Постанова КЦС ВС № 757/20927/20-ц

Постанова Іменем України 11 вересня 2023 року м. Київ справа № 757/20927/20-ц провадження № 61-7514св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: приватне акціонерне товариство «Телекомпанія «ТЕТ», Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яке змінило найменування на Міністерство економіки України; державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», яка є правонаступником державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року в складі судді Козлова Р. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» (далі - ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ», Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності») про визнання свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі також - свідоцтва) недійсними та зобов`язання вчинити дії. Позовна заява мотивована тим, що позивач є телеведучим, шоуменом і добре відомою в Україні особою. 26 вересня 2017 року позивачем подано до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_6», що підтверджується бібліографічними даними прийнятої до розгляду заявки на знак для товарів і послуг № m2017 21382. Однак позивачем під час огляду бази даних «Електронна версія акумулятивного офіційного бюлетеня «Промислова власність» 08 травня 2018 року був виявлений факт реєстрації знаку для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , який належить ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ». 13 червня 2019 року представник позивача отримав повідомлення від ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про відмову в реєстрації за позивачем знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_6». Заявлене словесне позначення є схожим настільки, що його можна сплутати зі словесними знаками «ІНФОРМАЦІЯ_1» (свідоцтво № НОМЕР_4), « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво № НОМЕР_2 ), « ІНФОРМАЦІЯ_2 », (свідоцтво № НОМЕР_1 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (свідоцтво № НОМЕР_3 ), раніше зареєстрованими в Україні стосовно товарів і послуг 9, 35, 38 і 41 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг на ім`я ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ», щодо таких самих та споріднених послуг. Позивач вважає це порушенням його прав, оскільки відповідно до зазначених свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (№ НОМЕР_4 , № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_3), виданих на ім`я ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ», були зареєстровані позначення, які відтворюють прізвище позивача. При цьому відповідачу не надавалася згода позивача на таке використання його прізвища у якості знаку для товарів і послуг. Позивач просив: - визнати недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»; - визнати недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»; - визнати недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»; - визнати недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований. Зобов`язано ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований. Зобов`язано ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований. Зобов`язано ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Визнано недійсним повністю свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 для всіх товарів та послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він зареєстрований. Зобов`язано ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 для всіх класів Міжнародної класифікації товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». В частині позовних вимог до Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відмовлено. Розподілено судові витрати. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що на відміну від наданого представником ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» висновку експертів № 203/20 від 23 листопада 2020 року, суд першої інстанції визнав повним та обґрунтованим висновок експерта № 66-09/20 від 01 вересня 2020 року (наданий позивачем). Останнім встановлено, що знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_7», « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвами № НОМЕР_4 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 станом на дату подання заявок 18 січня 2013 року були такими, що відтворювали прізвище відомої в Україні особи, а саме - ОСОБА_1 . Позивач не надавав будь-яким особам, у тому числі й ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» прав на використання його прізвища у якості знаків для товарів та послуг. Тобто, реєстрація спірних свідоцтв України на знаки для товарів і послуг здійснена з порушенням прав позивача, що відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є підставою для визнання їх повністю недійсними. Також суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, заявленої стороною відповідача. У задоволенні позову в частині вимог до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відмовлено, оскільки його повноваження, як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, перейшли до правонаступника - ДП «Український інститут інтелектуальної власності». Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2022 року представник ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» - адвокат Заянчуковський С. О. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року. У касаційній скарзі він просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 22 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, витребував справу з суду першої інстанції. Справа надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 17 серпня 2023 року задовольнив заяву ДП«Український інститут інтелектуальної власності» про заміну відповідача та залучив правонаступника відповідача ДП «Український інститут інтелектуальної власності» - державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» до участі у справі № 757/20927/20-ц. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставами касаційного оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року відповідач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 757/30424/18-ц, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/4540/20. Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають значення на підставі недопустимих доказів. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Позиція інших учасників справи У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білоцький В. В. надіслав засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу. Вказував про необґрунтованість її доводів та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. У березні 2023 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» надіслав пояснення у справі. Вказував, що функції національного органу інтелектуальної власності, які тимчасово виконував ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (код ЄДРПОУ 31032378) з 08 листопада 2022 року перейшли до державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (код ЄДРПОУ 44673629). Тому просило вирішити питання про заміну відповідача у справі. У вересні 2023 року представник державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Фінагіна В. Б. надіслала відзив на касаційну скаргу. Просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами З роздруківок бібліографічних даних свідоцтв України на знак для товарів та послуг № НОМЕР_4, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_3 вбачається, що 18 січня 2013 року ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» звернулося до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) із заявками про реєстрацію знаків для товарів та послуг для телевізійної програми «ІНФОРМАЦІЯ_7». 10 лютого 2014 року знаки були зареєстровані. 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) із заявкою на реєстрацію знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_6», що підтверджується бібліографічними даними прийнятої до розгляду заявки на знак для товарів і послуг № m2017 21382. Відповідно до письмового повідомлення ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) від 13 червня 2019 року вих. № 61108/3М/19 позивачу відмовлено у реєстрації знака відносно усього переліку товарів та/або послуг; підстава: заявлене словесне позначення для послуг 41 класу, зазначених у наведеному у матеріалах справи переліку, є схожим настільки, що його можна сплутати із словесними знаками «ІНФОРМАЦІЯ_1» (свідоцтво № НОМЕР_4 ), « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво № НОМЕР_2 ), « ІНФОРМАЦІЯ_2 », (свідоцтво № НОМЕР_1 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (свідоцтво № НОМЕР_3 ), раніше зареєстрованими в Україні на ім`я ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» щодо таких самих та споріднених послуг. Представником позивача суду наданий висновок експерта № 66-09/20 від 01 вересня 2020 року, складений судовим експертом Соповою К. А., відповідно до якого матеріали, надані на дослідження, містять відомості, які свідчать про відомість в Україні фізичної особи - ОСОБА_1 до дати подання заявок на знаки за свідоцтвами України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_3 , а саме, до 18 січня 2013 року та дотепер. Згідно з наданим представником відповідача висновком № 203/20 від 23 листопада 2020 року за результатами комісійного експертного дослідження, проведеного судовими експертами Чабанець Т. М. та Фоєю О. А. , ОСОБА_1 станом на 18 січня 2013 року не був відомою в Україні особою.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За статтею 420 ЦК України, до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Відповідно до статті 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об?єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об?єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об?єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Частини другою, четвертою статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що об?єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг. Згідно з частиною першою статті 296 ЦК України фізична особа має право використовувати своє ім`я у всіх сферах своєї діяльності. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг (частина четверта статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не реєструються як знаки позначення, які відтворюють прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково, зокрема, у разі, зокрема, невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони (частина перша статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Судами встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг із словесними знаками «ІНФОРМАЦІЯ_1» (свідоцтво № НОМЕР_4 ), « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво № НОМЕР_2 ), « ІНФОРМАЦІЯ_2 », (свідоцтво № НОМЕР_1 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (свідоцтво № НОМЕР_3 ). Враховуючи вказані положення закону та доводи сторін, для вирішення указаної справи, необхідно встановити чи була особа, прізвище якої зареєстроване як знак позначення, відомою в Україні на час такої реєстрації, а також чи надавала вона свою згоду на таку реєстрацію. За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України. У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). У матеріалах справи наявні два протилежні висновки експерта, на вирішення яких ставилися питання щодо того, чи був ОСОБА_1 відомою в Україні особою станом на 18 січня 2013 року. За частинами першою, п`ятою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Користуючись правом, передбаченим наведеною нормою, до початку розгляду справи по суті, представником позивача було подано клопотання про долучення доказів до справи, а саме висновку експерта № 66-09/20, складеного за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 01 вересня 2020 року судовим експертом Соповою К. А. Крім того, судом до початку розгляду справи по суті, задоволено клопотання представника відповідача про долучення до справи як доказу висновку експертів № 203/20 за результатами комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 23 листопада 2020 року, складеного судовими експертами Чабанець Т. М. та Фоєю О. А . В обох висновках вказано, що експерти попереджені при кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно статті 384 КК України. Як установлено судами, зі змісту висновку експертів № 203/20 від 23 листопада 2020 року вбачається, що при наданні відповіді на питання «Чи був ОСОБА_1 станом на 18 січня 2013 року популярним в професійних областях, а його ім`я стійко асоціювалося з Україною?» експерти посилаються виключно на лише одне джерело рейтингу ведучих в Україні, лише одне джерело (друковане) рейтингу тревел-блогерів, а також лише одне джерело (електронне) рейтингу українських блогерів. В той же час, експерти під час визначення рейтингу/популярності ведучих в Україні використовують виключно одне джерело, а саме веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інших посилань на будь-які інші джерела, в яких визначався б рейтинг ведучих в Україні, експертами здійснено не було. Також експерти під час визначення рейтингу відеоблогерів використовують одне джерело, а саме - публікацію «Функціонування українського тревел-контенту в соцмережі «Instagram»: аудиторія, тематика, формат». Інших посилань на будь-які інші джерела, в яких визначався б рейтинг відеоблогерів, експертами здійснено не було. Дана обставина свідчить про неповне дослідження експертами відповідної обставини. Крім того, вищезазначене джерело містить інформацію виключно стосовно тревел-блогерів, а не відеоблогерів взагалі. При цьому позивачем у заявах по суті при розгляді справи неодноразово зазначалось, що він не є тревел-блогером та жодним чином не пов`язаний із такою діяльністю. Таким чином, вищевказане джерело є неналежним відносно предмета дослідження, а тому висновки, зроблені на основі такого джерела, не можуть вважатися достовірними та обґрунтованими. У судовому засіданні експерти не змогли чітко надати пояснення стосовно того, з яких критеріїв вони виходили, проводячи таке дослідження. Проводячи своє дослідження відносно визначення рейтингу українських блогерів, експерти у своєму висновку також використовують лише одне джерело, а саме - Інтернет публікацію «Мова українських блогерів у соціальній мережі Інстаграм». Інших посилань на будь-які інші джерела, в яких визначався б рейтинг відеоблогерів, експертами здійснено не було. При цьому, як джерело рейтингу тревел-блогерів - публікація «Функціонування українського тревел-контенту в соцмережі «Instagram»: аудиторія, тематика, формат», так і джерело рейтингу українських блогерів - Інтернет публікація «Мова українських блогерів у соціальній мережі Інстаграм» датуються не початком 2013 року, тобто моментом подання відповідачем заявок на спірні торговельні марки, а 2019 роком. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав недостовірним та необґрунтованим висновок експерта в частині надання негативної відповіді на питання «Чи був ОСОБА_1 станом на 18 січня 2013 року популярним в професійних областях, а його ім`я стійко асоціювалося з Україною?». Також відповідачем під час замовлення висновку експертам було поставлене питання: «Чи був ОСОБА_1 станом на 18 січня 2013 року популярним в професійних областях, а його ім`я стійко асоціювалося з Україною?». Відповідно до пункту 12.5. Методичних рекомендацій з окремих питань проведення експертизи заявки на знак для товарів і послуг (затверджених наказом ДП «Український інститут промислової власності» від 07 квітня 2014 року № 91 із змінами, внесеними наказами ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 22 січня 2016 року № 08, від 27 вересня 2018 року № 145-Н/2018 та від 05 листопада 2018 року № 172-Н/2018 (далі - Методичні рекомендації) при проведенні експертизи ступінь відомості в Україні тієї або іншої фізичної особи доцільно визначати за наступними критеріями: а) Популярність в професійних областях, наприклад, в науці, техніці, у живописі, літературі тощо; б) Популярність серед населення. До цієї категорії відносяться відомі в Україні спортсмени, діячі шоу-бізнесу, релігійні діячі і т. д., чиї імена відомі більшості «середнього прошарку» населення і стійко асоціюються з Україною, українською