Постанова 4824 № 369/7566/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/7566/20 Головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С. Провадження № 22-ц/824/4284/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення коштів, в с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про розірвання договору підряду та стягнення коштів. На обґрунтування позову зазначено, що 25 червня 2017 року між сторонами було укладено договір № 25/06/17-01 на виконання робіт, за умовами якого відповідач, як виконавець, зобов`язалася здійснити наступні види робіт: ковані перила 7,2 пог. м ПКД-023, колір «слонова кістка». Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору загальна вартість (договірна ціна) робіт виконавця складає 24 500,00 грн, а оплата робіт здійснюється замовником в два етапи. На виконання укладеного договору підряду позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн, а саме: 25 червня 2017 року передано 6 500,00 грн та 27 червня 2017 року - 10 500,00 грн. Згідно із пунктами 2.1., 2.2. договору відповідач мала приступити до виконання робіт до 3 липня 2017 року включно та виконати роботи до 31 липня 2017 року включно.Однак, роботи, визначені у пункті 1.1. договору № 25/06/17-01, не виконано, відповідачем не доставлено замовлення позивачу у строк зазначений в договорі та на день подання позову роботи за актом приймання-передачі, як це передбачено пунктом 5.1. договору, не передано. Оскільки відповідач не виконала умови договору підряду, то, на переконання позивача, наявні підстави для його розірвання з підстав істотного порушення його умов виконавцем та стягнення виплаченого авансу в сумі 17 000,00 грн, а також штрафів (пені), установлених пунктами 7.4., 7.9. цього договору, у розмірі 0,5 % від вартості невиконаних робіт за кожен день затримки та 24 % від простроченої суми. Крім того, з огляду на те, що відносини між сторонами є грошовим зобов`язанням, то відповідач має повернути сплачені їй кошти з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми. Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір № 25/06/17-01 на виконання робіт від 25 червня 2017 року, укладений між ним та ФОП ОСОБА_2 , та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн, сплачені в якості авансового платежу за договором № 25/06/17-01 на виконання робіт від 25 червня 2017 року, пеню за порушення строків виконання робіт у розмірі 44 835,00 грн, штраф за прострочення виконання робіт у розмірі 5 880,00 грн, 3 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1466,47 грн та інфляційні збитки у розмірі 3 774,00 грн. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виходячи з взаємопов`язаної сукупності установлених обставин та змісту пункту 5.3. договору на виконання робіт № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року, вбачається факт припинення 29 вересня 2017 року договірних відносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з повним виконанням сторонами своїх зобов`язань за вказаним договором. Факт розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку не оскаржено позивачем та не скасовано в установленому законом порядку, а тому договір є розірваним з 26 вересня 2017 року і, як наслідок, штрафні санкції по договору не можуть нараховуватися. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Бреуса Є.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обставина отримання позивачем від відповідача актів приймання-передачі є недоведеною належними та достовірними доказами, зокрема, описом вкладення у поштове відправлення, а самі екземпляриактів, на які відповідач посилалась як на підставу своїх заперечень, не були надані суду для дослідження. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не надав належну правову оцінку доказам, які вказують на отримання позивачем у конверті повідомлення про припинення договірних відносин, а не актів приймання-передачі. При цьому, ураховуючи здійснення оплати позивачем 27 червня 2017 року, відповідач мала приступити до виконання робіт до 3 липня 2017 року включно, виконати їх до 31 липня 2017 року включно та надіслати акти приймання передачі до 31 липня 2017 року включно. З огляду на дату відправки, яка зазначена на поштовому конверті - 12 вересня 2017 року, підстав вважати про виконання у повному обсязі відповідачем зобов`язань за договором немає. Крім того, не направлення акту приймання-передачі відповідачем позбавило можливості позивача надіслати передбачену пунктом 5.2. договору мотивовану відмову від його підписання із зазначенням зауважень та пропозицій. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не вірно застосував норми статей 549, 625, 651, 653, 849, 865, 837 ЦК України та статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», аналіз яких дає підстави для розірвання договору підряду та стягнення грошових коштів. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить в задоволенні апеляційної скарги позивача повністю відмовити, проте вказаний відзив не приймається до апеляційного розгляду, оскільки не відповідає вимогам статті 360 ЦПК України, а саме до нього не додано доказів надсилання (надання) копії відзиву іншому учаснику справи. Також цей відзив поданий з пропуском строку, який був встановлений судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, і клопотання про поновлення (продовження) цього процесуального строку відповідачем не порушується, тому він підлягає залишенню без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі оскаржуване судове рішення не відповідає. Як свідчать матеріали справи, 25 червня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір на виконання робіт № 25/06/17-01, згідно якого в порядку та умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язався здійснити роботи звиготовлення кованих перил довжиною 7,2 пог. м ПКД-023, колір «слонова кістка», а замовник зобов`язався прийняти роботи у виконавця та оплатити їх у відповідності до умов даного договору (а.с. 8-10). Згідно із пунктом пункт 2.2 цього договору термін виконання робіт складає 20 (двадцять) робочих днів з моменту початку їх виконання, передбаченого пунктом 2.1. даного договору. На звороті останньої сторінки договору наявні розписки відповідача, згідно яких 25 червня 2017 року вона отримала передплату у розмірі 6 500,00 грн, а 27 червня 2017 року - 10 500,00 грн. Судом першої інстанції встановлено, що виготовлені відповідачем ковані перила не відповідали погодженому сторонами договору малюнку (ескізу) металевого виробу, у зв`язку з чим перила були перероблені два рази, роботи по виготовленню перил були завершені в період з 15 серпня по 20 серпня 2017 року, однак 22 серпня 2017 року позивач відмовився від підписання акту приймання-передачі робіт згідно пункту 5.1. договору. Відповідно до пункту 5.3. договору не підписання акту приймання-передачі робіт, не повернення підписаного акту або не направлення письмової мотивованої відмови від підписання акту приймання-передачі робіт у зазначений в пункті 5.2. триденний строк означає, що такі документи вважаються підписаними, а роботи - прийнятими без зауважень щодо їх якості та/або кількості та підлягають оплаті у строк, що вказаний у пункті 3.2.2. договору. Суд установив, що 22 вересня 2017 року відповідач направила позивачу акти фактично виконаних робіт і повідомлення про розірвання договору та в односторонньому порядку розірвала договір від 25 червня 2017 року. Даний лист-повідомлення про розірвання договору позивачем отримано 26 вересня 2017 року особисто. Виходячи з взаємопов`язаної сукупності вищенаведених обставин та змісту пункту 5.3. договору на виконання робіт № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відбувся факт припинення 29 вересня 2017 року договірних відносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з повним виконанням сторонами своїх зобов`язань за вказаним договором, а тому вказаний договір є розірваним і як наслідок штрафні санкції за ним не можуть нараховуватися. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18). З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог про розірвання договору на виконання робіт та стягнення авансу зі штрафними санкціями, посилався виключно на істотне порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених договором, укладеним 25 червня 2017 року між ним та ФОП ОСОБА_2 . Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). За змістом статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналізуючи підстави звернення до суду з вказаним позовом, характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду. Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина перша, друга статті 849 ЦК України). За частинами першою, третьою статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. У частинах першій, другій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця. Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послуг, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (частина шоста статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Частиною другою статті 852 ЦК України передбачено, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Підстави для зміни або розірвання договору визначені положеннями статті 651 ЦК України, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 754/7844/17. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17). Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини» змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77 - 80 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. З матеріалів справи вбачається, що в пункті 5.1. договору № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року сторони узгодили, що передача виконаних робіт виконавцем і приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі робіт. Згідно із пунктом 5.2. цього договору замовник зобов`язується підписати та повернути один примірник акту приймання-передачі робіт протягом 3 (трьох) днів з моменту його отримання або надіслати письмову мотивовану відмову від його підписання, зазначивши перелік зауважень, пропозиції та строки їх усунення. Пунктом 5.3. договору передбачено, що не підписання акту, не повернення підписаного акту або не направлення письмової мотивованої відмови від підписання акту приймання-передачі робіт у зазначений в пункті 5.2. строк означає, що такі документи вважаються підписаними, а роботи прийнятими без зауважень щодо їх якості та/або кількості та підлягають оплаті у строк, що вказаний у пункті 3.2.2. даного договору. До відзиву на позовну заяву відповідачем додано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 особисто отримав від ФОП ОСОБА_3 рекомендований лист зі штрих-кодом 0745500370896(а.с. 49). До позовної заяви позивачем додано лист ФОП ОСОБА_3 без дати і номера, в якому остання повідомляє про розірвання договору від 25 червня 2017 року та припинення договірних відносин з підстав невиконання ОСОБА_1 пункту 1.2 договору та фізичного недопущення виконавця до монтажу перил (а.с. 13). Встановлено, що цей лист позивачем отримано у поштовому конверті, на якому міститься штрих-код оператора поштового зв`язку 0745500370896 та поштовий штемпель з датою отримання листа відділенням АТ «Укрпошта» 12 вересня 2017 року, що підтверджується копією конверта, доданого до відповіді на відзив (а.с. 70). З огляду на те, що номер штрих-коду на поштовому конверті співпадає з номером штрих-коду на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, тому зазначене дає підстави вважати, що позивач отримав вказаним вище листом саме повідомлення про розірвання договору та припинення договірних відносин, а не акти приймання-передачі робіт. Під час розгляду справи позивач та його представник категорично заперечували отримання від відповідача будь-яких інших документів, а відповідачем не представлено суду примірників актів приймання-передачі робіт, передбачених договором, для їх дослідження та оцінки, в тому числі на підтвердження того факту, що позивачу пропонувалось з її боку підписати акти приймання-передачі відповідно до умов договору підряду. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що саме по собі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке надане відповідачем, не можна визнати належним та достовірним доказом отримання позивачем актів приймання-передачі робіт, ураховуючи ненадання відповідачем опису вкладення у поштове відправлення та самих актів приймання-передачі. Таким чином обставина отримання позивачем від відповідача актів приймання-передачі робіт ґрунтується на припущеннях. Наведене у свою чергу свідчить про позбавлення позивача можливості надіслати передбачену пунктом 5.2. договору письмову мотивовану відмову від підписання актів із зазначенням відповідних зауважень та пропозицій. Отже, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції в порушення процесуальних норм фактично визнав встановленими обставини, які не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та ґрунтуються на припущеннях, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про те, що змістом пункту 5.3. договору на виконання робіт № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року та на підставі положень статей 598, 599 ЦК України відбувся факт припинення 29 вересня 2017 року договірних відносин між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з повним виконанням сторонами своїх зобов`язань за вказаним договором. Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. За приписами статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У відповідності до частини другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Відповідно до частини п`ятої статті 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Тобто, стягнення збитків можливе за рахунок сторони, яка порушувала умови договору і з вини якої його було розірвано, на користь другої сторони, яка належним чином виконувала всі умови такого правочину. Відповідно до пункту 1.2. договору № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року замовник передає в строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів після підписання сторонами даного договору виконавцеві всі вихідні дані, документацію, необхідні для виконання робіт, а також іншу інформацію, яка є необхідною для виконавця для позитивного (правильного) виконання робіт за даним договором. Згідно із пунктом 2.1. договору виконавець зобов`язаний приступити до виконання робіт протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту одночасного настання наступних умов, а саме: зарахування оплати, передбаченої пунктом 3.2.1. договору на розрахунковий рахунок або внесення готівкових грошових коштів у касу виконавця; отримання виконавцем від замовника відповідної документації, зазначеної у пункті 1.2. цього договору. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що положення пункту 1.2. договору підряду були виконанні позивачем і протягом п`яти днів після підписання цього договору він передав відповідачу всі вихідні дані та документацію, необхідну для виконання робіт щодо виготовлення кованих перил довжиною 7,2 пог. м ПКД-023 кольором «слонова кістка». Як з`ясовано в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, позивачем взагалі не передавалася відповідачу у письмовому вигляді інформація, яка була необхідною для правильного виконання робіт. За пунктом 2.3. договору виконавець не несе відповідальності за порушення строків здійснення виконання робіт у разі: виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору); невиконання або неналежного виконання замовником своїх обов`язків за даним договором, що зумовлюють неможливість виконання робіт виконавцем у встановлений договором строк; в інших випадках, встановлених даним договором та чинним законодавством. Пунктом 2.4. договору встановлено, що при виникненні обставин, що не залежать від виконавця, але перешкоджають виконанню робіт, виконавець може в односторонньому порядку змінювати строк виконання робіт шляхом направлення змовнику відповідного письмового повідомлення. В цьому випадку виконавець не несе відповідальності за порушення термінів виконання робіт. У випадку затримки замовником виконання зобов`язань, передбачених пунктом 2.1. договору, виконавець вправі перенести строк виконання робіт на кількість днів такої затримки. При чому виконавець в будь-якому випадку не несе відповідальності за порушення строків виконання робіт (пункт 2.7. договору підряду). Згідно пункту 2.9. договору у разі руйнування або пошкодження робіт внаслідок непереборної сили до спливу встановленого договором строку передачі робіт, а також у разі неможливості завершити роботи з інших причин, що не залежать від замовника, виконавець має права вимагати від замовника плату за роботу та оплату витрат. Крім того, пунктом 6.5. договору встановлено, що виконавець може розірвати договір в односторонньому порядку у випадку невиконання чи неналежного виконання замовником своїх обов`язків. Відповідно до пункту 7.1. договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору. Виконавець не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з його вини (умислу чи необережності) (пункт 7.2.). Виходячи з наведених вище положень договору підряду та встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що з боку ФОП ОСОБА_2 не було істотного порушення умов договору підряду в частині порушення строків виконання робіт, передбачених цим договором, укладеним 25 червня 2017 року між нею та ОСОБА_1 , адже останній не забезпечив виконання вимог пункту 1.2. договору, у зв`язку з чим відповідно до пункту 2.1. договору строк виконання зобов`язання за ним не настав і у виконавця був відсутній обов`язок приступати до виконання робіт з виготовлення кованих перил без отримання відповідної документації від замовника. Таким чином відповідач не допускала істотного порушення умов договору підряду, тому з урахуванням норм частини другої статті 651, частини другої статті 851 ЦК України вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору на виконання робіт № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що 26 вересня 2017 року позивач отримав засобами поштового зв`язку від відповідача лист-повідомлення про розірвання договору та припинення договірнихвідносин на підставі пунктів 2.3., 2.7., 6.5. договору на виконання робіт № 25/06/17-01 від 25 червня 2017 року у зв`язку з невиконанням замовником умов, передбачених пунктом 1.2. цього договору, та фізичного недопущення виконавця до монтажу перил. Крім того, позивачу було запропоновано забрати фактично виготовлену продукцію, яка дорівнює вартості внесеної ним передплати, зі складу у зручний для нього час. Колегія суддів враховує, що умовами договору підряду від 25 червня 2017 року не передбачено відповідальність підрядника у вигляді повернення замовнику грошових коштів за несвоєчасне виконання робіт, тому, вирішуючи спір у цій частині, керується положеннями частини четвертої статті 653 ЦК України, якими встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. За наведених обставин відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про повернення грошових коштів за роботи, сплачені на виконання договору підряду. Оскільки позивач не довів факту прострочення виконання зобов`язань виконавця щодо своєчасного виготовлення кованих перил та їх монтажу, тобто істотного порушення ним договору підряду, що тягнуло б для замовника неможливість досягнення цілей договору та було правовою підставою для його розірвання і стягнення завдатку, а договір розірваний за ініціативи відповідача з підстав невиконання замовником взятих на себе обов`язків, колегія суддів вважає, що у даному випадку немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення штрафів (пені), установлених пунктами 7.4., 7.9. цього договору та статтею 549 ЦК України, а також інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми відповідно до вимог статті 625 ЦК України. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача частково заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні, не відповідає матеріалам справи, зроблений з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, відтак ухвалене у справі судове рішення не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат у цій справі відсутні, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви відмови щодо розірвання договору підряду та стягнення коштів. При цьому позивач звільнений судами від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому судові витрати у вигляді судового збору слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: М.В. Мережко С.І. Савченко