Ухвала КАС ВС № 500/796/22

УХВАЛА 28 грудня 2022 року м. Київ справа № 500/796/22 адміністративне провадження № К/990/34746/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №500/796/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,- УСТАНОВИВ: У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 103-К від 26 січня 2022 року. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ Міністерства юстицію України 103-К від 26 січня 2022 року "Про накладення дисциплінарного стягнення". Не погоджуючись із цим судовим рішенням, Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 1.380.2019.001833 щодо застосування частини другої статті 77 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII); у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 640/12665/20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 362/970/17, від 30 червня 2022 року у справі № 760/9806/17-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 300/1795/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/4337/20 щодо застосування пунктів 2, 3 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція); у постанові від 21 липня 2021 у справі № 580/591/20 щодо застосування пункту 6 розділу V Інструкції. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі № 760/9806/17-ц предметом оскарження були дії в.о. начальника Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо винесення постанови від 24 травня 2017 року № 53888584 про перевірку виконавчого провадження та якою скасовано постанову про відкриття виконавче провадження від 10 травня 2017 року. У справі № 947/4337/20 спірні правовідносини стосувалися постанови про результати перевірки виконавчого провадження від 12 грудня 2019 року № 111/5/1/19, винесену заступником начальника ГТУЮ з питань ДВС - начальником УДВС ГТУЮ в Одеській області. У справі № 362/970/17 предметом оскарження були постанови начальника Васильківського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області Гумуржи Д.М. в рамках виконавчого провадження № 53113017 по стягненню заборгованості з боржника. У справі № 640/12665/20 спірні правовідносини стосувалися дій відповідачів щодо проведення перевірки законності виконавчого провадження та винесення постанови про відновлення виконавчого провадження, а також скасування постанов про результати перевірки та відновлення виконавчого провадження. Натомість у цій справі позовні вимоги стосуються незгоди позивача із прийнятим Міністерством юстиції України наказом № 103-К від 26 січня 2022 року, яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність за неналежне виконання службових обов`язків. Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 760/9806/17-ц, № 947/4337/20, № 362/970/17 та № 640/12665/20 є відмінними від тих, що маємо у цій справі. Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 760/9806/17-ц, від 21 червня 2022 року у справі № 947/4337/20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 362/970/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 640/12665/20 є безпідставними. Необґрунтованими є також доводи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 1.380.2019.001833 та від 03 грудня 2020 року у справі № 300/1795/19, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними із цією справою. Так, у справі № 1.380.2019.001833 предметом оскарження був наказ Державної служби України з питань праці від 26 березня 2019 року № 17-кт про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді попередження. При цьому, суд касаційної інстанції встановлено, що позивач з 15 листопада 2018 року по 05 грудня 2018 року вчиняв протиправні дії, а саме давав вказівки та чинив тиск на посадових осіб Головного управління Держпраці у Львівській області, які проводили перевірку ПАТ «Львівська вугільна компанія», шляхом використання нецензурної лексики та підвищеної інтонації при спілкуванні, що свідчило про порушення останнім пункту 5 розділу ІІ Правил етичної поведінки державних службовців, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року. У справі № 300/1795/19 спірні правовідносини стосувалися правомірності винесення ГТУЮ в Івано-Франківській області наказу від 22 серпня 2019 року №27/04 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани за неналежну організацію роботи очолюваного позивачем відділу та нездійснення контролю за підлеглими. При цьому, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність зв`язку виявлених порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» державними виконавцями з нездійсненням позивачкою контролю за підлеглими чи неналежної організації роботи очолюваного нею відділу, що свідчило про незаконність оскаржуваного наказу. Натомість у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що накладення на позивача дисциплінарного стягнення є необґрунтованим, оскільки в оскаржуваному наказі відсутній стислий виклад обставин справи, не вказано конкретної дати вчинення виявлених дисциплінарною комісією порушень, що унеможливлює визначити дотримання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, тобто наказ не відповідає вимогам статті 77 Закону № 889-VIII. Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що станом па 01 грудня 2021 року до Управління не звертались учасники виконавчого провадження із скаргами на дії керівників територіальних органів державної виконавчої служби, а також відсутні і скарги щодо скасування процесуальних документів, які б виносились керівниками Відділів, а відтак відсутні правові підстави для проведення перевірки з цих підстав. Станом на 01 грудня 2021 року до Управління надійшло лише 2 доручення Департаменту державної виконавчої служби, на підставі вищенаведеного Управлінням забезпечено проведення перевірку матеріалів виконавчого провадження з цих підстав в спосіб та порядок встановлений чинним законодавством. Інших підстав для проведення перевірки з власної ініціативи (окрім перевірки виконавчих проваджень №62973710 та 64973717) не встановлено, а відтак перевірка матеріалів виконавчого провадження з власної ініціативи не проводились за відсутністю правових підстав. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що положення частини першої та другої статті 77 Закон № 889-VIII є загальними та встановлюють строк для прийняття суб`єктом призначення рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження, а також необхідні вимоги щодо змісту рішення, яке оформляється наказом (розпорядженням). Висновки Верховного Суду у справах № 1.380.2019.001833 та № 300/1795/19 нерозривно пов`язані із обставинами кожної конкретної справи, установлених судами саме під час розгляду справи та мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї, тому посилання скаржника на те, що судове рішення у цій справі ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 18 листопада 2022 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року у справі №500/796/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько