LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801127/8634/22

від 05.09.2023 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 травня 2023 року залишити без змін.

Справа № 127/8634/22 Провадження № 22-ц/801/1532/2023 Категорія: 56 Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 рокуСправа № 127/8634/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Берегового О.Ю., за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 травня 2023 року, ухвалене суддею Шаргородського районного суду Вінницької області Роздорожна А.Г., ВСТАНОВИВ: У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та змінюючи предмет позову просив стягнути кошти в розмірі 18080 доларів США. Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2018 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_1 . В договорі сторони зазначили занижену вартість квартири - 50000 грн (що по курсу НБУ становило 1920 дол. США) з метою зменшення податкових витрат. Решту суми коштів в розмірі 18080 доларів США, за домовленістю із відповідачем, позивач передав останньому в приміщенні нотаріальної контори, в присутності нотаріуса та агентів нерухомості, під розписку, яку ОСОБА_1 власноручно написав. Позивач вказує, що у грудні 2019 року на його адресу надійшла позовна заява про визнання права власності та витребування майна. Позивачем в даній справі був один із попередніх власників квартири - ОСОБА_3 . Із змісту позовної заяви стало відомо, що 16 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, на забезпечення виконання якого між цими особами укладено іпотечний договір від 19 липня 2007 року. За умовами договору іпотеки в іпотеку банку передано належну позивачеві квартиру АДРЕСА_1 зі всіма об`єктами, функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном (предметом іпотеки). Право вимоги за вказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 5207-5208. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, залишеною без змін, визнано неправомірним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом. Однак 26 листопада 2015 року спірна квартира за договором купівлі-продажу була відчужена ТОВ «Кей-Колект» громадянину ОСОБА_4 . Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року прийняте нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, спірна квартира витребувана із незаконного володіння ОСОБА_4 14 лютого 2017 року спірна квартира, саме під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, вже була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який, в свою чергу, 10 березня 2018 року відчужив її на користь позивача ОСОБА_2 . В подальшому, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 9 вересня 2020 року, яке набуло законної сили, витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 вказану квартиру. В березні 2021 року позивачем до Вінницького міського суду Вінницької області було подано позовну заяву про стягнення грошових коштів в якості відшкодування понесених збитків у зв`язку із витребуванням у позивача квартири. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року, яке набуло законної сили, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму збитків у розмірі 50000 грн. Суд мотивував своє рішення про стягнення лише 50000 грн тим фактом, що зазначена сума коштів вказана в договорі купівлі-продажу, в якому також є посилання про те, що сторони правочину не мали жодних претензій один до одного щодо проведених розрахунків. Тому, враховуючи зазначені висновки суду, позивач вважає, що решта суми, в розмірі 18080 доларів США, яка була передана відповідачу під розписку, не була предметом договору купівлі-продажу квартири, а тому набута відповідачем за відсутності для цього правових підстав і вказана сума підлягає стягненню відповідно до статті 1212 ЦК України. Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 18080,00 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги і які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було повністю досліджено всіх наявних доказів та не враховані всі істотні обставини справи. Зокрема, суд не взяв до уваги, що рішення у справі може вплинути на права і обов`язки попередніх власників, а тому безпідставно не залучив їх до справи. Також, суд не взяв до уваги, що позов обґрунтувався укладенням між сторонами договору купівлі-продажу квартири та внесення оплати як за розпискою та і за договором. Крім того, скаржник наголошує на тому, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Відтак, поведінка позивача є суперечливою. Вказав, що суд не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду , викладену у постанові від 11.01.2023 року. Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В судове засіданні позивач ОСОБА_2 не з`явився, про причини своєї нявки суд не повідомив. Його адвокат Полігас В.М. 05.09.2023 на електронну адресу суду надіслав заяву про відкладення розгляду справи, в зв`язку із тим що в цей час він приймає участь в іншому судовому засіданні. Суд визнав причини неявки позивача та його представника неповажними та враховуючи строк розгляду апеляційної скарги, вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістомст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що 10.03.2018 позивач придбав у відповідача квартиру під АДРЕСА_1 . Ринкова вартість відчужуваної квартири становить 50000 грн, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі продажу квартири (а.с.9). Сторони обумовили вартість предмету договору купівлі-продажу, яка була більшою, ніж зазначено у договорі. На виконання домовленості в день укладення договору позивач передав відповідачу доплату в розмірі 18080 доларів США. В підтвердження даного факту відповідачем була складена розписка. З розписки від 10.03.2018 слідує, що відповідач отримав від позивача доплату за продаж квартири у АДРЕСА_2 у розмірі 18080 доларів США (а.с.10, 133). Дана обставинна відповідачем не заперечується Постановою Вінницького апеляційного суду від 03.02.2021 у справі №127/29175/19, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9.06.2020, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб ОСОБА_1 , Органу опіки та піклування Вінницької міської ради про визнання права власності та витребування майна, залишено без задоволення (а.с.11-14). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі №127/6126/21, яке залишено без змін, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму збитків у розмірі 50000 грн (а.с.15-19). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст.1212 ЦК України прийшов правильного висновку, що набуте відповідачем майно без достатньої правової підстави, а саме 18080 доларів США, підлягає поверненню позивачу. Також суд зробив правильний висновок, що поведінка позивача не була суперечливою чи недобросовісною відносно відповідача, який повністю отримав 50000 грн за договором купівлі- продажу та 18080 доларів США доплати до її вартості, про що домовилися сторони у день підписання угоди. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи: в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Вказані висновки щодо застосування норми 1212 ЦК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц Обґрунтовуючи позовні вимог позивач посилалася на те, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири ,за яку внесено оплату, як за договором так і за розпискою, при цьому сума в розмірі 18080 доларів США, яка була передана відповідачу під розписку, не була предметом договору купівлі-продажу квартири, а тому набута відповідачем за відсутності для цього достатніх правових підстав і вказана сума підлягає стягненню відповідно до статті 1212 ЦК України. Як встановлено із матеріалів справи, позивач на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2018 придбав у відповідача квартиру на умовах вказаних у договорі. Відповідно до п.9 договору продаж квартири вчиняється за 50000 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021, яке залишено без змін, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму збитків у розмірі 50000 грн. В свою чергу, сума коштів в розмірі 18080 доларів США передана позивачем відповідачу за межами вказаного договору, шляхом написання відповідачем розписки від 10 березня 2018 року. Факт отримання коштів в сумі 50000 грн по договору та 18080 доларів США по розписці відповідачем не заперечується. Відтак, сума в розмірі 18080 доларів США, яка була передана відповідачу під розписку, не була предметом договору купівлі-продажу квартири, а тому набута відповідачем за відсутності для цього достатніх правових підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач не міг знати, що станом на 10 березня 2018 року на розгляді в касаційній інстанції перебуває спір щодо цієї квартири, а тому поведінка позивача не була суперечливою чи недобросовісною відносно відповідача, який повністю отримав 50000 грн по договору та 18080 доларів США по розписці. Вінницький апеляційний суд звертає увагу на те, що надані позивачем докази доводять факт набуття за рахунок позивача майна без достатньої правової підстави , а тому у відповідача виникає обов`язок перед позивачем повернути отримані кошти. Позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого вмотивованого та справедливого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. В супереч ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 не спростував обставини, на які позивач посилався у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги. На переконання Вінницького апеляційного суду рішенням суду, що є предметом оскарження, не вирішено питання про права та обов`язки осіб, які не приймали участь у справі. Тому доводи апеляційної скарги є надуманими та безпідставними та такими , що не приймаються до уваги апеляційною інстанцією. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано не було взято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду , викладену у постанові від 11.01.2023 року. В зазначеній справі розглядався спір за іншими правовідносинами, а тому правова позиція до даних правовідносин застосуванню не підлягає. При вирішенні спору, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали та обставини справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Отже, Вінницький апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.137, 141, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 15 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 вересня 2023 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук О.Ю. Береговий

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»