Постанова 4873 № 920/1042/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" серпня 2023 р. Справа№ 920/1042/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Станіка С.Р. за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 03.08.2023: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 (повний текст рішення складено та підписано 03.04.2023) у справі № 920/1042/22 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. про стягнення 600 138 грн 00 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Фізична особа - підприємець Ксєнєва Зинаїда Петрівна (далі - позивач, ФОП Ксєнєва З.П.) звернулась до суду з позовною заявою, в якій (з урахуванням заяви позивача № 431 від 06.02.2023) просила стягнути з Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. неустойку в сумі 519600 грн. 00 коп. та штраф в сумі 80538 грн 00 коп. Позовні вимоги в частині вимог щодо стягнення штрафних санкцій мотивовані тим, що, враховуючи прострочення повернення приміщення з оренди, відповідач має сплатити неустойку згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та штраф у розмірі 1% від суми орендної плати за кожен день прострочення повернення орендованого приміщення, згідно п. 10.3.1 договору оренди. Короткий зміст заперечень проти позову Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що спірне приміщення повернуто з оренди 29.12.2022, що підтверджується відповідним актом. Збільшення позивачем суми штрафних зобов`язань є безпідставним. Відповідач вказує, що враховуючи положення п. 10.3.1 договору, сума штрафів/неустойки не може перевищувати 307402 грн 06 коп. за період з 07.10.2022 до 29.12.2022, а саме: розрахунок відповідно до п. 10.3.1 договору орендної плати за 84 дні прострочення повернення приміщення з оренди - 86600/31*84=234658 грн 06 коп.; 1% від суми орендної плати за кожен день прострочення повернення приміщення з оренди 86600*1%=886*84=72744 грн 00 коп. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на користь Фізичної особи - підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни 469 316 грн 40 коп. неустойки. Стягнуто з Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. в державний бюджет України судовий збір в сумі 7039 грн 75 коп. В іншій частині позову - відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що зідно здійсненого розрахунку неустойки, що становить подвійний розмір орендної плати за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 (84 дні), суд першої інстанції визначив, що за 1 календарний день у період з 07.10.2022 до 31.10.2022 сума орендної плати становить 2793 грн 55 коп., сума неустойки - 5587 грн 10 коп., у період з 01.11.2022 до 30.11.2022 сума орендної плати - 2886 грн 67 коп., сума неустойки - 5773 грн 34 коп., у період з 01.12.2022 до 29.12.2022 сума орендної плати становить 2793 грн 55 коп., сума неустойки - 5587 грн 10 коп. Разом з цим, позивач при розрахунку розміру неустойки, визначив, що сума оренди за один календарний день становить 2793 грн 55 коп., відповідно, розмір неустойки за 1 календарний день - 5587 грн 10 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд при ухваленні рішення не може виходити в рішенні за межі позовних вимог. Отже, при розрахунку неустойки, враховуючи визначений позивачем розмір неустойки за 1 календарний день в сумі 5587 грн 10 коп., сума неустойки за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 становить 469316 грн 40 коп. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в сумі 469316 грн 40 коп. В іншій частині стягнення неустойки суд відмовив за необґрунтованістю. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 80 538 грн. 00 коп. штрафу, нарахованого згідно п. 10.3.1 договору оренди, мотивовано тим, що з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), яка має спеціальний правовий режим. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача (орендаря) інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Тому, яким би способом у договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 10.3.1 договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України). Отже, здійснені позивачем одночасне нарахування суми неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, а також суми штрафу, згідно п. 10.3.1 договору оренди, не відповідають правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. 24.04.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 в частині стягнення неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог про стягнення неустойки та штрафу за договором оренди в повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступного: - 25.02.2022 постановою правління НБУ № 91-рш/БТ у відповідача було відкликано банківську ліцензію та почато процедуру ліквідації, в зв`язку із чим, згідно пункту 2 частини 2 статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; - з моменту початку ліквідації Банк як юридична особа вже не виконує функції банківської установи та не здійснює діяльність, що передбачена Законом України «Про банки та банківську діяльність», отже всі функції Банку припиняються, а всі операції Банку, що ліквідується, здійснюються виключно в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регламентує порядок та черговість задоволення кредиторських вимог та норми якого є спеціальними та пріоритетними по відношенню до інших законодавчих та нормативно- правових актів; - функціональні бізнес процеси відповідача були завершені 25.02.2022 одночасно з відкликанням ліцензії, подальше функціонування юридичної особи Відповідача здійснюється виключно для забезпечення потреб ліквідаційної процедури; - в зв`язку із введенням с 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану, Торгово- промислова палата України 28 лютого 2022 року прийняла рішення, яким для всіх без виключення суб`єктів господарювання та/або фізичних осіб по договорах засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - норми Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» не передбачали настання в Україні такої невідворотної обставини, як війна, саме тому зважаючи на обставини збройної агресії, ТИП спростила порядок засвідчення форс-мажору та 28.02.2022 року видала Лист № 2024/02.0-7.1, у якому вказала, що військова агресія РФ проти України є обставинами непереборної сили, які, в свою чергу/ стали підставою для введення воєнного стану на території країни; - відповідач про обставини форс-мажору повідомляв позивача, даний факт встановлено у рішенні по справі № 920/674/22 ; - заперечення позивача та ставлення під сумнів форс-мажорних обставин - є необґрунтованим, оскільки такі обставини є загальновідомими; - розрахунки позивача заявлених до стягнення показників - є невірними та не узгоджуються з умовами договору. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 10.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що обставини введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово- промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 - не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору. Крім того, позивач вказував, що: - посилання скаржника на те, що листом № 120 від 25.04.2022 банк повідомив позивача про неможливість своєчасного повернення приміщення з оренди - є необґрунтованими, оскільки зміст вказаного листа не містить жодного попередження про неможливість своєчасного повернення приміщення з оренди, починаючи з 03.10.2022; - відповідачем не було здійснено жодного повідомлення про форс-мажорні обставини, як це передбачено п. 11.4 Договору; - заявлені у цій справі вимоги не носять характер кредиторської заборгованості, а за правовою природою відносяться до поточних витрат на утримання майна, та не мають черговості для задоволення в реєстрі вимог кредиторів, не пред`явлені безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки орендні відносини позивача стосуються банку, якій не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації; - порушення орендаря щодо несвоєчасного повернення приміщення з оренди та відповідальність за таке порушення носить поточний характер, тобто є такими, що виникли в процесі правовідносин які забезпечували проведення ліквідаційної процедури (як витрати, пов`язані з утриманням і збереженням активів (майна) банку оплата яких здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку згідно ч.2 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ) банку який не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації; - свідченням того, що орендар (банк/відповідач) має змогу в правовому полі здійснювати оплату поточних витрат пов`язаних з ліквідаційною процедурою, є обставина що встановлювалась у судовій справі № 920/674/22 (зокрема, що 19.04.222 р., тобто вже після оголошення про ліквідацію, АТ "МР Банк" було сплачено грошову суму 20 166.18 грн. згідно рахунку №15/03 від 15.03.2022 р. за комунальній послуги згідно Договору оренди; крім того, у Листі від АТ "МР Банк" Вих.№120 від 25 квітня 2022 року відповідачем зазначалось про обов`язок оплатити заборгованість в порядку і строки "згідно домовленості Сторін", що свідчить про визнання відповідачем обставин того, що спірні правовідносини носять саме характер поточних витрат на утримання майна; - доводи про завдання шкоди державі - є необґрунтованими та недоведеними. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 920/1042/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1042/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22. 12.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №920/1042/22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. 19.06.2023 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява від Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. про усунення недоліків з доказами сплати судового збору. У зв`язку з перебуванням суддів Агрикової О.В. та Мальченко А.О. у відпустках, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.06.2023 у справі № 920/1042/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 920/1042/22 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22, розгляд справи призначено на 03.08.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Ксєнєвої Зінаїди Петрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів . Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга). Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання В судове засідання 03.08.2023 з`явився представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні режимі відео конференції. Відповідач в судове засідання 03.08.2023 своїх представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвал суду за адресою місцезнаходження засобами поштового зв`язку. Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що матеріали справи містять достатні обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників спору в судове засідання обов`язковою не визнавалась, дійшов висновку, що неявка представників відповідача в судове засідання, - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та справи, обумовлені процесуальним законом підстави для відкладення розгляду справи - відсутні. Представник позивача в судовому засіданні 03.08.2023 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 25.01.2002 між Управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради (продавець) та Ксєнєвою Зінаїдою Петрівною (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке розташоване в історичному центрі міста, шляхом викупу. Згідно п. 1.1 договору купівлі-продажу, продавець зобов`язується передати у власність покупцю шляхом викупу нежитлове приміщення загальною площею 384,1 кв. м., що розташоване в історичному центрі міста і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець зобов`язується прийняти вказаний об`єкт і сплатити його ціну у термін, визначений договором та здійснити реєстрацію об`єкта в Державному комунальному підприємстві «Сумське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації». На підставі вказаного договору, 21.09.2010 за Ксєнєвою З.П. здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежиле приміщення площею 384,1 м2, АДРЕСА_1, що підтверджується витягом Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно. 04.10.2010 між Фізичною особою - підприємцем Ксєнєвою Зінаїдою Петрівною, як орендодавцем, та Акціонерним товариством «Сбербанк» (після перейменування - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк»), як орендарем, укладений договір оренди приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне нерухоме майно: 57/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на першому поверсі, літ. «А», нежитлові будівлі і на технічному плані зазначене під літ. «А-ІІ». В оренду передаються приміщення площею 216,5 кв. м. (при цьому, в цілому 57/100 частини нежитлового приміщення складається з: коридору № 7 - 9,6 кв. м., кабінету № 8 - 9,8 кв. м., торгової зали № 9 - 129,3 кв. м., складського № 10 - 10,4 кв. м., підсобного № 11 - 5,7 кв. м., коридору № 12 - 32,8 кв. м., туалету № 13 - 3,9 кв. м., ванної № 14 -7,4 кв. м., кабінету № 15 - 7,6 кв. м.). 04.10.2010 сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення. Згідно договору про внесення змін № 2 до договору оренди приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д. 04.10.2010 за № 3410 від 14.03.2020, Ксєнєва Зінаїда Петрівна , як орендодавець, визначена сторонами у договорі у статусі фізичної особи - підприємця. Згідно п. 4.1 договору оренди, строк оренди приміщення за даним договором складає 60 місяців. Обчислення строку оренди починається з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується у момент підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (з оренди). При достроковому розірванні (припиненні даного договору), вказаний у договорі строк оренди відповідно зменшується. Строк оренди приміщення може бути продовжений за домовленістю сторін шляхом укладення договору про внесення змін до цього договору (п. 4.2 договору оренди). Згідно п. 5.1 договору оренди, за користування об`єктом оренди орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату у гривні в сумі 60000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень), із розрахунку вартості оренди 1 метра квадратного за 277,13 грн. (Двісті сімдесят сім гривень 13 копійок) та складає суму що є еквівалентною 7585,43 доларів США (сім тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять доларів США та сорок три цента) - за курсом, встановленим НБУ на дату укладення даного договору із розрахунку 790,99 гривень за 100 доларів США. Орендна плата перераховується на поточний рахунок, не пізніше 05.11.2010 року. 25.01.2019 договором про внесення змін № 8 до договору оренди приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д. 04.10.2010 та зареєстрований за № 3410 від 14.03.2020, сторонами внесено зміни до п. 4.1 щодо строку оренди та п. 5.1 щодо розміру орендної плати. Згідно п. 1 договору про внесення змін № 8, п. 4.1 договору оренди викладено в наступній редакції: « 4.1. Строк/термін оренди приміщення за цим договором становить 144 місяці (сто сорок чотири місяці), що починається з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 03 жовтня 2022 (включно). При достроковому розірванні/припиненні договору вказаний строк відповідно зменшується.». Згідно п. 2 договору про внесення змін № 8, п. 5.1 договору оренди викладено в наступній редакції: « 5.1. Договірний розмір місячної орендної плати за користування приміщенням починаючи з « 01» січня 2019 рої по « 30» червня 2019 року (включно), становить 75775,00 (сімдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок) грн. з урахуванням індексації. Орендну плату за період з « 01» січня 2019 року по « 30» червня 2019 року (включно), що складає 454 650, (чотириста п`ятдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят гривень 00 копійок) грн. з урахуванням індексації, орендар сплачує на протязі 3 (трьох) робочих днів із дати укладення змін №

8. Договірний розмір місячної орендної плати за користування приміщенням починаючи з « 01» липня 2019 року по « 01» січня 2021 року становить 82270,00 (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) грн. з урахуванням індексації. Договірний розмір місячної орендної плати за користування приміщенням починаючи з « 01» січня 2021року становить 86600,00 (вісімдесят шість тисяч шістсот гривень 00 копійок) грн. з урахуванням індексації». Відповідно до п. 5.7 договору оренди, орендар зобов`язується перерахувати орендну плату, встановлену п. 5.1 даного договору, у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця, вказаний в р.14 договору, щомісячно, не пізніше десятого числа поточного місяця. Надання орендодавцем послуг з оренди приміщення та приймання їх результатів оформлюється актом наданих послуг, що підписується сторонами щомісячно не пізніше останнього дня поточного місяця. Відповідно до п. 6.1.2 договору оренди, орендодавець має право відмовитись від договору (розірвати договір) і вимагати повернення приміщення, якщо орендар безпідставно не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд (або не компенсує витрати на комунальні послуги у передбаченому в даному договорі порядку, або не поповнює гарантійний платіж у разі потреби) у повному обсязі за користування приміщенням. Про намір реалізувати вказане право орендодавець має письмово повідомити орендаря за адресою, вказано в р.14 договору, не пізніше, ніж за 30 (тридцять) робочих днів до дати розірвання договору. В період після отримання повідомлення від орендодавця про намір реалізувати вищевказане право і до спливу вищевказаного строку, орендар має право припинити реалізацію орендодавцем можливих вказаних вище в цьому пункті прав, шляхом погашення орендодавцю наявної перед ним заборгованості по сплаті орендної плати. Відповідно до п. 9.1 договору оренди сторони погодили , що орендар не пізніше трьох робочих днів з дня спливу строку оренди, визначеного в п. 4.1 даного договору, а при достроковому припиненні дії договору - не пізніше трьох робочих днів з дня дострокового припинення цього договору, повертає, а орендодавець приймає приміщення та майно, зазначене у пункті 3.3 цього договору (якщо воно передавалось в оренду разом з приміщенням) з оренди, що оформлюється актом приймання-передачі приміщення (з оренди), який підписується сторонами, якщо інше не випливає зі змісту цього договору. Обов`язок по складанню проекту акту приймання-передачі приміщення (з оренди) та надання його орендарю покладається на орендодавця. Згідно п. 9.2 договору оренди встановлено, що орендоване приміщення повинно бути повернене у стані, не гіршому ніж було передане в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу і вільним від майна орендаря та/або третіх осіб. При цьому сторони погодили та виходили з того, що документом, котрий підтверджував первісний стан орендованого приміщення є акт приймання-передачі приміщення. Сторони зобов`язані за місяць до закінчення строку дії даного договору, за відсутності погодження сторін про продовження даного договору або при достроковому його розірванні, скласти комісію (направити представників) для огляду приміщення, сторони складають і підписують акт огляду, в котрому відмічають стан приміщення, встановленого у ньому обладнання, враховують здійснені орендарем поліпшення (покращення) (якщо такі мають місце бути), виявляють несправності і недоліки приміщення. У випадку, якщо за результатами огляду і складення акту огляду виявиться, що орендоване приміщення не відповідає стану, визначеному у акті приймання-передачі приміщення, орендодавець має право вимагати від орендаря, а орендар зобов`язаний провести за власний рахунок орендоване приміщення до відповідного первісного стану або компенсувати вартість ремонтних робіт (за ринковими цінами, котрі визначаються за згодою сторін або незалежними експертними оцінювачами), необхідних для приведення орендованого приміщення до належного первісного стану. Пунктом 9.7 договору оренди визначено, що приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі приміщення (з оренди). Відповідно до п. 10.3.1 договору оренди, у випадку порушення орендарем строку повернення орендованого приміщення, що передбачено п. 9.1 даного договору, більше ніж на 1 (один) календарний день, орендар сплачує орендодавцеві орендну плату за кожен такий день оренди приміщення, а також додатково штрафну санкцію у розмірі 1 (один) % від суми орендної плати за кожен день такої затримки. Відповідно до п. 10.5. договору оренди, сторони погодили, що якщо підставою для розірвання договору за ініціативою орендодавця є будь-яке інше порушення умов договору орендарем, а саме: несплата орендної плати за 3 (три) місяці, непоповнення суми гарантійного платежу, порушення цільового призначення оренди, орендодавець має право повідомити орендаря про таке розірвання договору за 1 (один) місяць без сплати будь-яких штрафних санкцій за дострокове розірвання даного договору. Відповідно до п. 10.6 договору оренди, за порушення або невиконання умов даного договору винна сторона відшкодовує іншій стороні всі завдані таким порушенням або невиконанням збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством України, а також неустойку та оперативно-господарські санкції, передбачені умовами цього договору. Пунктом 11.4 договору оренди визначено, якщо виконання зобов`язань за цим договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні повідомити одна одну у письмовому вигляді протягом 2 робочих днів з моменту настання або загрози настання вищевказаних обставин про настання таких обставин та про їх наслідки, та прийняти усі можливі заходи з метою максимального обмеження негативних наслідків, викликаних форс-мажорними обставинами. Аналогічні умови стосуються інформування про припинення дії форс-мажорних обставин та їх наслідків. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення однією стороною, яка піддалась дії цих обставин, другу сторону про їх настання, позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків. 20.08.2022 позивач направив відповідачу повідомлення № 2018 про розірвання договору та повернення приміщення, у зв`язку з наявною заборгованістю з орендної плати та компенсації комунальних витрат впродовж березня - серпня 2022 року, що становить шість календарних місяців, сума заборгованості - 510817 грн 84 коп. 26.10.2022 позивач направив відповідачу вимогу про повернення приміщення з оренди № 17/10 від 17.10.2022, в якій повідомив, що строк оренди приміщення закінчився 03.10.2022, станом на дату направлення вимоги приміщення з оренди не повернуте , на дату закінчення строку договору існує заборгованість перед орендодавцем в сумі 601674 грн 04 коп. 10.11.2022 позивач направив відповідачу повторну вимогу власника про усунення перешкод та негайне повернення приміщення з оренди № 09/11 від 09.11.2022. Згідно повідомлення № 16/12 від 16.12.2022 позивач звернувся до відповідача стосовно неповернутого орендованого приміщення після закінчення строку оренди та щодо усунення перешкод в користуванні нерухомим майном за адресою: м.Суми, вул. Воскресенська, буд. 2, шляхом звільнення приміщення та підписання акту приймання-передачі, згідно п. 9.7 договору оренди. Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» у листі № 4235 від 27.12.2022, повідомило позивача, що орендоване приміщення підготовлене для передачі (повернення) та запропонувало позивачу, для прийняття приміщення та оформлення відповідного акту, прибути 29 грудня 2022 року до приміщення за адресою: м.Суми, вул. Воскресенська, буд.

2. Згідно листа від 29.12.2022, позивач зазначав, що 29.12.2022 доступу до орендованого приміщення їй не надано. Як підтверджується наявними матеріалами справи, Акт приймання-передачі (повернення) орендованого приміщення підписаний сторонами 29.12.2022. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність. Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою. Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), якій підписується сторонами договору. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Такимч ином, усі умови договору навіть ті, що не є обов`язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов`язковими для виконання сторонами за договором. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають з договору. У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу. За змістом ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України, на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України). Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України. Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Відповідно до статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України). Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria» заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996 («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)). Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, суд під час вирішення тотожних спорів має враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Як обгрунтовано установив суд першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, укладений між сторонами у справі договір оренди припинив дію 03.10.2022, а згідно акту приймання-передачі, орендоване приміщення повернуте відповідачем позивачу 29.12.2022. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що враховуючи невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого приміщення після припинення договору, у зв`язку з закінчення строку, на який його було укладено, позивачем нараховані відповідачу 519600 грн 00 коп. неустойки згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та 80538 грн 00 коп. штрафу згідно п. 10.3.1 договору оренди. При нарахуванні неустойки та штрафу, позивачем вказано період з 07.10.2022 до 07.01.2023 (93 календарні дні). Обґрунтовуючи застосування саме такого періоду, позивач посилався на те, що фактично передано приміщення та підписаний акт приймання-передачі приміщення (з оренди) з боку позивача 12.01.2023, а не 29.12.2022. Разом з цим, умовами договору оренди передбачено, що орендоване приміщення повертається не пізніше трьох робочих днів та вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі приміщення (з оренди) (п. 9.1, п. 9.7 договору оренди). Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи в їх сукупності установив, що акт приймання-передачі орендованого приміщення датовано 29.12.2022, при цьому, останній підписано Ксєнєвою З.П. із зазначенням ряду зауважень, проте, зауваження саме стосовно дати акта з боку позивача відсутні. Позначка на акті з боку представника позивача Чернобублика М.А. щодо фактичного підписання акту відповідачем та передачі ключів від орендованого приміщення здійснена 12.01.2022 в односторонньому порядку. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що документально доведеною та підтвердженою датою повернення орендованого приміщення є дата акту - 29.12.2022. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши розрахунок неустойки, що становить подвійний розмір орендної плати за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 (84 дні), дійшов висновку, що за 1 календарний день у період з 07.10.2022 до 31.10.2022 сума орендної плати становить 2793 грн 55 коп., сума неустойки - 5587 грн 10 коп., у період з 01.11.2022 до 30.11.2022 сума орендної плати - 2886 грн 67 коп., сума неустойки - 5773 грн 34 коп., у період з 01.12.2022 до 29.12.2022 сума орендної плати становить 2793 грн 55 коп., сума неустойки - 5587 грн 10 коп. При цьому, як свідчить наведений позивачем розрахунок, при обрахунку розміру неустойки, позивач визначив, що сума оренди за один календарний день становить 2793 грн 55 коп., відповідно, розмір неустойки за 1 календарний день складає 5587 грн 10 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд при ухваленні рішення не може виходити в рішенні за межі позовних вимог. Отже, при розрахунку неустойки, враховуючи визначений позивачем розмір неустойки за 1 календарний день в сумі 5587 грн 10 коп., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума неустойки за період з 07.10.2022 до 29.12.2022 становить 469316 грн 40 коп. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі, а доводи скаржника стосовно неправильності здійсненого розрахунку та його невідповідності умовам п. 10.3.1 Договору - спростовуються наявними матеріалами справи та відповідним розрахунком, який здійснено судом першої інстанції, а також перевірено судом апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню в сумі 469316 грн 40 коп. В іншій частині стягнення неустойки вимоги позивача задоволенню не підлягають. Крім того, здійснені позивачем одночасне нарахування суми неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, а також суми штрафу, згідно п. 10.3.1 договору оренди, не відповідають правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 80538 грн 00 коп. штрафу, нарахованого згідно п. 10.3.1 договору оренди, - є необґрунтованими і у їх задоволенні судом першої інстанції відмовлено. У наведеній частині рішення суду першої інстанції учасниками спору - не оскаржується. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в оскаржуваній частині щодо стягнення не було враховано офіційної позиції України щодо настання форс-мажорних обставин, яка зазначена в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що офіційно засвідчує настання форс-мажорних обставин в країні з 24.02.2022 до дати їх офіційного закінчення., і відповідно що свідчить про безпідставність нарахування штрафних санкцій - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Пунктом 11.4 договору оренди визначено, якщо виконання зобов`язань за цим договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні повідомити одна одну у письмовому вигляді протягом 2 робочих днів з моменту настання або загрози настання вищевказаних обставин про настання таких обставин та про їх наслідки, та прийняти усі можливі заходи з метою максимального обмеження негативних наслідків, викликаних форс-мажорними обставинами. Аналогічні умови стосуються інформування про припинення дії форс-мажорних обставин та їх наслідків. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення однією стороною, яка піддалась дії цих обставин, другу сторону про їх настання, позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків. Матеріали справи не містять доказів повідомлення саме у визначений договором строк (робочих днів з моменту настання або загрози настання відповідних обставин форс-мажору) відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання, як обумовлено п. 11.4 договору оренди, і матеріали справи доказів протилежного не містять. В свою чергу, наявний у справі лист відповідача позивачу № 3768 від 17.11.2022 направлений позивачу з зазначенням наявності обставин форс-мажору з порушенням обумовленого п. 11.4 договору строку, що, відповідно, обумовлює відповідні наслідки для відповідача - позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків. Отже, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи. При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору. Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків за договором оренди, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором лізингу, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором стосовно повернення приміщення. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору з незалежних від нього обставин, у зв`язку з чим обумовлені як законом, так і договором підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за договором оренди - відсутні. Також, доводи скаржника про те, що 25.02.2022 постановою правління НБУ № 91-рш/БТ у відповідача було відкликано банківську ліцензію та почато процедуру ліквідації, в зв`язку із чим, згідно пункту 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси, і з моменту початку ліквідації Банк як юридична особа вже не виконує функції банківської установи та не здійснює діяльність, що передбачена Законом України «Про банки та банківську діяльність», отже всі функції Банку припиняються, а всі операції Банку, що ліквідується, здійснюються виключно в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регламентує порядок та черговість задоволення кредиторських вимог та норми якого є спеціальними та пріоритетними по відношенню до інших законодавчих та нормативно- правових актів, а також і те, що функціональні бізнес-процеси відповідача були завершені 25.02.2022 одночасно з відкликанням ліцензії, подальше функціонування юридичної особи відповідача здійснюється виключно для забезпечення потреб ліквідаційної процедури - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава дял скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне. Ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Згідно пунктів 1 та 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно пункту 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають саме припинення банківської діяльності банку, тобто такої, що охоплюється відповідною ліцензією, проте, не припиняє його господарську діяльність, як юридичної особи. При цьому, п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку. Ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що оплата витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що заявлені у справі вимоги стосовно стягнення неустойки (зокрема, в присудженій до стягнення сумі) - не носять характер кредиторської заборгованості, а за правовою природою відносяться до поточних витрат на утримання майна, та не мають черговості для задоволення в реєстрі вимог кредиторів, не пред`явлені безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки орендні відносини позивача стосуються банку, якій не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації. Порушення орендаря щодо несвоєчасного повернення приміщення з оренди та відповідальність за таке порушення носить поточний характер, тобто є такими, що виникли в процесі правовідносин які забезпечували проведення ліквідаційної процедури (як витрати, пов`язані з утриманням і збереженням активів (майна) банку оплата яких здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку згідно ч.2 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ) банку який не ліквідований, а лише перебуває в процедурі ліквідації. Усі інші посилання та доводи учасників спору судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, викладених у даній постанові. Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 469 316 грн 40 коп. неустойки. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо І.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2023 у справі № 920/1042/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 920/1042/22 повернути Господарському суду Сумської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 06.09.2023 після виходу судді з відпустки. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді Є.Ю. Шаптала С.Р. Станік