Постанова 4870 № 914/3356/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" вересня 2023 р. Справа №914/3356/22 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г. секретар судового засідання Гавриляк І.В. явка представників сторін: від позивача Малета А.І. (адвокат, довіреність за № 01/01/07-493/д від 24.04.2023) від відповідача Драган В.І. (адвокат, довіреність б/н від 04.01.2023) розглянув апеляційну скаргу спільного підприємства Бориславська нафтова компанія в формі товариства з обмеженою відповідальністю за № 1-23/210 від 30.06.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 суддя: Матвіїв Р.І., м. Львів, повний текст рішення складено 26.05.2023 за позовом публічного акціонерного товариства Укрнафта, м. Київ, до відповідача спільного підприємства Бориславська нафтова компанія в формі товариства з обмеженою відповідальністю, Львівська область, м. Борислав, про стягнення 596 000,76 грн., В С Т А Н О В И В: короткий зміст позовних вимог 28.12.2022 публічне акціонерне товариство Укрнафта (надалі ПАТ Укрнафта) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до спільного підприємства Бориславська нафтова компанія в формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі СП Бориславська нафтова компанія в формі ТОВ) про стягнення грошових коштів у сумі 596 000,76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови укладеного договору на підготовку нафтового газу за № 11/07/04/7-г від 01.02.2021, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в сумі 994 280,57 грн., яку відповідач сплатив 13.12.2022, з порушенням строку визначеного договором (п. 3.1 договору). На суму заборгованості позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 21.01.2022 по 14.12.2022. Правовою підставою позову зазначає ст.ст. 193, 216 ГК України та ст.ст. 526, 625 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 335 331,34 грн. пені, 26 722,99 грн. 3 % річних, 231 140,66 грн. інфляційних втрат і 8 897,99 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Відмовлено в задоволенні вимог про стягнення 3 % річних в сумі 81,72 грн. та 2 724,05 грн. пені. Місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та здійснив перерахунок нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що: -судом не враховано, що заборгованість у відповідача виникла через військову агресію та запровадження на території України воєнного стану, знищення виробничих потужностей нафтопереробних комплексів, неможливості продати нафту власного видобутку, а також відсутність проведення аукціонів з продажу нафти; -місцевим господарським судом не враховано лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію Російської Федерації проти України; -стягнення штрафних санкцій не є засобом розумного стимулювання відповідача виконувати основне грошове зобов`язання, а є спробою позивача несправедливо отримати невиправдані додаткові прибутки; -судом не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 за змістом якої суд може зменшити розмір неустойки, штрафу та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України; -при вирішенні питання щодо нарахування пені судом першої інстанції безпідставно не було застосовано ч. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, апелянт зазначає про несправедливість і недобросовісність заявлених до стягнення нарахувань, відсутність збитків у позивача, погашення заборгованості у повному розмірі до звернення з позовом до суду, належністю відповідача до категорії підприємств критичної інфраструктури. Узагальнені заперечення позивача Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 в справі № 913/20/21, за змістом яких форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. У судове засідання 06.09.2023 з`явилися представник позивача та представник відповідача. У судовому засіданні представник відповідача (апелянта) підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 скасувати. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та заперечення наведені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. 01.02.2021 ПАТ «Укрнафта» (виконавець) та СП «Бориславська нафтова компанія» в формі ТОВ (замовник) укладено договір на підготовку нафтового газу за № 11/07/04/7-Г (надалі договір), за змістом якого виконавець надає замовнику послуги по підготовці нафтового газу в відповідних об`ємах згідно з плановим матеріальним балансом. 31.12.2021 сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт з підготовки нафтового газу за № 12-1/ПГ до договору від 01.02.2021 на суму 1 047 679,73 грн. Позивачем складено рахунок від 31.12.2021 на суму 1 047 679,73 грн., а відповідач оплатив його такими платежами: 53 397,87 грн. в першій половині січня 2022, 994 280,57 грн. 13.12.2022. Відповідно до п. 3.1 договору замовник повинен здійснити оплату наданих виконавцем послуг не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним, на підставі акта приймання-передачі підготовленого нафтового газу та акта виконаних робіт. Відповідно до п. 4.2 договору передбачено відповідальність замовника у випадку невиконання п. 3.3 договору: сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Позивачем 17.11.2022 надіслано відповідачу претензію на суму заборгованості 10 543 043,60 грн., що підтверджується в тому числі і актом № 12-1/ПГ від 31.12.2021. Відповідно до обставин справи платіж у сумі 994 280,57 грн. відповідачем здійснено 13.12.2022. Проте, така оплата здійснена із простроченням встановлених договором строків, оскільки відповідно до умов договору відповідач мав обов`язок оплатити рахунок від 31.12.2021 на суму 1 047 679,73 грн. не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним, тобто, до 20.01.2022. Спір у справі виник щодо правомірності нарахування позивачем пені на суму 338 055,39 грн., 3% річних на суму 26 804,71 грн. та інфляційних втрат на суму 231 140,66 грн. у зв`язку з порушенням виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної повної оплати вартості товару за договором. Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 в частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення з Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю 335 331,34 грн. пені, 26 722,99 грн. -3 % річних, 231 140,66 грн.- інфляційних втрат. Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК (ч.2 ст.509 ЦК). Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини. Суди встановили, а скаржник не заперечував, що обов`язок щодо сплати інфляційних втрат виник у відповідача у зв`язку з невиконанням умов договору частині невчасної оплати наданих послуг за Актом №11. Статтею 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц). Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо) Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). При цьому апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на застосування до спірних відносин за аналогією висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про те, що суд може зменшити розмір як процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника. З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про застосування до відповідача відповідальності згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України і, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 231 140,66 грн. за порушення зобов`язання та 3% річних в сумі 26 722,99 грн. за порушення зобов`язань за період з 21.01.2022 до 13.12.2022. Верховний Суд неодноразово наголошував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19). Водночас згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Також апеляційний господарський суд зазначає, що відповідачем допущено тривале прострочення виконання зобов`язання (з 21.01.2022 до 13.12.2022), у період якого відсутні будь-які звернення, листи, пропозиції від відповідача до позивача щодо неможливості виконання основного зобов`язання; відповідач жодними доказами не підтверджує свій матеріальний, фінансовий стан, який би свідчив про створення додаткового тягаря присудженим до стягнення санкціями, не подав доказів, які б свідчили, що основним видом його діяльності є надання виключного виду послуг, про залежність діяльності та отримання доходу від інших контрагентів. Щодо нарахування пені. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі. Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Відповідно до п. 4.2 договору у випадку невиконання замовником п. 3.3 договору (щодо своєчасної оплати за надані послуги) він сплачує виконавцю крім суми заборгованого платежу, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Належним чином дослідивши умови договору, апеляційний господарський суд встановив, що у справі, яка переглядається, п. 4.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо. Відтак, умову, передбачену у п. 4.2. укладеного сторонами у цій справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України. Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом. При цьому апеляційний господарський суд враховує висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду викладений в постанові від 20.08.2021 в справі № 910/13575/20, за змістом якого визначено що для застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. За умовами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. За змістом статті 253 ЦК України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане. Відповідно до розрахунку позивача, пеня розрахована за період: з 21.01.2022 по 12.12.2022 розмір пені становить 994 280,57 грн. Згідно з розрахунком місцевого господарського суду, пеня розрахована за період: з 21.01.2022 по 02.06.2022, розмір пені становить 72 459,90 грн.; за період з 03.06.2022 по 12.12.2022 розмір пені становить 262 871,44 грн. Загальна сума нарахованої позивачем пені становить 335 331,34 грн. Умовами договору на підготовку нафтового газу за № 11/07/04/7-Г від 01.02.2021 не передбачено збільшеного строку для нарахування неустойки. Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням положення ч.6 ст.232 ГК України, вважає, що обгрунтованим є розрахунок за період з 22.01.2022 по 22.07.2022 і таким чином до стягнення розмір пені за цей період становить 138 654,39 грн. Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч.6 ст.232 ГК України викладено в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 20.08.2021 в справі № 910/13575/20 Отже, беручи до уваги перерахунок розміру пені в силу вимог закону, з врахуванням положення ч. 6 ст. 232 ГК України, здійснений апеляційним господарським судом, слід вважати, що обґрунтованою до стягнення з відповідача на користь позивача є пеня в сумі 138 654,39 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. В задоволенні решти позовних вимог, щодо стягнення пені в сумі 199 401,00 грн., слід відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування такої. Таким чином доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом першої інстанції ч. 6 ст. 232 ГК України знайшли своє підтвердження. Наведеного місцевим господарським судом не враховано, що стало підставою для часткового скасування рішення Господарського суду Львівської області в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 199 401,00 грн. пені. Щодо неврахуванням судом першої інстанції воєнного стану, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2023. Згідно з листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Так, загальновідомим є факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 і суд не ставить під сумнів його негативний вплив на здійснювану суб`єктом господарювання діяльність. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 14.06.2022 в справі № 922/2394/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21. Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій є помилковими. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 335 331,34 грн. та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 196 676,95 грн. (335 331,34 грн. - 138 654,39 грн.), відповідно і задоволення в цій частині апеляційної скарги спільного підприємства Бориславська нафтова компанія в формі товариства з обмеженою відповідальністю. Апеляційний суд зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ч. 6 ст. 232 ГК України, та вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині відповідають встановленим обставинам по справі, а тому апеляційна скарга спільного підприємства Бориславська нафтова компанія в формі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню часткового, а рішення місцевого господарського суду скасуванню частково щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 335 331,34 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 196 676,95 грн. (335 331,34 грн. - 138 654,39 грн.), а звідси правильним є стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 138 654,39 грн. Таким чином,апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 196 676,95 грн. (335 331,34 грн. - 138 654,39 грн.) пені з спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд частково задоволив апеляційну скаргу відповідача, частково скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 335 331,34 грн. та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 196 676,95 грн. (335 331,34 грн. - 138 654,39 грн.), то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача на відшкодування судових витрат за подання апеляційної скарги у вигляді судового збору в розмірі 5 545,04 грн. Також апеляційний господарський суд дійшов до висновку про необхідність здійснити перерахунок судового збору за подання позовної заяви, а саме про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат за подання позовної заяви у вигляді судового збору в розмірі 5 947,78 грн. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю за № 1-23/210 від 30.06.2023 задоволити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 у справі № 914/3356/22 частково скасувати. Прийняти нове рішення в частині стягнення пені. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 196 676,95 грн. пені з спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта». В решті рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2023 у справі № 914/3356/22 залишити без змін. Стягнути з спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код юридичної особи 22402928, 82300, Львівська область, м. Борислав, вулиця Шкільна, 28 А) на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (ідентифікаційний код юридичної особи 00135390, 04053, м. Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5) 5 947,78 грн. судового збору за подання позову. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (ідентифікаційний код юридичної особи 00135390, 04053, м. Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5) на користь спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код юридичної особи 22402928, 82300, Львівська область, м. Борислав, вулиця Шкільна, 28 А) 5 545,04 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя Бойко С.М. Судді Бонк Т.Б. Якімець Г.Г. Повний текст постанови складено 07.09.2023