Постанова Київський апеляційний суд № 761/24101/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 травня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/24101/22 Апеляційне провадження 22-ц/824/7644/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Немировська О.В., Ящук Т.І. сторони позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану через представника ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Романишеної І.П., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в : у листопаді 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили стягнути з відповідача на їх користь солідарно 150 000,33 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн та витрати на проведення оцінки вартості об`єкта оренди в розмірі 2 500 грн. В обґрунтування позову зазначали, що вони були власницями квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право спільної власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 09.08.2021. Підставою для державної реєстрації права власності на 1/2 частини квартири за ОСОБА_1 є свідоцтво про придбання майна з електронних торгів, серія та номер 65, видане 30.03.2021 ПНКМНО Глей Ю.М . Зазначена 1/2 частина квартири раніше належала на праві власності відповідачу на підставі договору дарування від 06.12.2017. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.01.2022, засвідченого ПН КМНО Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі під № 13 позивачі продали вищевказану квартиру та не являються її власниками. Відповідач до звернення стягнення на 1/2 частини квартири, що йому належала, проживав у квартирі, що належала ОСОБА_2 . Після звернення стягнення на квартиру та набуття 1/2 частини квартири у власність ОСОБА_1 і на момент продажу квартири позивачами, відповідач продовжував безкоштовно користуватись квартирою не сплачуючи їм кошти за користування. Договірні відносини між сторонами щодо оплатного або безоплатного користування квартирою відсутні. Згідно довідки Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації відповідач знятий з реєстрації за адресою спірної квартири з 24.05.2021. Вважають, що оскільки відповідач в період часу з 30.03.2021 по 28.01.2022 фактично користувався їх майном без належних на те законних підстав він має сплатити їм кошти, які б вони могли одержати від здачі цієї квартири в оренду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20.02.2023 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника подали апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилаються на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не звернув уваги, що відповідач подаючи відзив на позовну заяву та копію зустрічної позовної заяви тим самим визнав, що у вказаний ними період він проживав у спірній квартирі та користувався нею без їх згоди. Судом не враховано, що предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав їх майном. Вважають, що оскільки відповідач у період з 24.05.2021 по 28.01.2022 користувався квартирою без достатньої правової підстави та за рахунок власників квартири зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, позов підлягає задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Ліндаєв О.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що аргументи викладені в апеляційній скарзі позивачів ідентичні тим, що були викладені в позовній заяві та останні не наводять аргументів, які вказували на незаконність рішення суду першої інстанції. Судом правильно зазначено, що позивачами не надано доказів факту користування спірною квартирою без належних на те правових підстав, а сама реєстрація у квартирі у певний період не свідчить про те, що відповідач у ній проживав та користувався. Посилання на подачу зустрічної позовної заяви, а тим самим визнання ніби то обставини користування квартирою є надуманими, оскільки копія зустрічної позовної заяви була надана для того, щоб суд звернув увагу, що відносно цієї квартири наявний судовий спір, і відповідач має законні права на цю квартиру, а також в обґрунтування клопотання про зупинення провадження для розгляду іншої справи. Отже копія зустрічного позову з іншої справи жодним чином не може вважатись доказом у даній справі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивачам на праві власності належало по 1/2 частки у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка в подальшому 28.01.2022 відчужена ними третій особі, що підтверджується договором купівлі - продажу квартири від 28.01.2021, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі за №

13. Згідно копії довідки Шевченківської районного в м. Києві державної адміністрації, отриманої на запит суду в межах розгляду справи 761/29571/21, ОСОБА_3 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 24.05.2021. Згідно з висновком про вартість майна, виконаним ТОВ «ІНЖИНІРИНГОВИЙ ЦЕНТ «ЕКСКОН», вартість права на отримання доходу від передачі нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 в строкове платне користування на умовах оренди за період з 30.03.2021 по 28.01.2022 становить 150 000,33 грн без врахування ПДВ. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення грошових коштів з відповідача та недоведеності обставин проживання відповідача у спірній квартирі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначено нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц викладено позицію про те, що: «... зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала». У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість також не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Позивачі ставлячи вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів, виходячи з описаних ними обставин, фактично просять стягнути з відповідача кошти, які вони можливо могли б отримати, якби здавали спірну квартиру в оренду у період з 24.05.2021 по 28.01.2022. З наданого позивачами висновку про вартість об`єкта оцінки вбачається, що заявлена до стягнення сума - це вартість нематеріального активу, а саме право на отримання доходу від передачі майна в оренду, що за своєю правовою природою є упущеною вигодою, а не безпідставним набуттям, збереженням майна без достатньої правової природи. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) є збитками. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачами коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Позивачі також не просили стягнути з відповідача заявлену суму як збитки, не обгрунтовували реальну можливість отримання таких доходів та вину відповідача у завданні їм збитків, не надавали доказів про це. Та обставина, що відповідач проживав безпідставно у період з 24.05.2021 по 28.01.2022 у спірній квартирі та за вказаний період позивачі могли б здати цю квартиру в оренду і отримати дохід доказами не підтверджені. Доводи апелянтів про те, що з відзиву на позовну заяву та з копії зустрічної позовної заяви вбачається, що відповідач визнавав факт користування спірною квартирою у період з 24.05.2021 по 28.01.2022 не впливають на висновки суду, оскільки з даних документів вбачається, що між сторонами виник спір щодо права власності на цю квартиру та права користування квартирою. Так, відповідач вказує, що позивачі зверталися з позовом про виселення його із спірної квартири, від якого надалі відмовилися, а він звертався із зустрічним позовом, в якому просив визнати спірну квартиру особистою приватною власністю, оскільки вона придбана хоча і у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , проте за його особисті кошти, які належали йому до укладення шлюбу. Відтак, ні відзив, ні копія зустрічної позовної заяви не свідчать про визнання відповідачем обставин безпідставного користування ним спірною квартирою, а вказують лише на наявність інших спорів між сторонами, які на час ухвалення рішення у даній справі у судовому порядку не були вирішені. Інших доводів апеляційна скарга не містить. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 01.05.2023. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук