послугу та виконання робіт. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року №910/2861/18. Відповідно до загальних положень про зобов`язання, визначених, зокрема, у статтях 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості й виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статей 527, 530-532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини другої статті 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. За змістом частини другої статті 852, пункту 2 частини першої статті 872 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення й використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своєї особистої потреби мають право, зокрема, на захист своїх прав державою, а також, на звернення до суду й інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав. Згідно частини першої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. В обґрунтування свої позовних вимог про стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 19 150 гривен, позивачка посилається на те, що відповідачем належним чином умови договору не виконав. Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 передоплату у розмірі 12 600,00 грн., суму оплати за техніку (витяжку, варильну поверхню) у розмірі 4 550,00 грн. та аванс 2 000,00 грн., що підтверджується розпискою з матеріалів справи. Згідно частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Проте позивачкою не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції жодного належного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 не виконав належним чином роботи по монтажу та встановленню кухонного гарнітуру . Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 не визнає, що зазначені роботи не виконанні, або виконані неналежним чином. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки жодного належного доказу, окрім копій розписки та додаткової угоди, суду не було надано, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Відповідно до частин першої, другої статті 22 Закону України « Про захист прав споживачів » захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України « Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Виходячи з положень статей 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Оскільки позивачкою не доведено порушення її прав відповідачем, вимога про стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягає. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 , не в повному обсязі з`ясував обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, підлягає скасуванню. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення в частині позовних вимог про стягнення збитків та моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог, колегія суддів зменшує судові витрати, стягнуті з ОСОБА_3 на користь держави, з 992,40 грн. до 330,80 грн. ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору в даній справі. Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи вищезазначене та те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, судові витрати ОСОБА_3 по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1 488,60 грн., слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2022 року в частині відшкодування збитків та моральної шкоди, скасувати. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків та моральної шкоди, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: Я.М. Бондар В.О.Остапенко Повне судове рішення складено 20 вересня 2023 року. Головуючий О.О. Тимченко