Постанова 4805 № 279/2337/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/2337/23 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н.Я. Категорія 47 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу № 279/2337/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Держави України в особі Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, Держави України в особі Дніпровського районного суду м.Києва, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду, за апеляційними скаргами Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, Лося Вадима Петровича, Держави України в особі Дніпровського районного суду м.Києва на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.Я. у м. Коростені, в с т а н о в и в : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду, в якому зазначив, що 27 липня 2017 року суддею Дніпровського районного суду м.Києва в межах кримінального провадження №42017110350000009 від 11.01. 2017 року за ч.3 ст.368 КК Українивинесено ухвалу в справі №755/8108/17, якою задоволено клопотання прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме 1/2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження майна, та інше майно, яке належить ОСОБА_1 , однак вказана квартира ніколи не належала та не належить йому. Вказаним та іншими діями в межах зазначеного кримінального провадження позивачу заподіяно моральну шкоду, що стало підставою для подання даного позову. Досудове розслідування в даному кримінальному провадженні здійснювалось слідчими військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України та процесуальне курівництво у даному кримінальному провадженні здійснювалось військовою прокуратурою Київського гарнізону Центрального регіону України, а судовий розгляд здійснювався Дніпровським районним судом м.Києва. Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони входить в структуру Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, яка є правонаступником військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Арешт на майно було накладено 27.11.2017 року. Предметом позову є стягнення моральної шкоди. Вказана квартира була придбана ним разом із дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Зазначав, що він не був присутній під час розгляду вказаного клопотання в суді у зв`язку з тим, що його не повідомили про час та місце його розгляду, тим самим був позбавлений права та можливості висловити свою позицію з приводу вилучення майна та його арешту. Суддя, розглядаючи вищевказане клопотання прокурора, не пересвідчився, кому належить вищевказана квартира, в результаті чого було порушено його права. Він ніякого відношення до кримінального провадження №42017110350000009 від 11.01.2017 за ч. 3 ст. 368 КК Українине має та не мав. Після того, як йому стало відомо про незаконне накладення арешту на його майно, він звернувся із відповідним клопотанням про його скасування, однак арешт скасовано не було. В результаті дій прокуратури та суду накладено арешт на майно позивача з 27.11.2017 року по теперішній час, більш ніж 5 років 4 місяці він не може розпоряджатись свої законним майном, а саме квартирою, яка розташована за вищевказаною адресою. Серед іншого, він неодноразово намагався її продати, однак із накладанням арешту не взмозі цього зробити, у зв`язку з чим втратив вигоду для себе. Всі ці обставини призвели до погіршення та позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших зазначених негативних наслідків морального характеру. Позивачу заподіяно моральної шкоди внаслідок незаконного накладення арешту на майно. Всі перераховані втрати немайнового характеру мали місце, накладення арешту на його майно завдали непоправної шкоди престижу та діловій репутації як людини і громадянина, нервові переживання. Вважає, що адекватним розміром відшкодування моральної шкоди не може бути розмір менше ніж 1 500 000 грн. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, на користь ОСОБА_1 100000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним накладенням арешту на майно. В решті вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок Держави. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди таким діями відповідачів, що залишилось поза увагою суду. Вказує, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, відповідно не може бути підставою для безумовного стягнення моральної шкоди. Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з припущень, що накладання арешту на майно позивача в кримінальному провадженні та внесення таких відомостей до відповідного реєстру, для позивача, який є працівником правоохоронних органів, могло негативно вплинути на його репутацію. Не погоджуюсь із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині відмови у стягненні 1400000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення вказаної суми на відшкодування моральної шкоди. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначена судом сума на відшкодування моральної шкоди не є співмірною з тими стражданнями та наслідками, які було заподіяно позивачу у результаті незаконних дій органів прокуратури та суду, та які виразилися у накладенні арешту на майно, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації звичок та бажань. Окрім того, що позивачем була втрачена вигода в розмірі 1200000,00 грн, яка виразилась в тому, що він не міг продати квартиру, у зв`язку з незаконними діями відповідачів. Крім того, відповідачами під час судового розгляду та після не вжито жодних заходів щодо припинення порушення конституційних прав позивача. 09 серпня 2023 року Держава Україна в особі Дніпровського районного суду м. Києва подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2023 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд дійшов до помилкового висновку, що позивачем повідомлено про порушення свого права у січні 2022 року, однак належного його захисту та відновлення не досягнуто до даного часу, оскільки позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду апеляційної інстанції, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження з клопотанням про скасування арешту майна, а також оскаржити ухвали Дніпровського районного суду м. Києва про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту. Позивачем не надано суду як доказ жодного рішення про порушення порядку накладення арешту на його майно. Тому, суд першої інстанції безпідставно прийнято до уваги твердження ОСОБА_1 щодо неможливості розпорядження арештованим майном більше п`яти років, як підставу для відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено дійсності свого наміру здійснити відчуження майна та існування для цього перешкод. Матеріали справи не містять жодного доказу судового рішення (вироку), що набрало законної сили, щодо визнання дій Дніпровського районного суду м. Києва незаконними. Також не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями з боку органів державної влади під час постановлення ухвали про накладення арешту на майно. 31 серпня 2023 року на адресу Житомирського апеляційного суду надійшов відзив Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29.06.2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивачем не долучено ні до позовної заяви , а ні до апеляційної скарги доказів на підтвердження заподіяння останньому моральної шкоди. Також вказує, що ОСОБА_1 не перебував та не перебуває під слідством чи судом , в статусах підозрюваного або обвинуваченого не знаходиться, запобіжні заходи до нього не застосовувалися. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо незаконності дій працівників військової прокуратури. З апеляційної скарги ОСОБА_1 не зрозуміло, яких саме моральних страждань чи будь-яких інших негативних наслідків зазнав останній внаслідок прийняття рішення щодо накладення арешту на його майно. Крім того, позов до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону не підлягає задоволенню, оскільки він заявлений до неналежного відповідача, так як, суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури. 31 серпня 2023 року Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону надіслана на адресу Житомирського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити його апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та не відповідають матеріалам справи. Вказує, що позивач не перебував та не перебуває під слідством чи судом, а отже на нього не розповсюджуються гарантії щодо відшкодування моральної шкоди, навіть у мінімальному розмірі. Крім того, жодним судовим рішенням, яке б набрало законної сили не встановлено незаконність та/або необґрунтованість накладення арешту на майно позивача. ОСОБА_1 не долучив до позовної заяви жодних доказів, що самостійно чи у сукупності підтверджували б факт спричинення йому моральної шкоди. 04 вересня 2023 року ОСОБА_1 надіслав відзив на апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Дніпровського районного суду м. Києва у якому просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг у повному обсязі. Вказує, що арешт на його майно було накладено без відповідних правових підстав і на даний час з незалежних від нього причин поновити своє порушене право він можливості немає. Вказує, що додатковим підтвердженням заподіяння моральної шкоди є те, що він уже більше ніж 5 років та 4 місяці не може розпоряджатися своїм майном. Крім того, відповідачами не вжито жодних заходів, щодо припинення порушень прав позивача. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, Держави України в особі Дніпровського районного суду м. Києва підлягають задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що прокурором Військової прокуратури Київського гарнізону, яким здійснювалось досудове розслідування та підтримання державного обвинувачення кримінального провадження №42017110350000009 від 11.01.2017, на стадії його судового розгляду 24.11.2017 до Дніпровського районного суду м.Києва було подано клопотання про арешт майна обвинуваченого ОСОБА_1 з метою забезпечення можливої конфіскації майна та виконання завдань кримінального провадження. При цьому, клопотання не містило повних даних обвинуваченого: були зазначені лише його ініціали В.П., не зазначено дата та місце народження, РНОКПП, паспортні дані. За результатами розгляду поданого клопотання ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 27.11.2017 в справі №755/8108/17 провадження №1кп/755/693/17 було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серед іншого і на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 у виді заборони відчуження майна. Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його дружині ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 17.09.2013 на 1/2 частині кожному. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що арешт було накладено на майно позивача як особи, яка не мала жодного відношення до кримінального провадження №42017110350000009 від 11.01.2017, не мала в ньому статусу жодного з учасників, а тому факт незаконності накладення арешту на його майно доведення не вимагає. Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з наступних підстав. Частиною першою ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). ОСОБА_1 на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України просив суд стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно частинами 1, 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 23 цього Кодексуморальна шкода полягає у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК Україниякщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1)постановлення виправдувального вироку суду; 2)встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Судом встановлено, що ухвалою слідчого суддіДніпровського районного суду м.Києва від 27.11.2017 у справі №755/8108/17 провадження №1кп/755/693/17 задоволено клопотання прокурора Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону та накладено арешт на 1/2 квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 , як на майно підозрюваного в кримінальному провадженні №42017110350000009 від 11.01.2017 за ст.368ч.3 КК України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Арешт накладено у формі заборони відчуження майна. 06 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту з майна ( в порядку абзацу другого ч.1 ст.174 КПК України). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у межах №42017110350000009 від 11.01.2017 про скасування арешту майна. В ухвалі зазначено, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07.06.2019 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат, крім того було знято арешт, накладений ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва та слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва, серед іншого і від 27.11.2017, майна, саме з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у кримінальному провадженні №42017110350000009 від 11.01.2017 в статусі підозрюваного або обвинуваченого не перебував, запобіжний захід відносно нього не обирався, майно та речі, на яке накладався арешт, в дохід держави не зверталося. Оскільки підстави для відшкодування шкоди, визначені у пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а позивачем не надано судового рішення, визначеного у зазначеній статті, відтак він не набув права на відшкодування шкоди в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Частиною 6 ст.1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Матеріали справи не містять і позивач не надав доказів на підтвердження незаконності накладення арешту на майно, а саме на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого суддіДніпровського районного суду м. Києва від 27.11.2017 року. Відсутність у матеріалах справи доказів незаконності накладення арешту на майно ОСОБА_1 виключає можливість задоволення позову про відшкодування шкоди. При цьому наявність у матеріалах справи ухвали слідчого суддіДніпровського районного суду м. Києва від 27.11.2017 року не є достатньою підставою для відшкодування шкоди на підставі ст.1176 ЦК України. Крім того, колегія суддів зазначає, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення прав на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст.24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Наявність чи відсутність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 638/11416/18 (провадження № 61-19755св19), від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). В ході розгляду справи позивач надав докази, а саме клопотання про скасування арешту з майна ( в порядку ч.1 ст.174 КПК України ) та ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2022 року, що свідчить про реалізацію ним процесуальних прав, визначених КПК України. Отже, колегія суддів вважає, що за наслідками розгляду даного спору не встановлено наявності підстав для відшкодування позивачу моральної школи внаслідок проведених в рамках досудового розслідування кримінального провадження ЄРДР №42017110350000009 від 11.01.2017 року слідчих дій, а саме накладення арешту на майно за ухвалою слідчого суддіДніпровського районного суду м. Києва від 27.11.2017 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи заслуговують на увагу та є підставними, а відтак суд першої інстанції дійшов невірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч.4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум). Згідно ч.4 ст.6 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за звернення до суду із апеляційної скаргою становить 1610,40 грн (1% оскаржуваної суми 100000,00 грн х 1%=1000,00 грн, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1073,60 грн х150%= 1610,40 грн). Позивач ОСОБА_1 на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону за звернення до суду із апеляційною скаргою сплатила 2684,00 грн судового збору, згідно платіжної інструкції №1151 від 03.08.2023 року. За звернення суду із апеляційною скаргою Державою України в особі Дніпровського районного суду м.Києва, через ТУ ДСАУ в м. Києві, згідно платіжної інструкції №1740 від 02.08.2023 сплачено 20130,00 грн судового збору. З врахуванням положень ч.6 ст.141 ЦПК України, Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону та Державі України в особі Дніпровського районного суду м.Києва за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України слід компенсувати судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 1610,40 грн. кожному. Колегія суддів роз`яснює, що судовий збір повертається у розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду ( ч.2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»). Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та Держави України в особі Дніпровського районного суду м.Києва задовольнити. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 29 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону та Державі України в особі Дніпровського районного суду м.Києва (ТУ ДСАУ в м. Києві) судові витрати в розмірі 1610,40 грн. кожному. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 вересня 2023 року. Головуючий Судді