Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/4665/21

Справа № 308/4665/21 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04.09.2023 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/455/21, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2021. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 01 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 грн. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 292775 від 06.04.2021 та постанови судді від 01.06.2021 вбачається, що 06.04.2021 о 15 год водій ОСОБА_1 в м. Ужгороді по вул. Капушанській, 175 А, керував транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander» д.н.з НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився під безперервну відеофіксацію на нагрудну бодікамеру DM3811, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду від 01.06.2021 скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог вказує про незаконність постанови суду першої інстанції та проведений розгляд без належного з`ясування фактичних обставин справи. Вважає, що суд не дав належної оцінки наявним в справі доказам з точки зору їх належності та допустимості, формально підійшов до вивчення обставин справи, що стало наслідком винесення незаконного рішення. Заперечує факт вчинення правопорушення та вказує, що не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Просить врахувати, що в день події після зупинки автомобіля йому стало зле і він викликав сина та прийняв ліки «Фармадіпін», після чого пішов в аптеку. В цей час під`їхали працівники поліції та в грубій формі почали вимагати документи на автомобіль. Зазначає, що факт керування автомобілем підтверджено виключно поясненнями свідка ОСОБА_3 , який нібито повідомив про порушеннями ним правил дорожнього руху, будь-яких інших належних та допустимих доказів з цього приводу у матеріалах справи немає. В той же час цей свідок ОСОБА_3 не був допитаний у судовому засіданні з попередженням про кримінальну -2- відповідальність, а відтак такі пояснення не є належним доказом у справі. На підтвердження вказаних обставин, вказує на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції його захисник заявляв клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яке судом було безпідставно відхилене. Також вважає, що у протоколі та постанові суду невірно вказані пункти правил дорожнього руху, які він нібито порушив, зокрема п. 2.5, оскільки такий не передбачає відповідальність за відмову пройти огляд на стан сп`яніння. Вважає, що у даному випадку мало місце порушення вимог п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду. Патрульними було порушено порядок фіксації події правопорушення на нагрудну камеру, оскільки таке було здійснено з порушенням Закону України «Про національну поліцію», вимог Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказу Департаменту патрульної поліції НПУ № 14/1 від 24.11.2015 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відео реєстраторів патрульних». Зокрема, відеозапис долучений до матеріалів справи не є безперервним та при здійснені такого запису його не було повідомлено про це. Будучи неодноразово належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи не з`явився. Останній судову кореспонденцію отримував, до суду в черговий раз не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, а тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. При цьому апеляційним судом враховується і той факт, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями захисника-адвоката Штефанюка І. М., а саме: 14.09.2021, 04.07.2022, 15.11.2022, з яким ОСОБА_1 в подальшому розірвав договір про надання правової допомоги (а. с. 107). Апеляційний суд в тому числі зауважує, що переважна більшість клопотань захисника-адвоката Штефанюка І. М. про необхідність відкладення розгляду справи обґрунтовані його зайнятістю в інших судових процесах, при цьому жодного разу захисник не надав належних доказів, які б підтверджували вказані обставини. Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності чи її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. -3- Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності. Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я). З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що 06.04.2021 о 15 год, водій ОСОБА_1 в м. Ужгороді по вул. Капушанській, 175 А, -4- керував транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander» д.н.з НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координація рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився під безперервну відео фіксацію на нагрудну бодікамеру DM3811, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів. Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне серії ДПР18 № 292775 від 06.04.2021, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту так і щодо форми; поясненнями свідка ОСОБА_3 , який повідомив про факт порушенням водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху; реєстрацією Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області, де зафіксовано факт повідомлення ОСОБА_3 про порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 ; відеозаписом з нагрудної камери патрульних, яким засвідчено факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому законом порядку для визначення стану алкогольного сп`яніння. Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. З установлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу та не використав надане йому право на проходження медичного огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я. При цьому апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп`яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координації рухів, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, у інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, від проходження якого правопорушник відмовився, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи апеляційним судом не здобуто будь-яких даних, які б давали підстави вважати, що поліцейський інспектор взводу 2 роти 1 УПП в Закарпатській області Архіпова В. С. була упередженою при складанні протоколу щодо ОСОБА_1 , і що в неї були підстави фальсифікувати такий. Тому, суд приходить до висновку, що вказаний інспектор при виконанні своїх функціональних обов`язків діяла в межах наданих їй повноважень, протокол нею складено згідно вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015. При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження. -5- З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду, ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винним у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, а призначене йому адміністративне стягнення таким, яке відповідає санкції вищевказаної статті - як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, і є справедливим. Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправильне зазначення пункту «Правил дорожнього руху», який він порушив, а саме п. 2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки його дії підпадають під порушення пункту 8 Порядку направлення водії транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, апеляційний суд відхиляє, як не обґрунтовані. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що водій ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції відмовився пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Такі дії ОСОБА_1 вказують на порушення ним вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України і відповідають складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги з про те, що не доведено факту керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом, як такі, що не підтверджені будь-якими доказами й спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи. Зокрема, в матеріалах справи наявна інформації про реєстрацію Ужгородським РУП ГУ НП в Закарпатській області повідомлення про вчинення правопорушення, яка надійшла від громадянина ОСОБА_3 про те, що 06.04.2021 о 14 год 31 хв водій «Mitsubishi Outlander» д.н.з НОМЕР_1 , рухаючи по вул. Капушанській у м. Ужгороді, створював аварійні ситуації на дорозі, перебуваючи за кермом в стані алкогольного сп`яніння. Внаслідок чого ним був затриманий. Згідно оглянутого апеляційним судом відеозапису з боді-камери поліцейського вбачається, що на момент прибуття працівників поліції на місце події, там знаходились водій «Mitsubishi Outlander» д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_1 та особа, яка заявила про порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху ОСОБА_3 , який в подальшому надав свої письмові пояснення, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Згідно наданих ОСОБА_3 пояснень, водій ОСОБА_1 рухаючись по вул. Капушанській в м. Ужгороді, виїхав на зустрічну смугу руху, внаслідок чого створив аварійну ситуацію на дорозі, під час якої ледь не відбулось зіткнення транспортних засобів. Після чого він наздогнав транспортний засіб ОСОБА_1 та шляхом блокування перекрив йому проїзд до моменту приїзду поліцейських. Зазначені пояснення судом обґрунтовано прийнято до уваги, оскільки особа, яка повідомила про порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, з останнім не знайома та не є зацікавленою особою в результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , і в підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, а й такі не додано стороною захисту до апеляційної скарги. -6- Та обставина, що свідок ОСОБА_3 безпосередньо в суді не допитувався, а наявні лише письмові його пояснення, не може свідчити про їх невідповідність фактичним обставинам справи та неповноту з`ясування всіх обставин справи, оскільки письмові пояснення ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. 251 КУпАП були досліджені суддею та обґрунтовано прийняті до уваги як такі, що узгоджуються з іншими доказами у справі та підтверджують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, який складений щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Письмові пояснення складені уповноваженою службовою особою та своїм підписом ОСОБА_3 засвідчив достовірність написаного в них, тому апеляційний суд вважає, що відсутні підстави вважати вказані пояснення недопустимим доказом. Не вбачає суд апеляційної інстанції і підстав для визнання недопустимим доказом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису. Отже, відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП. Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозапису з нагрудної камери, як на неналежний доказ у зв`язку з тим, що вказаний запис є неповним, є необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов`язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Факт відсутності на відеозаписіповідомлення особі про причини застосування до неї превентивних заходів, та доведення до її відома нормативно-правових актів, на підставі яких застосовуються такі заходи не впливає на доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені. Судом першої інстанції також, з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діяння ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік, відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків. -7- При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008), Європейський Суд вказав на те, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи. Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09. 06. 2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним. Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 відповідає характеру вчиненого адміністративного правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни, навіть з урахуванням даних про його особу, не вбачається. Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що правопорушником не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2021 щодо ОСОБА_5 , - без змін. Постанова апеляційного судуоскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя