Постанова 4857 № 500/796/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/796/22 пров. № А/857/9607/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. з участю секретаря судового засідання Кардаш В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року ухвалене суддею Подлісною І.М. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 500/796/55 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказу В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 103-К від 26.01.2022 року «Про накладення дисциплінарного стягнення», на підставі якого до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність за неналежне виконання службових обов`язків. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як начальник Управління несе відповідальність за ефективність діяльності органу, дотримання вимог чинного законодавства підлеглими, керівником яких він є, та може бути притягнутий до відповідальності за порушення державними виконавцями вимог нормативно-правових актів, які регулюють порядок розпорядження конфіскованим майном та несвоєчасне вжиття відповідних заходів примусового виконання, що призводить до тривалого перебування виконавчих документів зазначеної категорії на виконанні. Не погодившись із цим рішенням суду його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки суд порушив норми матеріального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив наступне: - щодо висновків суду про неналежний контроль збоку позивача, як керівника за виконавчими провадженнями, які перебувають в Управлінні забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) позивач вказує, що як керівник не має повноважень на перевірку виконавчих проваджень, які перебувають у державних виконавців територіальних органів державної виконавчої служби за відсутності відповідних підстав, а саме скарги від сторін виконавчого провадження чи самостійно виявлених порушень. При цьому, позивач звернув увагу, що у 2021 році здійснив дві перевірки законності виконавчих проваджень за дорученням Департаменту ДВС, дві перевірки здійснив з власної ініціативи і направив 26 доручень керівникам територіальних органів державної виконавчої служби щодо проведення перевірки законності виконавчих провадження. Тому позивач вважає, що ці твердження суду є необґрунтованими. - щодо висновків суду про порушення позивачем вимог пункту 2 розділу XII Інструкції № 512/5, а саме прийняття невмотивованої постанови про витребування виконавчих проваджень № 63728364 та № 57963748. Позивач з цього приводу пояснив, що ці провадження витребовувались на підставі доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Позивач зазначив, що у постановах про витребування матеріалів виконавчих проваджень вказав підставу для їх витребування, а саме на виконання доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. - щодо висновків суду про порушення позивачем вимог пункту 3 розділу XII Інструкції № 512/5, а саме неприйняття постанови про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів, то позивач пояснив, що на підставі цієї норми прийняв постанову про витребування виконавчого провадження. Позивач звернув увагу, що ця норма не містить вказівки на вид постанови, яка має бути прийнята для перевірки законності виконавчого провадження. Згідно із цією нормою значення має зміст постанови, де має бути вказано, що матеріали виконавчого провадження витребовуються для перевірки його законності. Тому позивач вважає, що діяв законно, приймаючи постанову про витребування виконавчого провадження для перевірки його законності. - щодо висновків суду про порушення пункту 6 розділу V Інструкції № 512/5, а саме прийняття немотивованої постанови про передачу зведеного виконавчого провадження. Позивач пояснив, що вказав у цій постанові обставини, які ускладнюють виконання зведеного виконавчого провадження, а саме, у зв`язку з тим, що майно боржника знаходиться на території декількох районів Тернопільської області, на які поширюється компетенція різних органів державної виконавчої служби. - щодо висновків суду про формальний підхід Управління до проведення перевірок та відсутність контролю за усуненням порушень, в тій частині, що Управління не проводило перевірки складання статистичної звітності за формою ф1 та ф2. Позивач вказав, що достовірність звітів перевіряє Міністерство юстиції під час комплексних, цільових або інших перевірок роботи органів ДВС, а з цього слідує, що Управління не проводило перевірку статистичної звітності. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року та задоволено позов. Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Рішення суду не містить пояснень, чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших. Верховний суд зазначив, що кожен доручний аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач, починаючи з грудня 2019 року, обіймає посаду начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Управління). Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про проведення планової комплексної перевірки діяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)» від 23 листопада 2021 року № 4031/7 (далі - Наказ) членами робочої групи з проведення планової комплексної перевірки діяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у період з 29 листопада по 03 грудня 2021 року здійснено планову комплексну перевірку діяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відповідно до затвердженого плану перевірки. За результатами планової комплексної перевірки складено загальну довідку щодо діяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у період з 29 листопада по 03 грудня 2021 року від 10 грудня 2021 року № 50-28.1 -21 (далі - Довідка), згідно з якою робота Управління визнана незадовільною та встановлені систематичні порушення Управлінням норм чинного законодавства. У Довідці встановлено, що, при виконанні рішень судів, інших органів (посадових осіб) державні виконавці органів ДВС не дотримуються вимог законодавства. Зокрема, виявлені численні порушення державними виконавцями вимог статей 9, 13, 18, 26, 27, 30, 36, 39, 40, 42, 47, 48, 56, 57, 59, 61, 63 Закону України «Про виконавче провадження», положень з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) та інших нормативно-правових актів, зокрема щодо невжиття та несвоєчасного вжиття заходів примусового виконання рішень; порушення строків перевірки майнового стану боржника, строків винесення постанов про накладення на боржника штрафу, строків опису та арешту належного боржникам майна, строків передачі арештованого майна на реалізацію. З цього приводу позивач пояснив, що факти безпідставного відкриття органами ДВС виконавчих проваджень з примусового стягнення коштів виконавчого збору та витрат не відносяться до компетенції Управління, а безпосереднє керівництво відділом державної виконавчої служби здійснює керівник відділу, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) та забезпечує своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень у порядку, встановленому законодавством. Також у ході перевірки встановлено, що у 2021 році Управлінням проведені планові цільові перевірки Підволочиського, Збаразького відділів державної виконавчої служби, відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі та Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі, за результатами яких складені довідки від 29 червня 2021 року, від 20 серпня 2021 року, 07 вересня 2021 року та 13 жовтня 2021 року відповідно, в яких зазначено, що перевірки проводяться з питань дотримання державними виконавцями вимог статей 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору, постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та веденням статистичної звітності. У довідці зазначено, що, виходячи зі змісту вказаних довідок, питання ведення статистичної звітності, при проведенні цих перевірок, не перевірялось. В довідках зазначені лише дані оперативної інформації щодо показників роботи відповідного органу по стягненню виконавчого збору. Крім цього, перевіркою виявлені факти безпідставного закінчення виконавчих проваджень на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням, а також безпідставного відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, які вже були виконані. Зокрема, 26 січня 2021 року позивач прийняв постанову про передачу зведеного виконавчого провадження № 62859108, боржником у якому є Рятувально-водолазна служба Тернопільської області, з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень. Однак, у постанові про передачу виконавчого провадження від 26 січня 2021 року не зазначено обставин, які ускладнюють виконання зведеного виконавчого провадження № 62859108 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби, а також обставини, які обумовили передачу цього виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень. Це є порушенням вимог частини третьої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція). Перевіркою виявлені виконавчі провадження, за якими державними виконавцями тривалий час не вживались заходи примусового виконання рішень на користь держави. Це, зокрема виконавчі провадження № 60572241, № 58301579; № 67493483, № 61123148. У довідці, за результатами перевірки, зроблено висновок, що механізм здійснення контролю за діяльністю державних виконавців, як перевірка законності виконавчого провадження позивачем не використовується. Це є порушенням вимог пункту 9 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року № 1183/5. Відповідно до подання дисциплінарної комісії від 19 січня 2022 року рекомендовано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді «попередження» у зв`язку зі встановленням під час перевірки у діях позивача дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 899-VIII (далі - Закон № 899-VIII), а саме неналежне виконання посадових обов`язків. Наказом відповідача від 26 січня 2022 року № 103-К на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження за неналежне виконання посадових обов`язків. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Правовий статус позивача, в тому числі підстави притягнення його до дисциплінарної відповідальності врегульовано Законом України «Про державну службу» № 889-VІІІ (далі Закон № 889-VІІІ), за змістом статті 61 якого обумовлено, що службова дисципліна забезпечується шляхом: 1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку; 2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України; 3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців; 4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості. Відповідно до частини першої статті 64 Закону № 889-VІІІ за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з пунктами 1, 6, 7 частини першої статті 8 Закону № 889-VIII державний службовець зобов`язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення). Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби. Водночас згідно з частиною першою статті 67 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків. В силу частини першої статті 69 Закону № 889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія). За правилами частини першої статті 73 Закону № 889-VIII з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа. За змістом статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення. В ході перевірки роботи Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), начальником якого є позивач, відповідач встановив вчинення позивачем дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме неналежне виконання посадових обов`язків. Неналежне виконання обов`язків, згідно із довідкою, полягає у невиконанні вимог пункту 9 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5, пункту 6 розділу V та пункту 2 і 3 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі Інструкція № 512/5). Що стосується порушення позивачем вимог пункту 9 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5, а саме не забезпечення позивачем, на думку відповідача, контролю за здійсненням підпорядкованими органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями. З цього приводу, апеляційний суд зазначає, що підставою для контролю за законністю виконавчих дій у виконавчих провадженнях є скарга сторін виконавчого провадження, доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби та власна ініціатива керівника вищого органу державної виконавчої служби. Перевірки законності виконавчого провадження за власною ініціативою керівника вищого органу державної виконавчої служби, то законодавство чітко не визначає межі цієї перевірки, однак, виходячи із змісту постанови про витребування виконавчого провадження для перевірки законності вчинення виконавчих дій, для цього мають бути певні обставини, зокрема, виявлена в ході моніторингу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень інформація про певні порушення законодавства України допущені державним виконавцем дій в ході виконавчого провадження. З цього слідує, що контроль керівника вищого органу державної виконавчої служби за здійсненням підпорядкованими органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями не зводить до суцільної перевірки усіх виконавчих провадження, а лише за наявності для цього підстав, що зазначені вище. Відповідач встановив, що у 2021 році позивач провів 4 перевірки законності виконавчого провадження, з яких 2 перевірки (постанови від 11.02.2021 та 19.08.2021) за дорученням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Крім того, апеляційний суд встановив, що у 2021 році позивач, як керівник, на підставі моніторингу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, направив 26 доручень керівникам територіальних органів державної виконавчої служби щодо проведення перевірки законності виконавчих провадження, за результатами яких керівниками прийнято постанови про результати перевірки виконавчих проваджень (113-158). Зважаючи на ці обставини немає підстав стверджувати, що позивач не проводив контролю за здійсненням підпорядкованими органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями. Щодо порушення позивачем вимог пунктів 2 та 3 розділу XII Інструкції № 512/5, а саме а саме прийняття невмотивованої постанови про витребування виконавчих проваджень № 63728364 та № 57963748 на виконання доручення Департаменту ДВС та з метою витребування виконавчих проваджень прийняття постанови, яка не передбачена п. 3 розділу XII Інструкції № 512/5, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Інструкції № 512/5, посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи. Посадові особи, зазначені в абзацах третьому, п`ятому, сьомому та восьмому, пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), а посадові особи, зазначені в абзацах другому, четвертому та шостому пункту 1 цього розділу, - за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби про проведення перевірки законності виконавчого провадження надається в письмовій формі. За приписами пункту 3 розділу ХІІ Інструкції № 512/5 про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів відповідною посадовою особою виноситься вмотивована постанова, в якій зазначаються: підстави витребування цього виконавчого провадження; у мотивувальній частині - обставини, що зумовили проведення перевірки, а в разі витребування оригіналів матеріалів виконавчого провадження - обґрунтування такої необхідності; у резолютивній частині - рішення про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів або їх копій, реквізити витребуваного виконавчого провадження та орган державної виконавчої служби, у якому воно перебуває на виконанні, строки здійснення перевірки виконавчого провадження з моменту його надходження до органу державної виконавчої служби, який його витребував, а також посадові особи, на яких покладається обов`язок надсилання цього виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби, що здійснюватиме його перевірку, та строки надсилання для перевірки виконавчого провадження. Перевіркою встановлено, що у 2021 році позивач провів 4 перевірки законності виконавчого провадження, з яких 2 перевірки (постанови від 11.02.2021 та 19.08.2021) за дорученням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС). Позивач провів перевірки законності виконавчих проваджень за дорученням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 63728364, 57963748. Позивач провів перевірки законності виконавчих проваджень за власною ініціативою № 62973710 та 64973717. При цьому, як зазначено в довідці, у постановах від 11.02.2021 року та від 06.08.2021 року про результати перевірки законності виконавчих проваджень № 63728364 та № 57963748 не зазначено підстав проведення перевірки. Апеляційний суд, дослідивши вказані постанови, встановив, що у цих постановах зазначено, що матеріали виконавчих проваджень № 63728364 та № 57963748 витребовуються для перевірки законності зважаючи на доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Отже, позивач у постановах про витребування матеріалів виконавчих проваджень вказав підставу для їх витребування, що, на думку апеляційного суду, відповідає вимогам пункту 2 та 3 розділу XII Інструкції № 512/5. Щодо порушення позивачем вимог пункту 3 розділу XII Інструкції № 512/5, в тій частині, що позивач проводив перевірки законності виконавчих проваджень на підставі постанов про витребування виконавчого провадження, а не постанов про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів, то апеляційний суд звертає увагу на те, що ця норма не містить вказівки на заву постанови, яка має бути прийнята для перевірки законності виконавчого провадження. Згідно із цією нормою значення має зміст постанови, де має бути вказано, що матеріали виконавчого провадження витребовуються для перевірки його законності. У постановах від 11.02.2021 року та від 06.08.2021 року про витребування виконавчих проваджень № 63728364 та № 57963748 зазначено, що такі витребовуються для перевірки законності проведених виконавчих дій. Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що позивач не порушив вимоги пункту 3 розділу XII Інструкції № 512/5. Що стосується порушення пункту 6 розділу V Інструкції № 512/5, а саме прийняття немотивованої постанови про передачу зведеного виконавчого провадження, то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 6 розділу V Інструкції № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби; утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби; якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби; ліквідації або реорганізації органу державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення. 26 січня 2021 року позивач прийняв постанову про передачу зведеного виконавчого провадження № 62859108, боржником у якому є Рятувально-водолазна служба Тернопільської області, з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень. Як зазначає відповідач, у постанові про передачу виконавчого провадження від 26 січня 2021 року не вказано обставин, які ускладнюють виконання зведеного виконавчого провадження № 62859108 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби, а також обставини, які обумовили передачу цього виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень. Апеляційний суд, дослідивши зміст цієї постанови, встановив те, що підставою для передачі зведеного виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби є знаходження майна боржника на території декількох районів Тернопільської області, на які поширюється компетенція різних органів державної виконавчої служби. Така підстава відповідає пункту 6 розділу V Інструкції № 512/5. Тому, апеляційний суд вважає, що відповідач безпідставно стверджує, що постанова від 26.01.2021 року про передачу зведеного виконавчого провадження № 62859108 прийнята з порушенням закону. Щодо висновків відповідача про формальний підхід Управління до проведення перевірок та відсутність контролю за усуненням порушень, апеляційний суд зазначає наступне. У 2021 році Управлінням проведені планові цільові перевірки Підволочиського, Збаразького відділів державної виконавчої служби, відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі та Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі, за результатами яких складені довідки від 29 червня 2021 року, від 20 серпня 2021 року, 07 вересня 2021 року та 13 жовтня 2021 року відповідно, в яких зазначено, що перевірки проводяться з питань дотримання державними виконавцями вимог статей 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору, постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та веденням статистичної звітності. Водночас, відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку складання та подання звітності про діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2018 року № 1979/5, достовірність звітів перевіряє Міністерство юстиції під час комплексних, цільових або інших перевірок роботи органів ДВС. Тому, враховуючи цю норму Управління не проводило перевірки складання статистичної звітності за формою ф1 та ф2. Зважаючи на наведені вище обставини, апеляційний суд вважає що відповідач не правомірно застосував до позивача такий вид дисциплінарного стягнення, як попередження про неповну службову відповідність. Це є підставою для задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними, та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову. Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Апеляційний суд встановив те, що за подання позову позивач сплатив 992,40 грн., а за подання апеляційної скарги 3900,00 грн. Всього 4892,40 грн. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Ставка судового збору за подання фізичною особою позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 992,40 грн. у 2022 році. Таким чином, сума судового збору за подання апеляційної скарги становить 1488,60 грн. Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2481 грн. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року в справі № 500/796/55 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 103-К від 26.01.2022 року «Про накладення дисциплінарного стягнення». Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України судовий збір в сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 копійок) Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 08.09.2023 року