культурою, мистецтвом, спортом тощо; в) Популярність в політиці. До цієї категорії відносяться відомі в Україні політологи, партійні діячі тощо; г) Популярності в економіці (бізнесмени і менеджери) тощо. Оскільки позивач є діячем шоу-бізнесу, ступінь відомості позивача повинна була встановлюватись експертами відповідно до критерію «Популярність серед населення», а не критерію «Популярність в професійних областях». Таким чином, питання популярності позивача в професійних областях жодним чином не відноситься до предмета доказування та не приймаються до уваги судом. Наданий представником позивача висновок експерта № 66-09/20 від 01 вересня 2020 року містить посилання на те, що для визначення відомості фізичної особи ОСОБА_1 необхідно встановити його професійну діяльність та популярність у відповідній професійній галузі та серед населення. Згідно з наданими на дослідження документами, ОСОБА_1 є українським телеведучим програми на телеканалі «ТЕТ» «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ІНФОРМАЦІЯ_1, російською). Брав участь як ведучий в таких шоу: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». При цьому прізвище ІНФОРМАЦІЯ_1 асоціюють саме з ОСОБА_1 та всі публікації у засобах масової інформації свідчать про те, що телеведучий займається професійною діяльністю під власним прізвищем. Також ОСОБА_1 наразі відомий як продюсер та блогер. Експертом також встановлено, що відомим ведучим ОСОБА_1 став у 2011 році завдяки проекту «ІНФОРМАЦІЯ_9». Наразі Youtube канал облікового запису «ІНФОРМАЦІЯ_8» має близько 110 тисяч підписників. У 2011 році проект мав високу популярність у соціальній мережі Вконтакті, після якого ОСОБА_1 запросили на телеканал «ТЕТ» ведучим програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ІНФОРМАЦІЯ_1, російською), яка змістовно не відрізнялась від програм проекту «ІНФОРМАЦІЯ_9». Таким чином, надані на дослідження матеріали свідчать про широке розповсюдження у засобах масової інформації та мережі Інтернет відомостей про фізичну особу ОСОБА_1 , який знаний в Україні та внаслідок своєї професійної діяльності набув широкої популярності як телеведучий, Інтернет-блогер та актор. Його прізвище та власне ім`я викликає стійку асоціацію з такою діяльністю та конкретною фізичною особою. Експертом зроблено висновок, що матеріали, надані на дослідження, містять відомості, які свідчать про відомість в Україні фізичної особи ОСОБА_1 до дати подання заявок на знаки за свідоцтвами України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_4, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, № НОМЕР_3 , а саме, до 18 січня 2013 року та дотепер. Оцінюючи надані сторонами висновки експертів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав висновок, наданий відповідачем, неповним, неналежно обґрунтованим та недостовірним, оскільки він складений з недотриманням пункту 12.5. Методичних рекомендацій. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у тому числі двом висновкам експертів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про надання переваги висновку експерта № 66-09/20 від 01 вересня 2020 року, складеному судовим експертом Соповою К. А., як такому, що є повним, обґрунтованим та містить докладний опис проведених досліджень. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заявляли обґрунтованого клопотання про призначення відповідної експертизи судом. Разом із цим, касаційна скарга не містить належних доводів щодо безпідставної відмови судів у призначенні такої експертизи. Як встановлено судами на підставі висновку експерта № 66-09/20 від 01 вересня 2020 року: знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_7», « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвами № НОМЕР_4 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 станом на дату подання заявок 18 січня 2013 року відповідачем щодо їх реєстрації були такими, що відтворювали прізвище відомої в Україні особи, а саме - ОСОБА_1 (позивача). Разом з тим, позивач не надавав будь-яким особам, в тому числі й відповідачу прав на використання його прізвища у якості знаків для товарів та послуг. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин цієї справі на підставі наданих сторонами доказів, суди дійшли правильних висновків, що реєстрація спірних знаків для товарів та послуг була здійснена з порушенням прав позивача. Тому відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтва України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_4 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3, які видані на ім`я ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ», підлягають визнанню недійсними. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача у застосовуванні наслідків спливу позовної давності, з посиланням на те, що позивач, працюючи тривалий строк ведучим на телеканалі «ТЕТ» (у відповідача) не міг не знати, що останній захищає свою інтелектуальну власність і реєструє знаки для товарів і послуг для всіх своїх телевізійних проектів. Вперше позивач дізнався про спірні свідоцтва з використанням його прізвища у травні 2018 року. Ця обставина не спростована ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ». Суди вказали, що позивач у зв`язку із гарними діловими відносинами з відповідачем не мав необхідності кожного дня здійснювати аналіз баз даних зареєстрованих в Україні та світі торговельних марок як мінімум до подачі до реєстрації своєї торгової марки. Разом із цим, початок перебігу позовної давності для звернення до суду з таким позовом не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію спірних знаків для товарів і послуг, оскільки в силу статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу. Тобто у спірних правовідносинах в цій справі перебіг почався після відмови позивачу у реєстрації його власного знаку для товарів і послуг, оскільки заявлене словесне позначення є схожим із знаками для товарів і послуг (словесними знаками), які раніше вже зареєстровані в Україні на ім`я ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» згідно спірних свідоцтв. Суди встановивши належним чином дійсні обставини справи на підставі наданих доказів, ухвалили законні та обґрунтовані рішення в цій справі. Щодо доводів касаційної скарги Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 757/30424/18-ц, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/4540/20, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У справі № № 757/30424/18-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції (про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг та зобов`язання внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг), постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні цих позовних вимог) та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, зокрема, таке. У справі, що переглядається: суд першої інстанції вважав, що існують підстави для визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_5 на знак для товарів і послуг від 10 жовтня 2017 року, оскільки цей знак є схожим з раніше зареєстрованим відносно споріднених послуг 35 та 41 класів МКТП знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_6 від 11 грудня 2017 року; апеляційний суд зробив висновок, що оскільки позивачу видано свідоцтво про знак для послуг, а товариству - для товарів, та враховуючи, що послуги класів МКТП № 35, 38, 41, 42 не є спорідненими з товарами класу МКТП № 16, не є схожими та не є тотожними, а тому підстави для недійсності свідоцтва № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг від 10 жовтня 2017 року відсутні; суди встановили, що позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» використовує з 2010 року ТОВ «Консалтингова група «А-95», має авторські права на це позначення; суди з урахуванням установлених обставин у справі не врахували, що зловживання правом проявляється в тому, що, зокрема, позивач використовував право на зло, наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); суди з урахуванням встановлених обставин у справі, не звернули увагу, що недійсність свідоцтва України на знак для товарів і послуг як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а не застосовуватися з іншою метою; суди з урахуванням встановлених обставин у справі не врахували, що є очевидним, що особа яка заявляє вимогу про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, сама має діяти добросовісно, не допускати зловживання правом, зокрема й на реєстрацію певного позначення як знаку для товарів та послуг не з метою індивідуалізації товарів та послуг, а з метою перешкоджання іншому суб`єкту у використанні певного позначення. У справах № 520/17947/18, № 904/8549/17, № 160/7887/18, № 910/4540/20 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у справі № 520/17947/18 - про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасування рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора про реєстрацію права власності; у справі № 904/8549/17 - про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку; у справі № 160/7887/18 - про визнання протиправними дій, а саме, порушення порядку службового розслідування нещасних випадків; зобов`язання провести повне, всебічне, законне та обґрунтоване службове розслідування; у справі № 910/4540/20 - про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності. Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети позовів, встановлені фактичні обставини. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20. Судами першої та апеляційної інстанцій належно встановлені фактичні обставини справи та як наслідок - суди дійшли правильних висновків, що реєстрація спірних свідоцтв України на знак для товарів і послугздійснена з порушенням прав позивача, що відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є підставою для визнання їх недійсними. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди правильно встановили на підставі належних доказів, що знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_1», « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвами № НОМЕР_4 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 (відповідно) станом на дату подання заявок на їх реєстрацію (18 січня 2013 року) були такими, що відтворювали прізвище відомої в Україні особи, а саме - ОСОБА_1 (позивача).Останній не надавав будь-яким особам, у тому числі й ПАТ «Телекомпанія «ТЕТ» прав на використання його прізвища у якості знаків для товарів та послуг у спірних свідоцтвах. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій. Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника касаційної скарги та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися. ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення від 03 квітня 2008 року). Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено. Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк