Постанова 4818 № 638/11817/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «09» листопада 2020 року м. Харків справа № 638/11817/17-ц провадження № 22ц/818/5340/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б., за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Скай Банк», представниця позивача - Скрипникова М.А., відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , представник третьої особи - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Скай Банк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2020 року в складі судді Зуб Г.А. в с т а н о в и в: У серпні 2017 року Акціонерне товариство «Скай Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень. Позовна заява мотивована тим, що 31 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк», який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Скай Банк», та ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого відповідач зобов`язався передати банку у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що належать йому на праві приватної власності загальною площею 2442,7 кв м, що знаходяться по АДРЕСА_1 з початком фактичної оренди з 01 лютого 2016 року по 01 січня 2019 року. Зазначив, що відповідно до пункту 6.1 договору щомісячна сума орендної плати становила 977 080,00 грн. 07 червня 2016 року між ними укладено договір про внесення змін до договору, за яким зменшено площу орендованих банком приміщень до 1232,6 кв м та змінено суму орендної плати, а саме за червень 2016 року - 400 000,00 грн, з липня 2016 року до грудня 2016 року - згідно додатку № 1 до договору. Після сплати орендних платежів згідно додатку № 1 до договору, тобто з січня 2017 року сума оренди становила 479 950,00 грн щомісячно. Вказав, що у зв`язку з економічною невигідністю договору банком з січня 2017 року проводились переговори з відповідачем щодо зменшення розміру орендних платежів до 271 628,00 грн на місяць. Проте, в результаті переговорів сторони договору не досягли консенсусу щодо суми орендної плати, у зв`язку з чим банком було ініційовано дострокове припинення договору з червня 2017 року. 09 червня 2017 року актом приймання-передачі нежитлових приміщень до договору банк передав (повернув) відповідачу орендоване нерухоме майно. Зазначив, що при укладенні оспорюваного договору були обставини, які впливали на можливість коригування орендних платежів та на обсяг прав та обов`язків за договором, а також включали можливість у виборі іншого орендодавця. З 2005 року до кінця січня 2017 року відповідач займав посаду голови спостережної ради банку та здійснював свої повноваження відповідно до Положення про спостережну раду банку. Виходячи з цього, займаючи керівну посаду в банку відповідач застосовував важелі впливу на правління в процесі укладення договору, подальшій його зміні, визначенні ціни оренди тощо. Вказав, що укладаючи договір, банк був заручником ситуації, що склалась, а зважаючи на підконтрольність відповідачу не міг звернутися до суду за захистом своїх прав і інтересів, що призвело до значної переплати коштів за договором. Посилався на те, що при укладенні договору оренди площа становила 2442,7 кв м, а сума оренди за 1 кв м становила 400,00 грн, тоді як після підписання додаткової угоди до договору, орендна площа стала 1232,6 кв м, а сума оренди за 1 кв м стала 389,30 грн. Вважав, що договір та зміни до нього укладались під впливом відповідача, на вигідних для нього умовах, а не для банку, а тому такий договір повинен бути визнаний недійсним. Просив визнати договір оренди нежитлових приміщень (оперативна оренда) від 31 березня 2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк», який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Скай Банк», та ОСОБА_1 недійсним з моменту його укладення; стягнути з ОСОБА_1 на користь банку сплачений судовий збір в розмірі 1600,00 грн. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог Акціонерному товариству «Скай Банк» - відмовлено. Не погоджуючись з заочним рішенням суду Акціонерне товариство «Скай Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема, висновку Київської незалежної судово-експертної установи від 30 травня 2018 року № 2519 та надав перевагу аналітичній довідці, не дивлячись на те, що за змістом, дослідженнями, описовою частиною, використанням методики вони є майже ідентичними. Вважав, що позивач мав контрольний пакет акцій банку, очолював загальні збори акціонерів банку, тому приймав істотну участь у банку, так як був його бенефіціарним власником (контролером). Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Скай Банк» необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що банк не довів, що договір та зміни до нього укладались під впливом відповідача, на вигідних для нього умовах, однак невигідних - по відношенню до банку. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Скай Банк», укладено договір оренди нежитлових приміщень (оперативна оренда), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове платне користування - оперативну оренду частину нерухомого майна загальною площею 2 442,7 кв м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 березня 2013 року. Відповідно до пункту 1.4 цього договору термін дії цього договору починається з дати його підписання сторонами, а фактичне користування приміщенням - з 01 лютого 2016 року та діє до 01 січня 2019 року. Згідно з пунктом 6.1 цього договору щомісячна сума орендної плати за даним договором становить 977 080,00 грн. Пунктами 8.1-8.6 договору передбачено, що зміни та доповнення до цього договору розглядаються сторонами в двомісячний термін з моменту отримання письмового повідомлення іншої сторони. Усі зміни та доповнення до договору за погодженням сторін оформляються відповідними додатковими угодами, укладеними у тій самій формі, що і договір. Одностороннє внесення змін до договору не допускається. Зміни та доповнення до договору можуть бути внесені на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством. Перехід права власності на приміщення до інших осіб не є підставою для зміни умов або припинення дії цього договору. Договір може бути розірваний дострокове за згодою сторін або, якщо орендар за два місяці повідомить про це письмове орендодавця. За ініціативою орендодавця цей договір може бути достроково розірваний тільки у наступних випадках: у разі порушення орендарем строку сплати орендної плати; у випадку суттєвого погіршення орендарем стану орендованого приміщення. Орендар у разі належного виконання своїх обов`язків за цим договором оренди нежитлових приміщень після строку дії договору має переважне право на укладення договору оренди на новий строк (а.с.5-8, 140-143 том 1). 31 березня 2016 року ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк» складено акт приймання-передачі нежитлових приміщень (а.с.9 том 1). 07 червня 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Скай Банк» укладено договір про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень (оперативна оренда) від 31 березня 2016 року, відповідно до умов якого пункт 1.1. договору викладено в новій редакції та загальна площа нежитлових приміщень зменшилася до 1232,6 кв м. Також, викладено пункт 6.1 в іншій редакції, згідно якого щомісячна сума орендної плати також зменшилась та стала становити за червень 2016 року - 400 000,00 грн, а починаючи з 01 липня 2016 року за липень-грудень 2016 року - згідно додатку № 1 до договору оренди від 31 березня 2016 року. В подальшому нарахування та сплата орендної плати нараховувалась, виходячи з суми орендної плати в 479 950,00 грн щомісячно (а.с.10, 144 том 1). Як вбачається з додатку № 1 до договору оренди нежитлових приміщень (оперативна оренда) від 31 березня 2016 року, орендна плата за липень 2016 року становила 200 000,00 грн, серпень 2016 року - 120 000,00 грн, вересень 2016 року - 300 000,00 грн, жовтень 2016 року - 950 000,00 грн, листопад 2016 року - 830 000,00 грн, грудень 2016 року - 479 700,00 грн (а.с.11 том 1). 07 червня 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Регіон-Банк» складено акт приймання-передачі нежитлових приміщень (а.с.12 том 1). У зв`язку з достроковим розірванням за ініціативою орендаря з 09 червня 2017 року договору оренди нежитлових приміщень (оперативна оренда) від 31 березня 2016 року ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство «Регіон-Банк» склали акт приймання-передачі нежитлових приміщень (а.с.13-18 том 1). Як вбачається з аналітичної довідки про ставки орендної плати для офісних приміщень подібних приміщенням нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , яка складена Товариством з обмеженою відповідальністю «Аргумент-Експерт» від 13 березня 2018 року, станом на 31 березня 2016 року вартість ставки оренди за 1 кв м загальної площі за календарний місяць становила 400,00 грн. При загальній площі приміщення 2442,7 кв м вартість оренди за місяць може складати 970 080,00 грн (а.с.125-139 том 1). Із висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у справі Київського районного суду м. Харкова № 638/11817/17, складеного 30 травня 2018 року за № 2519 судовим експертом Київської незалежної судово-експертної установи, розмір середньостатистичної ринкової орендної ставки одного квадратного метра для нежитлових приміщень загальною площею 2442,7 кв м за адресою: АДРЕСА_1 в період з 01 лютого 2016 року по 06 червня 2016 року, становив 144,65 грн. Розмір середньостатистичної ринкової орендної ставки одного квадратного метра для нежитлових приміщень загальною площею 1232,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1 в період з 07 червня 2016 року по 31 травня 2017 року становив 146,77 грн (а.с.167-183 том 1). Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, у справі № 638/12393/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, в задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Скай Банк» - відмовлено (а.с.2-3, 4-11 том 2). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2018 року у справі № 640/12616/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» про стягнення заборгованості за договором оренди, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 1 666 283,70 грн, з яких 1 579 190,25 грн - сума основного боргу, 78 137,45 грн - пеня за неналежне виконання договору, 8956,00 грн - 3% річних за неналежне виконання договору; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за відшкодування страхового платежу у розмірі 98 679,00 грн; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8000,00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» - задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2018 року - скасовано в частині стягнення страхового платежу у розмірі 98 679,00 грн; зменшено розмір стягнення пені за неналежне виконання договору до розміру 39 855,57 грн, та 3% річних за неналежне виконання договору - до 4615,40 грн, а всього стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 623 661,22 грн; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Скай Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7360,00 грн (а.с.19-23 том 2). Постановою Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Скай Банк» залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишено без змін (а.с.63-67 том 2). Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору. За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації (частина перша стаття 794 ЦК України в редакції, чинній на час укладання договору оренди). Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та статтями 229 - 233 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. При цьому для визнання такого правочину недійсним позивач повинен надати суду належні та допустимі докази, які свідчать про те, що: у особи, яка вчинила правочин, були наявні, тяжкі обставини; правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Статтею 233 ЦК України (яка визначена правовою підставою позову) унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. За змістом статті 233 ЦК України ознаками правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК України необхідна обов`язкова наявність двох умов у сукупності: тяжких обставин і вкрай невигідні умови вчинення правочину. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Саме із такого розуміння зазначеної норми матеріального права обґрунтовано виходив суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі. Дослідивши обставини та оцінивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції визнав не доведеним позивачем наявність та існування тяжких обставин (їх крайньої форми) при укладанні спірного договору оренди нежитлових приміщень. Разом із тим, належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог про визнання договору недійсним як такого, що був вчинений банком під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, позивачем суду не надано. Виходячи з правового аналізу вказаних норм матеріального права, враховуючи встановлені обставини справи, можливо дійти висновку про відсутність тяжких обставин, що спонукали позивача на укладення спірного правочину. Тяжка обставина є оціночним критерієм і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи, а встановлені фактичні обставини не дають підстав дійти висновку про її наявність як підстави визнання договору оренди нежитлових приміщень недійсним відповідно до положень статті 233 ЦК України. Статтею 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов`язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення. Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: 1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов`язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов`язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів і послуг пов`язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; 5) продаж, пов`язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; 6) нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов`язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; 7) нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов`язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні. Аналізуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо того, що позивачем не надано належних, достатніх та достовірних доказів того, що визначена сторонами у договорі ціна, не відповідає рівню ринкових цін. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 30 травня 2018 року № 2519, оскільки він суперечить іншим матеріалам справи, складений експертом, який не володіє знаннями в галузі оціночної діяльності. В процесі здійснення дослідження експертом використано нормативну базу, яка не могла бути застосована, а тому цей висновок не може бути використаний у якості доказу в даній справі. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи містять договори оренди нежитлових приміщень, що укладені сторонами з іншими особами, а саме від 01 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «ПКФ Аудит-Фінанси», відповідно до якого вартість оренди 1 кв м складає 325,00 грн; від 24 березня 2017 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Салон «Золоте Руно», відповідно до якого вартість оренди за 1 кв м складає 351,8 грн. Із аналітичної довідки про ставки орендної плати офісних приміщень подібних приміщенням нежитлових будівель, за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що вартість ставки оренди квадратного метра складає 400,00 грн. Таким чином, ціна оренди одного квадратного метра є приблизно рівна та суттєво відрізняється від ціни оренди одного квадратного метра, зазначеного у висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 30 травня 2018 року № 2519. В суді апеляційної інстанцїї представниця товариства не довела, що відповідачем при укладенні договору оренди порушено його права. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що банком не надано належних та допустимих доказів того, що визначена у спірному договорі орендна ставка не відповідала рівню поточних ринкових умов, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Водночас, слід зазначити, що доказів того, що відповідач, займаючи посаду Голови Спостережної Ради Банку, чинив вплив, тиск та застосовував важелі впливу на правління банку в процесі укладання спірного договору оренди, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано, хоча в суді апеляційної інстанції представниця позивача наполягала саме на цих поясненнях. За таких обставин доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Акціонерне товариство «Скай Банк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Скай Банк» - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.