Постанова 4824 № 381/1260/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Осаулова Н.А. Єдиний унікальний номер справи № 381/1260/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/10693/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Нежури В.А. секретар - Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за невиконання зобов`язання. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2021 року ОСОБА_2 уклав усну угоду з ОСОБА_1 . Згідно домовленості ОСОБА_1 зобов`язується знайти для позивача автомобіль марки «Mercedes» А-класу, 2020-2021 р.в. з пробігом до 20 000,00 км. за ціною до 30 000,00 євро до 31 грудня 2021 року, за що позивач заплатить відповідачу 1 000,00 євро. Відповідач зобов`язався купити автомобіль за свої кошти з частковим авансом позивача, доставити в Україну, розмитнити, поставити на облік в Україні на ім`я позивача. В подальшому, 09 грудня 2021 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 аванс у сумі 2 500,00 доларів США. Крім того, на ім`я відповідача оформлена нотаріальна довіреність. ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання і сторони перенесли строк виконання зобов`язання на 09 лютого 2022 року. Відповідач ОСОБА_1 01 лютого 2022 року отримав від позивача 10 000,00 доларів США як аванс для сплати за автомобіль, на підтвердження чого написано розписку. Але зобов`язання виконані не були, кошти не повернуті. У прохальній частині позову позивач просив: - стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в розмірі 419 238,51 грн ,з яких - борг 12 500,00 доларів США, що складає 365 750,00 грн, - 3 % річних - 3 036,00 грн., - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання -- 20 241,51 грн, - моральна шкода - 10 000,00 грн, -витрати на послуги адвоката 20 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору - 4 200,00 грн. У судовому засіданні 22 лютого 2023 року позивач збільшив позовні вимоги, просив стягнути 495 700 грн , враховуючи 3% річних (а.с. 178). Протокольною ухвалою від 22 лютого 2023 року позивачу відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог та повернено її позивачу, з підстав ч.5 ст.49 ЦПК України. У відзиві на позовну заяву зазначено, що між сторонами укладено угоду з надання послуг з пошуку та допомоги у оформленні купівлі-продажу автомобіля. Гроші у сумі 10 000,00 доларів США були передані з метою покриття витрат, які виникатимуть у зв`язку з виконанням угоди. Відповідач здійснював дії з пошуку автомобіля. У подальшому, позивачем погоджено покупку автомобіля, підписано документи на здійснення його купівлі та здійснено оплату в розмірі 29 750,00 євро. Але у подальшому позивач відмовся і йому було повернуто кошти. Таким чином, відповідач належним чином виконав свої зобов`язання і угода є припиненою. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази передачі коштів на суму 2 500,00 доларів США, а з фактично переданих коштів за розпискою відповідач повернув позивачу 5 000,00 доларів США, тобто після покриття усіх витрат відповідача, що виникли при виконанні договору. У відповіді на відзив позивач вказав, що гроші відповідачу передавались на купівлю автомобіля, а не на покриття витрат. Оскільки зобов`язання не виконуються, сума боргу станом на 20 вересня 2022 року становить 457 000,00 грн., інфляційні нарахування 7 662,00 грн., судовий збір 4200,00 грн., витрати на адвоката 20 000,00 грн., а всього 488 862,00 грн. У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що довіреність від 27 січня 2022 року видана строком на 1 рік, тобто до 27 січня 2023 року, а тому необґрунтованими є твердження позивача про виконання зобов`язань до 09 лютого 2022 року. Крім того, наведені у відповіді на відзив розрахунки є надуманими, а збільшуючи позовні вимоги не доплачено судовий збір. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , та користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) доларів США, що становить 292 600 (двісті дев`яносто дві тисячі шістсот) грн по курсу НБУ до долара США станом на 20 травня 2022 року. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2931,60 грн. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги тотожні доводам відзиву на позов. Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим. До апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів, та заяву в якій просив залишити відзив на скаргу без розгляду . Вказані клопотання відповідача залишені без задоволення з огляду на їх необґрунтованість, і достатність доказів для вирішення справи . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи на 07 вересня 2023 року за адресами (засобами телефонного зв`язку), наявними в матеріалах справи. Сторони приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав . Суд першої інстанції встановив що відповідач ОСОБА_1 01 лютого 2022 року отримав від позивача 10 000,00 доларів США як аванс для сплати за автомобіль, на підтвердження чого написано розписку. Але зобов`язання виконані не були, кошти не повернуті. (а.с. 7). Доказів отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 2 500,00 доларів США дана розписка не містить, так як таке твердження у ній не зазначено, а позначка нижче «09 лютого 2021 року + 2500» не є доказом отримання коштів . Позивач ОСОБА_2 у довіреності від 27 січня 2022 року уповноважив ОСОБА_1 купити будь-яким дозволеним способом на ім`я позивача за ціну і на умовах на власний розсуд, у фізичної чи юридичної особи, будь-який транспортний засіб, будь-якої марки та моделі, перегнати (транспортувати) його на територію України, розмитнити, а також поставити його на облік у будь-кому територіальному сервісному центрі та у подальшому продати його за ціну та на умовах за власним розсудом, за умови сплати податку на підставі ст. 173 ПК України, представляти інтереси у вказаних органах з усіх без винятку питань, пов`язаних з купівлею, розмитненням та перегоном, експлуатації та подальшого його транспортування, сертифікацією, здачею на зберігання, оформленням, державної реєстрації. Довіреність видана з правом передоручення третім особам стром на 1 рік до 27 січня 2023 року. Довіреність посвідчена державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демяносовою В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 8-14 (а.с. 36). Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. На претензію позивача від 04 квітня 2022 року відповідач не відреагував. Будь-яких належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що відповідачем була використана сума коштів, яка була отримана ним від позивача за розпискою від 01 лютого 2022 року , тобто у розмірі 10000,00 доларів США, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів того , що відповідач , на виконання домовленості і довіреності , виданої позивачем придбав хоч будь-який автомобіль на ім.»я ОСОБА_2 . Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також встановлення з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору;(е) інших обставин, що мають істотне значення. Наведені правила тлумачення умов договору відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо правил застосування статті 213 ЦК України, сформульованим у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 447/559/18 (провадження № 61-5144св20). Зміст розписки від 01 лютого 2022 року та тлумачення її змісту (зокрема, з урахуванням намірів сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) свідчить про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично склалися правовідносини, які випливають з договору комісії з приводу придбання транспортного засобу за кордоном, які сторони реалізували у розписці від 01 лютого 2022 року. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (частина перша статті 1011 ЦК України). Відповідно до статті 1012 ЦК України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Згідно приписів статті 1013 ЦК України, комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії. Згідно ч. 1 ст.1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок не має, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії, а також повернути інше майно, передане йому комітентом для виконання договору. Закон не встановлює вимог щодо форми, змісту та порядку надання комісіонером комітентові звіту, тому дане питання має регулюватися за домовленістю сторін. У постанові Верховного Суду 10 червня 2021 року в справі № 910/7223/18 міститься висновок про те, "що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента". Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 686/9750/15-ц). Згідно з частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Верховний Суд в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Варто також зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року в справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20) зроблено висновок по застосуванню частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України та вказано, що «якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Крім цього, зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з такими договірними відносинами, що мали виникнути у майбутньому, і це сторони попередньо погодили на момент передачі речі (грошей) (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 527/91/16-ц) Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вказував на те, що відповідач безпідставно набув кошти у розмірі 12500 доларів США, які відповідач мав використати для придбання позивачу автомобіля з-за кордону, проте, відповідач жодних витрат на придбання автомобіля не поніс (доказів протилежного суду не надано). Відповідно до частини 1 статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що відповідач надав позивачу звіт про виконання договірних відносини з приводу придбання транспортного засобу, які сторони реалізували у розписці від 01 лютого 2022 року. Доводи скарги ,що вказані у розписці гроші відповідач отримав лише як оплату за дії у пошуку автомобіля, є безпідставними, не спростовують висновків суду, і не підтверджені належними та допустимими доказами. За ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Отже, висновок суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що зобов`язання по придбанню автомобіля для позивача і отримані за розпискою від 01 лютого 2022 року відповідачем кошти у розмірі 10000,00 доларів США були ним використані на придбання автомобіля для позивача, а тому позовні вимоги є такими ,що підлягають в частині стягнення з ОСОБА_1 саме 10 000 доларів США є цілком обґрунтованим. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству. Слід зауважити , що відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту отримання ко9штів в іноземній валюті , а лише заперечував щодо призначення використання коштів . Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Оскільки укладення і виконання зобов`язань в розписці від 01 лютого 2022 року сторонами визначено в доларах США, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10000,00 доларів США, але в еквіваленті станом на 20 травня 2022 року , в розмірі 292600,00 грн. (станом на день подання позовної заяви), що не суперечить чинному законодавству. При цьому, заяв про збільшення розміру позовних вимог з огляду на зміну курсової різниці позивач у встановленому ст. 49 ЦПК України порядку не подавав. З огляду на встановлене, доводи апеляційної скарги щодо стягнення суми в іноземній валюті є безпідставними В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені, суд виходив із того, що строк виконання зобов`язання сторонами встановлений не був. Позивачем була направлена претензія відповідачу, що стало наслідком звернення до суду 20 травня 2022 року , а тому саме з цього моменту відповідачем було порушено грошове зобов`язання, а відтак відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних, нарахованих станом на 20 травня 2022 року (до моменту звернення до суду) При цьому суд першої інстанції вірно зазначив , що у постанові Верховного суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Правильним є висновок суду , відповідно до ст. ст. 16 , 23 ЦК України про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, з врахуванням того , що позивачем на виконання вказаних вимог законодавства не було надано суду належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду , яку позивач оцінив у розмірі 10000,00 грн, та в чому саме вона полягає Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom"). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , лише зводяться до незгоди з судовим рішенням . Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 13 вересня 2023 року. Головуючий Судді