Постанова 4814 № 552/3457/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/3457/20 Номер провадження 22-ц/814/2900/23Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Прядкіної О.В., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., секретаря: Ракович Д.Г. за участі: представника позивача адвоката Куліш О.М., розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 25 січня 2023 року, прийнятого під головуванням судді Самсонової О.А. в м.Полтаві, зі складанням повного тексту 31.01.2023 року,- в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з даним позовом. Зазначав, що з 29 серпня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року. Від шлюбу вони мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період шлюбу за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року за спільні кошти сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що вказане майно придбано під час шлюбу та воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частку у праві власності на вказану квартиру, іншу 1/2 частки квартири залишити у власності ОСОБА_2 . Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 25 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1142 грн. на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору. Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог. Рішення оскаржила ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що спірна квартира була придбана батьками відповідача, хоча була оформлена на неї, гроші за придбану квартиру сплачувались її батьками, а тому вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя. Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність відповідача, представник якої належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання шляхом надіслання судового повідомлення на електронну адресу. Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав: Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 серпня 1998 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року у справі №530/502/18 шлюб розірвано . Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ПП «Дисконт» та ОСОБА_2 , посвідченого 28 грудня 2010 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М., зареєстрованого нотаріусом в реєстрі за №3886, сторонами було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, як передбачено пунктом 2.5. вказаного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_2 доводить до відома продавця, що цей правочин вчинюється за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 . Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що розмір часток у праві спільної сумісної власності подружжя є рівними, а отже, кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності Колегія суддів погоджується з вказаним висновком. Відповідно до ч. 1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05. 2017 у справі № 6-843цс17. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/, вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Відповідно до частин третьої-п`ятої ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19. Виходячи з викладеного, відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження внесення у придбання спірної квартири коштів, що є її особистою власністю. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч.1 ст.76 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч.1 ст.81 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої-третьої ст.89 Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, твердження апеляційної скарги про те, що сплачені кошти за квартиру були особистими коштами її батьків та надані саме ОСОБА_2 для купівлі квартири, оцінюється колегією суддів як обставина, що грошові кошти передавались в інтересах сім`ї ОСОБА_5 і це не спростовано відповідачем. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у справі №552/5054/20 відмовлено ОСОБА_2 у визнанні квартири за адресою: АДРЕСА_2 особистою приватною власністю. Підставою винесення вказаного рішення стало те, що укладаючи договір купілі-продажу спірної квартири від 28 грудня 2010 року, ОСОБА_2 діяла в інтересах сімї та зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 , що свідчило про набуття вказаної квартири в спільну сумісну власність подружжя. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 (матері ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 28 грудня 2010 року, укладеного ПП «Дисконт» та ОСОБА_2 , в частині покупця та визнання ОСОБА_6 покупцем за цим договором. Таким чином, згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню та обставина, що спірна квартира на праві спільної сумісної власності належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Більш того, із змісту згоди, яка посвідчена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М. 28 грудня 2010 року за реєстровим №3885, вбачається, що ОСОБА_1 дає згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та укладення і підписання нею відповідного договору купівлі-продажу. Гроші, котрі будуть витрачені на купівлю зазначеного об`єкту нерухомості, згідно із законодавством України визнаються їх спільною власністю. Йому відомо, що відповідно до законодавства України придбана нерухомість також буде вважатися об`єктом спільної власності як така, що набувається ними за час шлюбу. Зміст статей 60-73 Сімейного кодексу України йому нотаріусом роз`яснено. При цьому він заявляє, що такий правочин відповідає інтересам сім`ї та погоджується з тим, щоб умови договору (у тому числі і сума договору) визначалися дружиною самостійно (а.с.66). Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення судом першої інстанції щодо розгляду справи у відсутність представника відповідача спростовуються матеріалами справи, адже повістку про виклик до суду на ім`я ОСОБА_2 про явку в чергове судове засідання, призначене на 25.01.2023 року, отримав представник відповідача адвокат Лук`яненко О.А. 19.012023 року, що підтверджується його особистим підписом (а.с.196-197). Інші посилання апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 25 січня 2023 року залишити без зімін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05.09.2023 року. Головуючий суддя О.В. Прядкіна Судді: С.Б. Бутенко О.І. Обідіна