Ухвала КАС ВС № 640/1197/20

УХВАЛА 11 вересня 2023 року м. Київ справа № 640/1197/20 адміністративне провадження № К/990/29203/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 за позовом ОСОБА_1 до Сьомої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення та поновлення на роботі, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження ним атестації; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2154ц про звільнення його з посади заступника начальника Першого відділу процесуального керівництва Управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року; - поновити його на посаді заступника начальника першого відділу процесуального керівництва Управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України, а у разі створення Офісу Генерального прокурора - на аналогічній посаді в Офісі Генерального прокурора та в органах прокуратури; - стягнути з Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з моменту звільнення з 24 грудня 2019 року до дня поновлення на посаді. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Сьомої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року №1013 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2154ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Першого відділу процесуального керівництва Управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді заступника начальника Першого відділу процесуального керівництва Управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора з 24 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 5835425,06 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 було повернуто скаржнику. Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та відкрито касаційне провадження у справі №640/1197/20 за позовом ОСОБА_1 до Сьомої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі. Ухвалою Верховного Суду від 6 квітня 2023 року закрито касаційне провадження №К/990/12260/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, з огляду на необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, а саме: що суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин не врахували висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 9 листопада 2021 року у справі №640/476/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 11 квітня 2018 року у справі №814/886/17. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 (подану до Суду 10 травня 2023 року) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 було повернуто особі, яка її подала. Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 (подану до Суду 5 червня 2023 року) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 було повернуто особі, яка її подала. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 (подану до Суду 29 червня 2023 року) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 було повернуто особі, яка її подала. Ухвалою Верховного Суду від 7 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 (подану до Суду 20 липня 2023 року) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 було повернуто особі, яка її подала. 23 серпня 2023 року безпосередньо до суду позивач вчергове подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційні скарги з визначенням підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктами 1 частини другої статті 328 КАС України, які ухвалами Верховного Суду від 26 травня 2023 року (№К/990/17058/23), від 26 червня 2023 року (№К/990/20206/23), від 10 липня 2023 року (№ К/990/23116/23), від 7 серпня 2023 року № (№К/990/25552/23) повернуті особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону №119-ІХ, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 9 листопада 2021 року у справі №640/476/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 15 лютого 2022 року у справі №520/12484/2020, від 5 липня 2022 року у справі №640/22661/20, від 11 серпня 2022 року у справі №640/1520/20, від 1 червня 2022 року у справі №640/158/20. Також скаржник указує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції (щодо перебирання на себе Комісією виключної компетенції НАЗК) правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 23 грудня 2021 року у справі №120/112/20-а, від 2 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а, від 1 грудня 2021 року у справі №640/26041/19. Далі у тексті скарги скаржник наводить інші висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/19, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 2 листопада 2021 року у справах №120/3794/20-а, №640/1598/20, від 4 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 2 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20, від 2 лютого 2022 року №140/1032/21, від 12 травня 2022 року у справі №540/1053/21, від 2 червня 2022 року у справі №640/158/20. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. При цьому, Суд наголошує, що кожне рішення кадрової комісії має індивідуальний характер, а його прийняття в кожному конкретному випадку здійснюється із урахуванням різних обставин проходження атестації (етапів) прокурором. Незважаючи на подібність норм правового регулювання у справах, які наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати про релевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду. Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі. Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Отже, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/1197/20 за позовом ОСОБА_1 до Сьомої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення та поновлення на роботі повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду