Постанова 4814 № 553/1092/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/1092/22 Номер провадження 22-ц/814/4220/23Головуючий у 1-й інстанції Москаленко В.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Прядкіної О.В., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., секретаря: Ракович Д.Г., за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Паскевич О.Г., представника відповідача Білько В.В., розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 червня 2023 року, прийнятої під головуванням судді Москаленко В.В. в м.Полтаві,- в с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до районного суду з даним позовом. Зазначала, що з 24.04.2001 року вона працювала в бюро перепусток обслуговуючого персоналу і підрозділу забезпечення УМВС України в Полтавській області, з 18.02.2018 року - черговою бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення ГУНП в Полтавській області. Після ремонту в приміщенні ГУНП робоче місце позивача було ліквідоване та керівництво запропонувало їй працювати в будинку для керівництва, який знаходиться на території ГУНП в Полтавській області. Фактично позивач працювала в приміщенні цього будинку та займалась його господарсько-побутовим забезпеченням. 07.03.2022 року начальник відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення ГУНП Борисенко О. викликав позивача до свого кабінету та наказав не виходити на роботу та перебувати вдома до особливого розпорядження, з метою збереження життя працівників ГУНП під час дії воєнного стану. З 08.03.2022 року по 13.03.2023 року позивач перебувала дома, не виходила на роботу та чекала особливого розпорядження. 15.04.2022 року позивач вийшла на роботу, де їй вручили копію наказу про звільнення за прогул. При цьому ніяких актів не складалося, пропозицій надати пояснення не надходило, трудову книжку не видано, остаточний розрахунок не проведений. Лише 25.04.2022 позивач отримала трудову книжку. Посилаючись на вищенаведене, просила: -визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 14.04.2022 № 167 о/с про її звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України; -поновити на посаді чергового бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення, -стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та понесені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 14 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано відсутністю порушень трудового законодавства при звільненні позивача. Рішення оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більш ніж три години протягом робочого дня, визначальним фактором для розв`язання питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Зазначає, що була відсутня на робочому місці за усним наказом свого безпосереднього керівника, який їй повідомив, що б вона з міркувань безпеки не виходила на роботу. У відзиві ГУНП в Полтавській області, посилаючись на правильність вирішення справи судом першої інстанції, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення районного суду залишити без змін. Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав: Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 24.04.2001 року перебувала у трудових відносинах з УМВС України в Полтавській області. У зв`язку з реорганізацією в органах міліції з 18.02.2018 року позивача призначено на посаду чергового бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення ГУНП в Полтавській області. Наказом ГУНП в Полтавській області від 14.04.2022 по особовому складу ОСОБА_1 - чергового бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин). Підставою для винесення вказаного наказу зазначено подання Центру забезпечення від 14.04.2022. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем допущені порушення законодавства про працю при звільненні її з посади та не враховане те, що вона була відсутня на роботі не з власної ініціативи, а за усним розпорядженням свого безпосереднього керівника. Районний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, рішення мотивував тим, що факт прогулу як дисциплінарного проступку підтверджений наданими суду доказами, а зазначені позивачем обставини не можуть бути підставою для поновлення позивача на роботі. Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Згідно ч. 1 статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки). Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України. Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2019 у справі № 127/6694/17. Даючи оцінку обставинам даної справи, суд першої інстанції не вірно встановив правову природу заявленого позову, адже позивач вказувала на наявність поважних причин відсутності на роботі у зв`язку з тим, що саме за ініціативи безпосереднього керівництва їй була дана вказівка з 7 березня 2022 року залишатися вдома. Зазначену обставину підтвердили в судовому засіданні свідки: ОСОБА_2 начальник центру забезпечення ГУНП в Полтавській області та ОСОБА_3 - начальник відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення ГУНП в Полтавській області. Зазначені особи є керівниками Юленко С.