Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/249/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/249/23 Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В., повний текст судового рішення складено 23.05.2023, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень, починаючи з 19.06.2022 року по 30.11.2022 року, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому вищезазначену додаткову винагороду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що передбачені чинним законодавством документи про безпосередню участь позивача у бойових діях за спірний період військовою частиною не складалися, а наказ командира військової частини про виплату додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 гривень стосовно позивача не виносився. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, ОСОБА_1 просить скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ним виконувались бойові завдання саме на підставі бойового розпорядження, яке й є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. Апелянт також вказує на те, що судом першої інстанції було безпідставно покладено на позивача обов`язок доказування, а саме, факту приймання участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Військова частина НОМЕР_1 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від №88 від 22.05.2022 року ОСОБА_1 з 22.05.2022 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора відділення приймально-передавальних радіопристроїв радіотехнічної батареї (т.1, а/с 104). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2022 №116 позивач разом з військовослужбовцями 4 підрозділу та 5 підрозділу військової частини НОМЕР_1 був відряджений у визначений позиційний район до окремого розпорядження (т.1, а/с 106). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022 №163 позивач прибув з відрядження з визначеного позиційного району Миколаївської області (т.1, а/с 107). Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2022 №178 позивач разом і військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 був відряджений у визначений позиційний районі 4 підрозділу в Миколаївській області до окремого розпорядження (т.1, а/с 108). У період з червня по листопад 2022 року ОСОБА_1 отримував додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000 гривень, що підтверджується довідкою військової частини (т.1, а/с 129). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування у повному обсязі додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-ХІІ). Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1,4 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу. 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин). Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Так, з вищенаведеної правової норми вбачається, що відповідно до пункту 1 Постанови №168 підставою для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень є те, що військовослужбовці: 1) беруть безпосередню участь у бойових діях; 2) забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому, апеляційний суд зауважує, що наявність однієї із наведених вище підстав повинна бути підтверджена документально. Тобто, за відсутності документального підтвердження неведених вище обставин право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100000 грн. не виникає. Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/а/29, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та ін. Відповідно до п.3 Окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій, рапорту командиру підрозділу. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Постановою КМУ №168 визначено 2 види додаткових доплат до грошового забезпечення військовослужбовців під час дії воєнного стану: до 30 000 грн. - військовослужбовцям, що обраховуються пропорційно, виходячи із календарного періоду проходження служби військовослужбовцем, тобто для отримання грошових коштів по даній категорії, військовослужбовцю за розрахунковий місячний період необхідно фактично нести службу; до 70 000 грн. (без урахування попередніх 30 000 грн.) військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів протягом місяця. Як вбачається з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з червня по листопад 2022 року, йому нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30 000 грн. за червень, липень, серпень, вересень, жовтень та листопад 2022 року (т.1, а/с 129). Накази про виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за період служби з 19.06.2022 по 30.11.2022 командуванням військової частини НОМЕР_1 не видавалися. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 19.06.2022 року по 30.11.2022 року, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме лише посилання позивача на бойові розпорядження не підтверджує участі позивача у вказаних діях. Більш того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався з відповідним рапортом у встановленому порядку за отриманням довідки про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони із наданням відповідних документів. Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про відсутність підстав для виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100 000 грн. за період з 19.06.2022 року по 30.11.2022 року, оскільки обов`язок у відповідача з виплати позивачеві суми додаткової винагороди виникає лише в разі отримання належного підтвердження факту участі останнього безпосередньо у виконанні бойових завдань, або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони. При цьому перебування позивача у службовому відрядженні зазначених фактів не доводить. Водночас, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що судом 1-ї інстанції було безпідставно покладено саме на позивача обов`язок довести факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності, оскільки незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Отже, покладений на суб`єктів владних повноважень тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Проте у спірних правовідносинах позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні. На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зважаючи, що судом першої інстанції правомірно розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач І.П. Косцова Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко