Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/6503/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/6503/21 Номер провадження 22-ц/814/2123/22Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Прядкіної О.В., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., секретаря : Боштенка В.Ю., за участі: представника позивача адвоката Васильєвої Л.М., відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Новицької О.О., розглянувши в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, визначення порядку користування квартирою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 листопада 2021 року, прийнятого під головуванням судді Бугрія В.М. в м.Полтаві, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до районного суду з даним позовом. Зазначала, що 07 вересня 2013 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі справа про розірвання шлюбу перебуває в суді. Вказувала, що 01.07.2015 року подружжя придбали майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Просила поділити спільне майно подружжя, збільшивши її частку у праві спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру та визнати за нею право власності на 5/8 частки цієї квартири. Також просила визначити порядок користування даною квартирою та виділити позивачу у користування жилу кімнату (6) площею 18,9 кв.м., а відповідачу жилу кімнату (4) площею 16,6 кв.м., залишивши коридор (1) площею 8.2 кв.м., вбиральню (2) площею 1,7 кв.м., кухню (3) площею 9.7 кв.м., санвузол (5) площею 4.1 кв.м., комору площею 3,4 кв.м. в спільному користуванні. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 30 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.5 кв.м., житловою площею 35.5 кв.м. у складі: кімнати 1-а (4) площею 16.6 кв.м., 2-а кімнати (6) площею 18,9 кв.м., коридору (1) площею 8.2 кв.м., кухні (3) площею9.7 кв.м., санвузла (5) площею 4.1 кв.м., комори площею 3.4 кв.м. , балкону (ІІ) площею 3.7 кв.м., балкону (1) площею 3.4 кв.м., комори (7). Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділено у користування ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 кімнату 2а (6) площею 18.9 кв.м. Виділено у користування ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 кімнату 1а (4) площею 16.6 кв.м. Коридор (1) площею 8.2 кв.м, кухню (3) площею 9.7 кв.м., санвузол (5) площею 4.1 кв.м, комору площею 3.4 кв.м , комору (7) залишити у спільному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 12 150, 78 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Рішення оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції на враховано той факт, що у придбанні майна вкладені крім спільних коштів, кошти які належали відповідачу особисто, а також те, що частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, який складає 539 046,40 грн., є його особистою власністю. У відзиві ОСОБА_5 посилаючись на правильність вирішення справи судом першої інстанції, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 листопада 2021 рокузалишити без змін. Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав: Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 2013 року. 01.07.2015 сторони придбали майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Районний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, своє рішення мотивував тим, що розмір часток у праві спільної сумісної власності подружжя є рівними, а отже, кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Колегія суддів погоджується з даним висновком. Відповідно до ч. 1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05. 2017 у справі № 6-843цс17. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/, вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує. По справі встановлено, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом на звернення до суду з позовом про визнання спірної квартири чи її частки його особистою власністю, проте в апеляційній скарзі стверджує, що ним витрачено 539 046,40 грн. особистих коштів. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч.1 ст.76 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч.1 ст.81 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої-третьої ст.89 Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту внесення коштів в сумі 121952 грн., що отримані ним від продажу 05.08.2014 року належної йому частки квартири АДРЕСА_2 , в оплату 01.07.2015 року спірної квартири. Посилання на отримання ОСОБА_1 коштів у подарунок та в борг від батька також не підтверджують внесення цих коштів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 01.07.2015 року. Між тим, позивач заперечує свою обізнаність про отримання в борг ОСОБА_1 коштів у розмірі 24 000 доларів США. Зміст розписки від 06.08.2014 року свідчить про те, що ОСОБА_5 не давала своєї згоди на це (а.с.68). Відповідно до частин третьої-п`ятої ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19. Виходячи з викладеного, відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження внесення у придбання спірної квартири коштів, що є його особистою приватною власністю. Інші посилання апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. За нормами ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Беручи до уваги предмет спору, керуючись принципами справедливості, співмірності та процесуальної рівності з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надану правничу допомогу в розмірі 3 тис. грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375/376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн.(три тисячі гривень) у відшкодування витрат за надану правничу допомогу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15.12.2022 року. Головуючий суддя О.В. Прядкіна Судді: С.Б. Бутенко О.І. Обідіна