О. Так, ОСОБА_2 пояснив, що за вказівкою керівництва, з метою недопущення надзвичайних подій, він 07.03.2022 року надав підпорядкованій особі ОСОБА_3 вказівку розпустити жінок-працівниць по місцях проживання. Табель робочого часу про те, що позивач протягом березня і в квітні перебувала на роботі також складав ОСОБА_3 . Про те, щоб позивач, як і інші жінки, залишалась вдома у зв`язку з воєнним станом та за усним розпорядженням керівника ОСОБА_2 , суду підтвердив і ОСОБА_3 . Таким чином, колегія суддів вбачає доведеним факт відсутності на роботі позивача ОСОБА_1 з поважних причин - за вказівкою її керівництва. При цьому відповідач підтверджує, що позивачу за час відсутності на роботі з 08.03.2022 року по 12.04.2022 року заробітна плата виплачувалась в повному обсязі. Питання щодо відсутності позивача на роботі 7-8,11-12 квітня 2022 року колегією суддів оцінюються з огляду на те, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у спосіб, визначений нормами трудового законодавства була повідомлена про необхідність виходу на роботу 7 квітня 2022 року. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Жодних письмових розпоряджень, наказів з приводу поновлення робочого процесу, встановлення графіку чергувань адміністрацією відповідача не видавалось, як відсутні також розпорядження щодо переміщення позивача на інше робоче місце до приміщення музею із повідомленням її про зміну умов праці. До юридичних фактів, які підлягають встановленню судом відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України при вирішенні спору про законність наказу про звільнення є: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для застосування дисциплінарного стягнення. Здійснюючи аналіз наказу №167 о/с від 14.04..2022р. про звільнення ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку про його невідповідність правилам і порядку застосування дисциплінарних стягнень. Як вбачається зі змісту наказу в ньому не зазначено обставини, за яких вчинено проступок, відсутні вказівки на конкретну дату вчинення прогулу чи дату його безпосереднього виявлення роботодавцем, не зазначено за яких обставин вчинено дії, які відповідач розцінює як проступок працівника. Загальна вказівка в тексті наказу про прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин) без зазначення дати його вчинення не ґрунтуються на конкретних виявлених протиправних діях працівника, які були належним чином зафіксовані роботодавцем і визнані працівником, а тому не можуть бути достатньою підставою для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення. Отже, при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності, у вигляді звільнення, відповідач не навів конкретні факти допущеного працівником невиконання його трудових обов`язків, не зазначив, коли саме вони мали місце, а тому, на думку колегії суддів, наказ №167 о/с від 14.04..2022р. не можна визнати обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам закону. Надані відповідачем акти від 7-8,11-13 квітня 2002 року ( а.с.68-72) про відсутність ОСОБА_1 на роботі оцінюються колегією суддів критично та з огляду на наведені вище обставини, пов`язані з відсутністю належних доказів щодо виклику позивача на робоче місце. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, визнання незаконним та скасування наказу №167 о/с від 14.04..2022р. про звільнення ОСОБА_1 . Позивач підлягає поновленню на посаді чергового бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 14 квітня 2022 року. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 8074,71 грн., середньоденна -384,51 грн. (а.с.26), час вимушеного прогулу визначається з 15.04.2022 року по день винесення даного рішення - 16 місяців та 15 днів, у зв`язку з чим на користь позивача з ГУНП в Полтавській області підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 134 951 грн.65 коп. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України слід стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області 2977,20 грн. судового збору на користь держави. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягненні середнього заробітку за один місяць слід допустити до негайного виконання. Керуючись ст.ст. 367, 374,376 , 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 червня 2023 року скасувати, ухваливши нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 14.04.2022 № 167 о/с про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст. 40 КЗпП України; Поновити ОСОБА_1 на посаді чергового бюро перепусток відділення комунально-експлуатаційного забезпечення центру забезпечення Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 14 квітня 2022 року. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 134 951 грн.65 коп. (сто тридцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят одну гривню 65 копійок). Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області 2977,20 грн. судового збору на користь держави. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягненні середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05.09.2023 року. Головуюча суддя О.В. Прядкіна Судді: С.Б. Бутенко О.І. Обідіна