Постанова 4803 № 211/4014/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6379/23 Справа № 211/4014/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 210/4585/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 травня 2023 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 травня 2023 року, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала з 13.08.2001 по 30.12.2005 у ВАТ «Нововоронцовська харчосмакова фабрика» робітницею консервного цеху. Згідно довідки від 06.04.2022, позивачка є внутрішньо переміщеною особою та фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 . В даний час позивачка, відповідно до довідки Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області про взяття на облік, позивачка є внутрішньо переміщеною особою з 01.07.2022, у зв`язку з чим перебуває на обліку в Криворізькому відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області. За час роботи у ВАТ «Нововоронцовська харчосмакова фабрика» з позивачкою стався нещасний випадок, що підтверджується актом форми Н-5 розслідування нещасного випадку, що стався 19 лютого 2002 року о 10 год.45 хв. від 10 березня 2005 року,а також актом № 3 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 10 березня 2005 року, актом № 1 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 16 вересня 2004 року. Актами форми Н-1 та Н-5 встановлено, що нещасний випадок стався за наступних обставин: при перенесенні п`яти однолітрових банок з томатною пастою з тимчасового складу в склад готової продукції, ОСОБА_1 підсковзнулася і упала на спускі в склад готової продукції. Внаслідок падіння отримала політравму. Причини нещасного випадку - технічні причини - незадовільний технічний стан виробничих об`єктів, будинків, споруд, території. Висновок комісії згідно акту форми Н-1 - нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом. Згідно Виписки з акту огляду МСЕК №000420 від 17.03.2005, позивачці первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20%. Діагноз - зрослий перелом лівого надколінника з післятравматичним артрозо-артритом лівого колінного суглобу. Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках №251070 від 04.04.2016, позивачці повторно встановили 35% ступеню втрати професійної працездатності безтерміново та встановлено другу групу інвалідності. Зокрема, потреба у медичній та соціальній допомозі - забезпечення лікарськими засобами, палиця з фіксацією в лікті. Згідно довідки від 12.03.2003, позивачка перебувала на амбулаторному лікуванні у лікаря травматолога з 26.04.2002 по 12.06.2002. У зв`язку з вказаним розладом здоров`я порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивачки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, вона постійно відчуває фізичні страждання та біль, обгрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих ушкоджень, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час її самопочуття не поліпшується, негативні зміни у її житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає їй душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування, у зв?язку з чим позивачка просила суд стягнути з відповідача 227500,00 грн моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року, у зв`язку з тим що 01.01.2023 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 2620-ІХ від 21.09.2022, яким припинено юридичну особу - Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, шляхом реорганізації у наслідок чого Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду приєднано до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 та замінено відповідача на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, без утримання податку з доходів осіб та інших обов`язкових платежів, в сумі 120000,00 гривень. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір в сумі 992,40 грн на користь держави. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, відповідач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі, оскільки п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Також, просять врахувати й ту обставину, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», яким визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Оскільки, позов продано до суду у 2023 році, то суд був зобов?язаний керуватися саме вказаними правовими нормами. Крім того, відповідач просить суд звернути увагу на те, що судом першої інстанції зовсім проігноровано ту обставину, що саме неправомірні дії посадових осіб підприємства, порушення ними правил безпеки, призвели до ушкодження здоров`я позивачки та подальшої втрати нею ступеня професійної працездатності. Не погоджується відповідач й з висновком суду першої інстанції щодо доведеності заявлених позовних вимог та наголошує на тому, що саме МСЕК встановлює наявність моральної шкоди на підставі медичних документів та, зважаючи на відсутність по відношенню до позивачки такого висновку, підстави вважати, що останній переніс моральні страждання відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Повалій О.В., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працювала з 13.08.2001 по 30.12.2005 у ВАТ «Нововоронцовська харчосмакова фабрика» робітницею консервного цеху ( а.с. 8). Позивачка, згідно довідки від 06.04.2022, є внутрішньо переміщеною особою та фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 ( а.с. 9). В даний час позивачка, відповідно до довідки, виданої криворізьким відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області про взяття на облік, є внутрішньо переміщеною особою з 01.07.2022, у зв`язку з чим перебуває на обліку в Криворізькому відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області ( а.с. 10). За час роботи на підприємстві з позивачкою стався нещасний випадок, що підтверджується актом форми Н-5 розслідування нещасного випадку, що стався 19 лютого 2002 року о 10 год.45 хв. від 10 березня 2005 року,а також актом № 3 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 10 березня 2005 року, актом № 1 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 16 вересня 2004 року ( а.с. 11-12). Актами форми Н-1 та Н-5 встановлено, що нещасний випадок стався за наступних обставин: при перенесенні п`яти однолітрових банок з томатною пастою з тимчасового складу в склад готової продукції, ОСОБА_1 підсковзнулася і упала на спускі в склад готової продукції. Внаслідок падіння отримала політравму. Причини нещасного випадку - технічні причини - незадовільний технічний стан виробничих об`єктів, будинків, споруд, території. Висновок комісії згідно акту форми Н-1 - нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом ( а.с. 13-17). Згідно Виписки з акту огляду МСЕК №000420 від 17.03.2005, позивачці первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20%. Діагноз - зрослий перелом лівого надколінника з післятравматичним артрозо-артритом лівого колінного суглобу (а.с. 18). Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках №251070 від 04.04.2016, позивачці повторно встановили 35% ступеню втрати професійної працездатності безтерміново та встановлено другу групу інвалідності. Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі - забезпечення лікарськими засобами, палиця з фіксацією в лікті ( а.с. 19). Згідно довідки від 12.03.2003, позивачка перебувала на амбулаторному лікуванні у лікаря травматолога з 26.04.2002 по 12.06.2002 (а.с. 20). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди, яке, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, статті 9 Закону України «Про охорону праці», з урахуванням роз`яснень, наведених у пункті 9 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому моральна шкода завдана позивачеві в цій справі підлягає відшкодуванню за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, який з 01 січня 2023 року припинено, шляхом реорганізації, у наслідок чого Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду приєднано до Пенсійного фонду України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що коженмає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодуванняшкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 23.01.2019 по справі №210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 2005 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованному чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованному професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпПУкраїниїмнадано право на відшкодуванняморальноїшкоди за рахуноквласника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, актици вільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинностіцим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 20 березня 2007 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). Таким чином, якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду. Такі правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16 (провадження № 14-463цс18), у постанові від 23.01.2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18) та у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, який з 01 січня 2023 року припинено, шляхом реорганізації, у наслідок чого Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду приєднано до Пенсійного фонду України, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі та доводи апеляційної скарги останнього в цій частині спостовуються вищевикладеним. Не приймаються колегією суддів посиланя відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на ту обставину, що позов продано до суду у 2023 році, а з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», яким суд й мав керуватися при розгляді справи, оскільки, згідно матеріалів справи, позов продано до суду у 26 жовтня 2022 року (а.с. 1). Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди Фондом не передбачено законодавством, чинним на час звернення позивачки до суду з даним позовом та на час ухвалення рішення, є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не підтвердила факт заподіяння їй моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, колегія суддів визнає необґрунтованим. Так, відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1). Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Закон, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від ушкодження здоров`я на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, відсутній та раніше не існував. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачкою, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивачки і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати нею професійної працездатності, із встановленням інвалідності дщругої групи. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивачки без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з отриманою на виробництві травмою позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, на теперішній час, втратила професійну працездатність у загальному розмірі 35% та її визнано особою з інвалідністю другої групи, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та можливістю його відновлення. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки її постійно турбує біль. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманої травми на виробництві, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 35%, з визнанням позивачки особою з інвалідністю другої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивачки, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшивши її з 120 000,00 грн. до 80 000,00 грн, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 травня 2023 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши цей розмір з 120 000,00 гривень до 80 000 (вісімдесяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 20 вересня 2023 року. Головуючий: Судді: