Постанова 4851 № 520/7539/23

від 07.09.2023 ·

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2023 р. Справа № 520/7539/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2023, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.07.23 по справі № 520/7539/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Вiйськової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 24.03.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - зобов`язати Військову частині НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, враховуючи одноразовi додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), iз використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), iз використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Військову частині НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення вiйськовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-IХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум - зобов`язати Військову частині НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення вiйськовослужбовця за період з 01.01.2023 по 24.03.2023 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), компенсацію за днi невикористаної основної відпустки, компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 24.03.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Вiйськової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 24.03.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 року, враховуючи одноразовi додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), iз використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сумм. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), iз використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020 р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення вiйськовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. за статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-IХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення вiйськовослужбовця за період з 01.01.2023 по 24.03.2023 року, враховуючи одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги), компенсацію за днi невикористаної основної відпустки, компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що жодне з рішень суду, в тому числі Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», не відміняє законодавчо встановленої вимоги щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як базового при нарахуванні та виплаті посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, встановленої спеціальним нормативно правовим актом - Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Представник відповідача зазначає, що безспірною є правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року. На переконання апелянта, помилковою є позиція позивача щодо не застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для перерахунку його пенсії, такої розрахункової величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, оскільки в такому визначенні не міститься в жодному нормативно-правовому акті, який би регулював відносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2023 №83 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято із всіх видів забезпечення. Позивач вважає, що відповідач проводив нарахування йому грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, чим грубо порушує його соціальні права, а тому звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушене відповідачем право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування позивачу відповідних сум грошового забезпечення позивача, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та виплатити позивачу такі суми з урахуванням уже виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ). Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ). Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби. Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Спірним у справі, що розглядається є бездіяльність відповідача з приводу не виплати позивачу грошового забезпечення за 2020 рік (з 29.01.2020 по 31.12.2020) із використанням показника прожиткового мінімуму на 01.01.2020, за 2021 рік (з 01.01.2021 по 31.12.2021) із використанням показника прожиткового мінімуму на 01.01.2021, за 2022 рік (з 01.01.2022 по 31.12.2022) із використанням показника прожиткового мінімуму на 01.01.2022 та за 2023 рік (з 01.01.2023 по 24.03.2023) із використанням показника прожиткового мінімуму на 01.01.2023. Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. 29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови №

704. Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Колегія суддів звертає увагу, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови №

103. Також, колегія суддів враховує правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21. Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки: - з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; - встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" 14 листопада 2019 року № 294-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень. Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року № 1082-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2270 гривень. Отже, з 01.01.2021 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2021 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" 2 грудня 2021 року № 1928-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року 2481 гривень. Отже, з 29.01.2022 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2022 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" 3 листопада 2022 року № 2710-IX встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року 2589 гривень. Отже, з 29.01.2023 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2023 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця. Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 по 24.03.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно. Такі висновки суду також узгоджуються з висновками щодо застосовування наведених приписів Постанови № 704, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушене відповідачем право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування позивачу відповідних сум грошового забезпечення позивача, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та виплатити позивачу такі суми з урахуванням уже виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року по справі № 520/7539/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 по справі № 520/7539/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4851 № 520/7539/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше