Постанова Київський апеляційний суд № 359/10383/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 359/10383/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1358/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2025 року (суддя Яковлєва Л.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, установив: у вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачки різницю між оплаченим авансом і вартістю виконаних робіт, що складає 9 375грн, оплату демонтажних робіт в сумі 1 000грн та моральну шкоду в сумі 10 000грн, а всього 20 375грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 6 липня 2024 року у магазині «Granite», в якому здійснює свою підприємницьку діяльність відповідачка, він замовив пам`ятник на могилу своєї матері, з установкою на кладовищі у місті Славутич Вишгородського району Київської області, і вніс авансовий платіж у сумі 17 750грн. При замовленні він пообіцяв 8 липня 2024 року внести уточнення по висоті арки пам`ятника, визначитись із шрифтом та епітафією. Все це було зроблено ним зранку 8 липня, шляхом відправлення повідомлення через Viber, а також о 12:30 год. особисто відвідав магазин, щоб підтвердити свої уточнення. 12 серпня 2024 року йому подзвонив невідомий чоловік і повідомив, що завтра будуть заливати бетонну плиту під пам`ятник. У вказаний день приїхали робітники, які виконали роботи не належним чином, зокрема неякісно здійснили армування бетону, використовували бетонну суміш, яка не підходить для залізобетонних конструкцій. 14 серпня 2024 року він звернувся до відповідачки із питанням чи саме ці робітники будуть монтувати пам`ятник, на що отримав відповідь, що монтаж пам`ятника будуть здійснювати інші працівники. 22 серпня 2024 року відбулось узгодження макету арки пам`ятника, після чого відповідачка повідомила його про те, що 24 серпня 2024 року приїдуть робітники для монтажу пам`ятника. Разом з тим, у визначений день робітники не приїхали, а 26 серпня 2024 року йому подзвонила невідома особа та повідомила, що пам`ятник встановлено. Коли він прибув на кладовище, то відразу побачив, що арка пам`ятника нахилена вліво, елементи конструкції мали різні кольорові включення, чого узгоджено не було, про що він повідомив виконавця робіт та відповідачку. 31 серпня 2024 року він повернувся до Славутича та більш детально зафіксував недоліки виконаної роботи, після чого звернувся до відповідачки з вимогою усунути недоліки в порядку п. 9 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», однак отримав відмову. 7 вересня 2024 року він направив відповідачці вимогу про демонтаж встановленого пам`ятника та повернення коштів на підставі пп. 4 п. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Не отримавши відповіді від відповідачки, 13 вересня 2024 року він замовив аналогічний пам`ятник на могилу своєї матері у іншого виробника, витративши кошти на демонтаж того, що був встановлений. Позивач зазначав, що діями відповідачки були порушені його, як споживача, права, оскільки під час оформлення замовлення йому не було надано повної та достовірної інформації про товар, його якість та характеристики, що свідчить про нечесну підприємницьку практику з боку відповідачки. При цьому, надана йому продукція мала очевидні дефекти, а роботи були виконані некваліфікованими працівниками та неналежним чином. Крім цього, позивач стверджував, що протиправними діями відповідачки йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у сильних душевних хвилюваннях та необхідності витрачати час на усунення недоліків у монтажі пам`ятнику на могилі матері. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000грн. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивач зазначає, що посилання суду на те, що він не прибув у судове засідання, заявивши клопотання про розгляд справи у його відсутність, не відповідає дійсності, оскільки вказане клопотання було подане ним 6 березня 2025 року, коли він заздалегідь прибув до суду, однак представник відповідача був відсутній, тому секретар судового засідання попрохала його написати заяву про розгляд справи у його відсутність, щоб не витрачати час на проведення судового засідання, що він і зробив. При цьому, він того дня перебував у приміщенні суду, тому твердження суду про його неприбуття, не відповідає дійсності. Разом з тим, рішення того дня ухвалено не було, розгляд справи ще двічі відкладався. Також, позивач посилається на те, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 16 жовтня 2024 року йому не було роз`яснено право подати відповідь на відзив. При цьому, матеріали справи не містять доказів направлення відзиву на адресу, зазначену ним у позовній заяві. Згідно накладної № 0405050127460 від 13 листопада 2024 року вбачається, що відзив на позовну заяву був направлений представником відповідачки до поштового відділення Укрпошти у місті Обухів, відтак він був позбавлений можливості надати відповідь на відзив. При цьому, не отримавши відзиву, він був впевнений в тому, що відповідачка погодилась із заявленими ним позовними вимогами. Однак, суд на вказане порушення вимог ст. 178 ЦПК України уваги не звернув, тому про існування відзиву він дізнався лише 19 лютого 2025 року після ознайомлення з матеріалами справи. Позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги усі доводи відповідачки, натомість надані ним докази, зокрема листування у Viber, з якого вбачається, що відповідачка фактично не заперечує наявність дефектів, зокрема щодо довжини квітника, суд першої інстанції проігнорував. Більше того, суд першої інстанції не забезпечив його право надати пояснення стосовно поданих доказів, оскільки у даній справі по суті відбулось лише одне судове засідання, під час якого докази судом не досліджувались. Також, позивач вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на відсутність висновку експерта на підтвердження факту неякісного виконання робіт по встановленню пам`ятника на могилі його матері, оскільки на момент звернення до суду встановлений робітниками відповідачки пам`ятник було демонтовано та споруджено новий, тому провести подібну експертизу не представлялось за можливе. Однак, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для доведення заявлених позовних вимог. Крім цього, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в переліку видів діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відсутні будь-які коди КВЕД, що відносяться до виконання будівельно-монтажних робіт, тобто фактично відповідачка займається такою діяльністю без відповідних дозвільних документів, а залучені нею працівники також не мають відповідної кваліфікації. Більше того, проведення експертизи в даному випадку було недоцільним через те, що відповідачка виготовлювала пам`ятник по власних ескізах, а не у відповідності до діючого ДСТУ Б В.2.2.-35:2013 «Намогильні споруди та склепи. Загальні технічні вимоги», вимоги якого дотримані відповідачкою не були. Крім цього, позивач вважає, що заявлений стороною відповідачки розмір витрат на правову допомогу є необґрунтований та значно завищеним, оскільки не співвідноситься зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Гулько Ж.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт того, що відповідачкою було змонтовано пам`ятник з неякісними елементами та дефектами. При цьому, демонтаж пам`ятника було здійснено конкурентами відповідачки, які закономірно стверджували про наявність дефектів, хоча саму відповідачку чи її робітників не запросили на місце встановлення пам`ятника та не надали змоги висловити свої заперечення. Крім цього, позивач взагалі не повідомляв відповідачку про свій намір демонтувати пам`ятник. Отже, оскільки демонтаж проводився без участі відповідачки чи незалежного спеціаліста, відповідний акт демонтажу не складався, експертиза не проводилась, тому докази у підтвердження заявлених позивачем вимог в матеріалах справи відсутні. Також відсутні належні та допустимі докази будь-якого претензійного спілкування між позивачем та відповідачкою, а позивачем не надано належних та допустимих доказів вартості демонтажних робіт та робіт по встановленню пам`ятника іншим підрядником. Відповідачка - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гулько Ж.В., будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судових повісток за наявною в матеріалах справи адресою проживання/перебування та на електронну поштою відповідачки, а також до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» адвоката Гулько Ж.В. (а.с.210, 211-212), у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 з 01 квітня 2016 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, видами економічної діяльності якої є, у тому числі - різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (код КВЕД 23.70.) (а.с.39-41). 06 липня 2024 року позивачем було замовлено у відповідачки, в магазині GRANITE, роботи із виготовлення та встановлення пам`ятнику на могилу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на кладовищі, розташованому в м. Славутич, вартістю 34 750грн, з яких: 13 300грн - вартість пам`ятнику; 4 000грн ручні роботи; 2 000грн - фаски; 2 700грн - художні роботи; встановлення пам`ятника 2 500грн; 6 500грн - плита під пам`ятник; 3 750грн - доставка, що підтверджується копією замовлення. Розмір передоплати складає 17 750грн. (а.с.11). 06 липня 2024 року позивачем на рахунок відповідачки було внесено передоплату у розмірі 17 750грн, що підтверджується копією фіскального чеку (а.с.12). Факт виготовлення та встановлення пам`ятнику відповідачкою позивачем не заперечується. 27 серпня 2024 року, 31 серпня 2024 року та 5 вересня 2024 року позивач направив відповідачці через застосунок Viber повідомлення про неякісно виконанні роботи по встановленню пам`ятника та облаштування квітника. У повідомленні від 7 вересня 2024 року позивач повідомив про прийняте ним рішення про демонтаж споруди та повернення грошових коштів до 10 вересня. 13 вересня 2024 року позивач звернувся до магазину «Гранітний двір», в якому замовив роботи з виготовлення та встановлення пам`ятника на могилу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , вартістю 25 840грн, з яких: 6 550грн - арка (стела), 5 280грн - порізка (форма); 4 100грн - тумба (підставка); 810грн - квітник; квітник - 2000грн; 1 150грн - поліровка; 2 400грн - художні роботи; 700грн - оформлення зворотної сторони (свічка); 500грн - епітафія «царство небесне»; 1000грн - демонтаж (примітка по оформленню); 1 350грн - монтаж за 3 дні (примітка по оформленню) (а.с.36). Розмір авансу складає 13 000грн, який було внесено позивачем 13 вересня 2024 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 , що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера від 13 вересня 2024 року. Повний розрахунок було здійснено 22 листопада 2024 року, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера №78 від 22 листопада 2024 на суму 12 840грн (а.с.37, 110). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір підряду, факт виконання якого підтверджується наданими позивачем фотографіями та не заперечується сторонами. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачкою зобов`язань за договором, а саме, що роботи по виконанню замовлення ОСОБА_1 здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 неналежним чином, з порушенням технологій і стандартів, та з відхиленням від умов договору підряду. Суд зазначив, що позивачем не було надано експертного висновку на підтвердження позовних вимог, а також не було заявлено клопотання про призначення у справі відповідної судової експертизи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що вона є похідною від вимоги про стягнення різниці між оплаченим авансом та вартістю виконаних робіт. Задовольняючи вимоги відповідачки про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат підтверджений належними доказами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України). Частиною 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Згідно частин 1, 2 статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. Відповідно до частини 1 статті 866 ЦК України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору. За змістом частини 1 статті 870 ЦК України за договором побутового підряду підрядник виконує роботу зі свого матеріалу, а за бажанням замовника - з його матеріалу. Статтею 873 ЦК України передбачено, що вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі. Відповідно до статті 852 ЦК України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Згідно із статтею 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну. За статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів (частина 3 статті 865 ЦК України). Відповідно частини 3 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором. Частина 4 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків. Зазначені вимоги можуть бути пред`явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років. З наданих суду позивачем доказів вбачається, що між сторонами був укладений договір підряду на виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі ОСОБА_3 на кладовищі, розташованому в м. Славутич. Позивачем було сплачено відповідачці аванс у розмірі 17 750грн. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачка, взявши на себе зобов`язання по виготовленню та установці пам`ятника, допустила встановлення пам`ятника з явними перекосами на фундаментній плиті, несиметричність розмірів арки пам`ятника, невідповідність розмірів квітника до замовлення, що пам`ятник має дефекти, сколи, кольорові включення, про що він не був повідомлений при замовленні пам`ятника. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. У підтвердження своїх посилань позивач надав суду фотокартки та копії скріншотів переписок з відповідачкою з месенджері Viber. Однак, зі змісту наданих позивачем фотографій не можливо достовірно встановити, що на них зображений пам`ятник, який був виготовлений на замовлення позивача відповідачкою, а також, що на них зафіксовані недоліки, про які зазначає позивач. Загальна фотографія встановленого відповідачкою пам`ятника із відображенням його недоліків в матеріалах справи відсутня. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частина 2 статті 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналіз вищезазначених норм матеріального права свідчить, що належними доказами, які підтверджують недоліки виконання підрядником замовлених робіт, є акт, підписаний обома сторонами, з переліком недоліків. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною робіт підрядника. Тобто недоліки виконаних підрядником робіт повинні бути зафіксовані у письмовому вигляді за участю обох сторін. З наданої суду переписки між позивачем та відповідачкою у месенджері Viber вбачається, що позивач 27 серпня 2024 року та 31 серпня 2024 року повідомив відповідачку про виявлені ним недоліки при виконанні робіт по встановленню пам`ятника. 7 вересня 2024 року позивач направив відповідачці повідомлення про демонтаж встановленого пам`ятника та повернення сплачених коштів до 10 вересня. 17 жовтня 2024 року відповідачка направила позивачу повідомлення про намір демонтувати пам`ятник. Проте, 13 вересня 2024 року позивач замовив демонтаж пам`ятника в іншого виконавця. При цьому, позивачем не було зафіксовано у письмовому вигляді недоліки виконаних відповідачкою підрядних робіт та підстави демонтажу. Як зазначалося вище, у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин, на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. Виконавши демонтаж пам`ятника до подання позовної заяви та вирішення справи у суді, без фіксації недоліків виконаних робіт та без проведення відповідної експертизи, позивач позбавив себе можливості довести у суді належними та допустимими доказами свої твердження про неналежне виконання відповідачкою підрядних робіт, обумовлених умовами договору. Частина 6 статті 81 ЦПК України визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність тверджень позивача про допущення відповідачкою істотних недоліків при виконанні підрядних робіт по влаштуванню пам`ятника, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення різниці між оплаченим авансом і вартістю виконаних робіт у розмірі 9 375грн та оплату демонтажних робіт у розмірі 1 000грн. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Враховуючи, що заподіяння моральної шкоди позивач пов`язує із неналежним виконанням відповідачкою договору підряду, що не було доведено під час розгляду даної справи, правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає про наступне. Відповідно до частини 2 статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов та строки для подання відповіді на відзив та заперечень, якщо справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі про відкриття провадження у справі від 16 жовтня 2024 року суддя дійсно не визначила строк, протягом якого позивач може подати відповідь за відзив на позовну заяву. Разом з цим, матеріали справи містять відповідь позивача на відзив на позовну заяву, яка була прийнята судом першої інстанції. Доводи позивача про те, що він не отримував відзив відповідачки на позовну заяву, що позбавило його можливості надати суду відповідь на нього та підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, спростовуються матеріалами справи, оскільки до відзиву на позовну заяву додані поштові квитанції з описом вкладення про направлення копії відзиву на адресу позивача: АДРЕСА_1 (а.с.73а, 73б, 73в), а позивачу була надана можливість подати відповідь на відзив. Посилання позивача на те, що він був позбавлений можливості дати пояснення суду щодо поданих доказів, так як у справі було проведено тільки одне судове засідання, колегія суддів вважає безпідставними. З протоколу судового засідання від 7 лютого 2025 року вбачається, що сторони надавали пояснення по суті спору, суд досліджував наявні у справі докази та оголосив перерву у судовому засіданні на стадії доповнень до 4 березня 2025 року. 3 березня 2025 року представник відповідачки направила до суду клопотання про відкладення судового засідання, яке було задоволено судом і розгляд справ був перенесений на 6 травня 2025 року. 6 травня 2025 року позивач подав заяву про проведення судового засідання у його відсутність і згідно довідки секретаря судового засідання сторони у судове засідання 6 травня 2025 року не з`явилися. За змістом рішення суду, у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання, відповідно до положень частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення зазначена дата складання його повного тексту. Матеріали справи не містять інформації, що після 6 травня 2025 року суд призначав судові засідання. За таких обставин, підстав для висновку, що судом першої інстанції допущенні порушення норм процесуального права, які є обов`язково підставою для скасування рішення суду, апеляційним судом не встановлено. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що заявлений відповідачкою розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим та значно завищеним, апеляційний суд зазначає про наступне. Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У відзиві на позовну заяву представник відповідачки - адвокат Гулько Ж.В. просила стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000грн. До відзиву було додано: - копію свідоцтва про право на заняття Гулько Ж.В. адвокатською діяльністю серії КС №6495/10; - ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1747122 від 12 листопада 2024 року; - копію договору № 17/1 про надання правничої допомоги, укладеного 17 жовтня 2024 року між адвокатом Гулько Ж.В. та ФОП ОСОБА_2 , за умовами якого адвокат взяла на себе зобов`язання надавати юридичні послуги щодо захисту інтересів замовника у справі № 359/10383/24. Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що за правничу допомогу замовник сплачує адвоката винагороду у розмірі 10 000грн за представництво інтересів в суді першої інстанції та 8 000грн за представництво в суді апеляційної інстанції; - копію платіжної інструкції від 13 листопада 2024 року про оплату 10 000грн. У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що розмір витрат відповідача на правову допомогу є завищеним та не є співмірним із складністю справи та ціною позову. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналізуючи матеріали справи та надані адвокатом Гулько Ж.В. відповідачці послуги у даній справі згідно договору про надання правничої допомоги адвокатом, колегія суддів вважає, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, враховуючи предмет позову, кількість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, категорію справи, яка не є складною, ціну позову, незначний об`єм відзиву на позовну заяву, участь адвоката в одному судовому засіданні, тому вважає, що відшкодуванню відповідачці за рахунок позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 5000грн, що відповідає принципу розумності та справедливості. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеність, тому в цій частині рішення суду залишається без змін. Проте суд неправильно застосував норми процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу змінити, зменшивши розмір стягнення з 10 000грн до 5 000грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук