Постанова КЦС ВС № 757/55440/18-ц

Постанова Іменем України 13 вересня2023 року м. Київ справа № 757/55440/18-ц провадження № 61-3538св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Міністерство охорони здоров`я України, ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ імені О. О. Богомольця), Міністерства охорони здоров`я, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що позивач працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера з 01 листопада 2016 року. Наказом № 28-з від 04 жовтня 2018 року за підписом в. о. ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом 8 частини першої статті 36 та пунктом 4 частини першої статті 41 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважала незаконним, оскільки у ОСОБА_2 були відсутні повноваження та підстави виконувати обов`язки ректора, у неї не було відібрано пояснень щодо причин відсутності на роботі, її не було ознайомлено з наказом про звільнення, не вручено його копію, не ознайомлено із записом в трудовій книжці. Позивач просила: визнати незаконним та скасувати наказ НМУ імені О. О. Богомольця № З-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця» від 05 вересня 2018 року; визнати незаконним та скасувати наказ НМУ імені О. О. Богомольця від 04 жовтня 2018 року № 28-з «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного бухгалтера НМУ імені О. О. Богомольця; стягнути з НМУ імені О. О. Богомольця на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 жовтня 2018 року по день ухвалення рішення судом; стягнути солідарно з НМУ імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України та ОСОБА_2 на її користь 10 000,00 грн в якості компенсації завданої моральної шкоди. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, відмовлено в позові ОСОБА_1 до НМУ імені О. О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення її особистих прав оспорюваним наказом НМУ імені О. О. Богомольця № З-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» від 05 вересня 2018 року, тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню; відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, оскільки не встановлено порушень прав позивача при звільненні; щодо твердження позивача про те, що в неї не було відібрано пояснень, судом встановлено, що вона була відсутня на робочому місці, що в свою чергу позбавило можливості відібрання пояснень.Невиконання роботодавцем обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є беззаперечною підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами; відповідач НМУ імені О. О. Богомольця листом від 30 листопада 2018 року № 120/9-720 повідомив позивача про необхідність отримання трудової книжки у зв`язку із звільненням. В судовому засіданні встановлено, що з 17 вересня 2018 року позивач не з`являлася на роботі, з заявою про направлення трудової книжки не зверталася; позивач посилалась на те, що працювала за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 34, м. на підставі наказу НМУ ім. О. О. Богомольця № 488 від 14 вересня 2018 року. Дану обставину в судовому засіданні спростувала свідок ОСОБА_4 , яка в зв`язку з відсутністю позивача, згідно наказу виконувала обов`язки головного бухгалтера. Вказувала що всі працівники бухгалтерії працювали за адресою: м. Київ, бул. Т. Шевченка 13 . Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 . Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що: суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не взяли до уваги, що позивач була звільнена на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за відсутності конкретних, документально підтверджених фактів вчинення ОСОБА_1 прогулу. Більше того, суд апеляційної інстанції застосував норму пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17; від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17; від 12 березня 2021 року у справі № 607/1425/17; від 30 березня 2022 року у справі № 264/7237/20; від 24 травня 2022 року у справі № 757/55437/18-ц; від 26 квітня 2022 року у справі № 757/55436/18; від 14 грудня 2022 року у справі № 757/55431/18-ц; зі змісту наказу про звільнення та додатків до нього неможливо зробити висновок, що позивачем було здійснено прогул без поважної причини. Відповідач не довів факт порушення позивачем трудової дисципліни; суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, ухвалили оскаржувані рішення із неправильним застосуванням норм законодавства України; відповідачем не надано документу, яким позивачу на дату її звільнення встановлено місце роботи за адресою: б-р Т. Шевченка 13, м. Київ. В ході судових засідань представником НМУ ім. О. О. Богомольця неодноразово наголошувалося, що факт прогулу було встановлено на основі перевірки присутності позивача за адресою: б-р Т. Шевченка 13, м. Київ . При цьому, в матеріалах справи міститься наказ № 488 від 14 вересня 2018 року, яким позивачу визначено місце роботи за адресою: просп. Перемоги, 34, м. Київ . Інших документів, зокрема актів НМУ ім. О. О. Богомольця, які встановлювали б відсутність ОСОБА_1 за адресою її роботи - просп. Перемоги, 34, м. Київ , відповідачами не надавалось. Таким чином, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами прогул позивача за її місцем роботи - просп. Перемоги, 34, м. Київ ; роботодавець, в порушення статті 149 КЗпП України, не зажадав від позивача пояснень щодо відсутності на роботі, не враховував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника та не повідомив позивача про наявність наказу про звільнення. Позивач не мав можливості надати НМУ імені О. О . Богомольця будь-які письмові пояснення щодо «порушення трудової дисципліни», адже взагалі не знала про те, що відповідач має намір звільнити її з посади за прогул. Відповідачами не надано до суду достовірних, належних та допустимих доказів щодо звернення до позивача про надання відповідних пояснень. При цьому, позивач наголошує, що не отримувала ані телефонних дзвінків, ані листів від представників НМУ ім. О. О. Богомольця з метою відібрання у неї пояснень; позивачу в день звільнення не було видано копію відповідного наказу, що є грубим порушенням процедури звільнення працівника, а саме: частини другої статті 47 КЗпП України. Позивача не ознайомлено під розписку із записом у трудовій книжці. Поштові повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки відповідач не надсилав; 14 серпня 2018 року наказом МОЗ України № 42-о «Про покладення обов`язків» виконання обов`язків ректора НМУ імені О.О. Богомольця покладено на ОСОБА_6 ; Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 826/14303/18, яка була залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, задоволено заяву про забезпечення позову, зокрема, зупинено дію наказу МОЗ України № 42-о «Про покладення обов`язків» від 14 серпня 2018 року. Незважаючи на вищевказану ухвалу суду та відсутність законних на те повноважень, 05 вересня 2018 року наказом НМУ імені О. О. Богомольця № З-з саме за підписом ОСОБА_6 призначено виконувачем обов`язків ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 . Враховуючи незаконність наказу НМУ імені О. О. Богомольця про призначення ОСОБА_2 в. о. ректора НМУ імені О.О. Богомольця та протиправність дій МОВ України, ОСОБА_2 незаконно виконував обов`язки ректора, що призвело до протиправного звільнення позивача. З наведеного випливає, що позивача було звільнено з НМУ імені О.О. Богомольця особою, у якої відсутні будь-які повноваженню ректора НМУ імені О. О. Богомольця; позивач вважає, що на її користь має бути стягнутий середній заробіток з розрахунку середньоденної заробітної плати - 1 639,09 грн. Розмір середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу з 06 жовтня 2018 року по 10 березня 2023 року склав 1 829 224, 44 грн (1 639,09 грн х 1 116 робочих днів); внаслідок спільних протиправних дій відповідачів, які полягають у призначенні та визнанні ОСОБА_2 виконуючим ректором НМУ імені О. О. Богомольця та підписанні незаконного оскаржуваного наказу НМУ імені О. О. Богомольця про звільнення за підписом ОСОБА_2 , позивачу було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 10 000,00 грн. Позиція інших учасників справи У квітні 2023 року НМУ імені О. О. Богомольця подав відзив за підписом представника ОСОБА_7 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що: прогул підтверджується наявними в матеріалах справи актами про прогул, показаннями свідка ОСОБА_8 - підлеглої ОСОБА_1 ; позивач та її представник не змогли надати суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виконувала свою роботу за іншою адресою та не вчиняла прогул; наказ НАУ імені О. О. Богомольця № 488 від 14 вересня 2018 року, яким нібито визначене робоче місце позивача за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 34 , виданий особою, яка не мала повноважень підписувати такого роду наказ, оскільки на момент вчинення прогулу позивачем та прийняття наказу про звільнення обов`язки керівника НМУ імені О. О. Богомольця виконував ОСОБА_2 та лише він міг приймати та підписувати накази з особового складу по університету; у позовній заяві не було зазначено, що позивач виходила на роботу за іншою адресою. Позовна заява обґрунтована тим, що наказ про звільнення позивача підписаний неуповноваженою особою; вже в апеляційній інстанції представники позивача зазначили, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням, адже вона перебувала у відпустці, не надавши підтвердження цим доводам; в день звільнення роботодавець не міг вручити ОСОБА_9 наказ про звільнення, адже вона не виходила на роботу і не реагувала на спроби зв`язатися з нею по телефону. За своєю трудовою книжкою або за видачею наказу про звільнення ОСОБА_1 до університету не зверталася; у ОСОБА_2 були повноваження на підписання наказу про звільнення позивача. ОСОБА_2 виконував обов`язки ректора на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України № 1639 від 07 вересня 2018 року «Про деякі питання управління НМУ імені О. О. Богомольця». Наказ є чинним, ніким не скасований та не оскаржений, а всі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва про зупинення дій наказів що не стосуються наведеного, на які у своєму позові посилається позивач - були скасовані судами вищої інстанції, як незаконні, що узгоджується з висновками Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у справі №761/6888/19, де судом серед іншого встановлювалися обставини чинності цих наказів. Наказ НМУ імені О. О. Богомольця № 3-з, виданий 05 вересня 2018 року за підписом ОСОБА_6 , про призначення виконуючим обов`язки ректора університету ОСОБА_2 також не був скасованим у встановленому законом порядку. у випадку задоволення скарги позивача, вирахування необхідно здійснювати на підставі довідки про середній заробіток позивача, суми в якій вираховувались відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; позивач безпідставно просить задовольнити свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Позивачем не надано доказів її моральних чи душевних страждань, або приниження її честі та гідності, чи ділової репутації. Законодавством не передбачена презумпція наявності моральної шкоди. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі № 757/55440/18-ц; витребувано справу з суду першої інстанції. У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 757/55440/18-ц надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року справу № 757/55440/18-ц призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 12 березня 2021 року у справі № 607/1425/17, від 30 березня 2022 року у справі № 264/7237/20, від 24 травня 2022 року у справі № 757/55437/18-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/55436/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 757/55431/18-ц, від 05 липня 2022 року у справі № 757/55438/18-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 334/4365/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України). Фактичні обставини Суди встановили, що позивач працювала на посаді головного бухгалтера НМУ імені О. О. Богомольця з 01 листопада 2016 року відповідно до наказу № 1749-л від 18 жовтня 2016 року. ОСОБА_6 виконував обов`язки ректора НМУ імені О. О. Богомольця на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України № 42-о від 14 серпня 2018 року. ОСОБА_2 виконував обов`язки ректора на підставі наказу НМУ імені О. О. Богомольця № 25-з від 02 жовтня 2018 року та наказу Міністерства охорони здоров`я України № 1639 від 07 вересня 2018 року «Про деякі питання управління Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця». Звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 та пунктом 4 частини першої статті 41 КЗпП України відбулось за наказом відповідача НМУ імені О. О. Богомольця № 28-з від 04 жовтня 2018 року. Наказом № 200-з від 24 жовтня 2018 року внесено зміни до пункту 1 наказу № 28-з, а саме - дату звільнення 04 жовтня 2018 року змінено на 06 жовтня 2018 року, відповідно до листка непрацездатності, виданого ОСОБА_1 . Призначення на посаду головного бухгалтера ОСОБА_1 було погоджено Міністерством охорони здоров`я України згідно з листом від 03 жовтня 2016 року. Звільнення ОСОБА_1 з посади також було погоджено з Міністерством охорони здоров`я України згідно з листом від 03 жовтня 2018 року. Відповідно до актів, які були складені працівниками НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , позивач була відсутня на робочому місці з 17 вересня 2018 року по 04 жовтня 2018 року. Через відсутність позивача на роботі, виконання її обов`язків головного бухгалтерам було покладено на ОСОБА_14 . Відповідач НМУ імені О. О. Богомольця листом від 30 листопада 2018 року № 120/9-720 повідомив позивача про необхідність отримання трудової книжки у зв`язку із звільненням. В судовому засіданні встановлено, що з 17 вересня 2018 позивач не з`являлася на роботі, заяви про направлення їй трудової книжки не направляла. Свідок ОСОБА_4 повідомила, що всі працівники бухгалтерії працювали за адресою: м. Київ, б-р. Т. Шевченка, 13 . Згідно з наданою представником відповідача довідкою, ОСОБА_1 працювала з 03 вересня по 07 вересня 2018 року. З 10 вересня по 16 вересня 2018 року вона перебувала у відпустці, в зв`язку з чим виконання її обов`язків було покладено на ОСОБА_15 . З 26 вересня 2018 року по 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна, про що їй було видано листок непрацездатності серії АДХ № 545942. Позиція Верховного Суду Щодо позовних вимог, заявлених до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають його вину. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. За змістом пункту 3 частини першої статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21 (провадження № 61-3289св23), зазначено, що «Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом. […] Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника». Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У справі, що переглядається, суди встановили, що згідно актів НМУ імені ОСОБА_16 , позивач була відсутня на робочому місці з 17 вересня 2018 року по 04 жовтня 2018 року; позивач наголошує на тому, що відповідно до наказу НМУ імені Богомольця О. О. № 488 від 14 вересня 2018 року визначено її місце роботи за адресою: просп. Перемоги, 34, м. Київ, в актах, складених працівниками НМУ імені Богомольця О. О., адреса робочого місця позивача взагалі не вказана; допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що всі працівники бухгалтерії працювали за адресою: м. Київ, бул. Т. Шевченка 13 . суди не встановили, де саме було робоче місце позивача: м. Київ, б-р. Т. Шевченка 13 або м. Київ, просп. Перемоги, 34, та яким документом воно визначено. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про те, що позивач вчинила прогул, оскільки була відсутня на робочому місці. Тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Щодо позовних вимог, заявлених до Міністерства охорони здоров`я України Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 754/7124/20 (провадження № 61-8998св22) Зазначено, що: «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами». Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 171/1858/15-ц (провадження № 61-2612св18) Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, предметом позову є оскарження наказів НМУ імені О. О. Богомольця про призначення ОСОБА_2 ректором та звільнення позивача з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку та моральної шкоди; позивач не зазначила, яким чином Міністерство охорони здоров`я України порушило її права чи інтереси. Таким чином, Міністерства охорони здоров`я України не є належним відповідачем у справі. Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили вірний висновок, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, однак, помилились щодо мотивів відмови. Тому оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до Міністерства охорони здоров`я України слід змінити, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України). Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України). Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 29 березня 2023 року в справі № 592/5841/22 (провадження № 61-2616св23). Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 454/4356/21 (провадження № 61-3724св2329), зазначено, що: «у постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що: «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21) вказано, що: «директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_17 і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_18 не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, на вказане уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про можливість розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_17, виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_18 про перешкоджання законній діяльності профспілки. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З урахування викладеного, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 07 серпня 2020 року та постанова Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині розгляду позовних вимог МО ВППОН м. Нова Каховка в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_17, виконуючої обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_18 підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 592/6904/21 (провадження № 61-16798св21) зазначено, що: «у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_6 зазначив відповідачем директора КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 ОСОБА_19 та пред`явив вимоги про поновлення його на роботі. Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що вони спрямовані до директора ОСОБА_7 як до посадової особи КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, та стосуються її професійної діяльності. Жодних позовних вимог до ОСОБА_7 як фізичної особи, позовна заява ОСОБА_6 не містить. При цьому трудовий спір у ОСОБА_6 виник із саме роботодавцем - КУ Сумською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів №

10. Таким чином, оскільки КУ Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 10 є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, а позовні вимоги у цій справі пред`явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом. Директор КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 ОСОБА_19 не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовою особою КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10, тобто юридичної особи, від імені якої вона діяла у відносинах з позивачем. Суди попередніх інстанцій, розглянувши справу, на вказане уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про можливість вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до директора КУ Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 ОСОБА_19 про поновлення його на роботі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). З урахування викладеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України». Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України). У справі, що переглядається: за змістом позовної заяви ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ректора НМУ імені О. О. Богомольця ОСОБА_2 . Відповідно ректор не може бути відповідачем у справі, як фізична особа, оскільки є посадовою особою юридичної особи, від імені якої вона діяла у трудових відносинах з позивачем. За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про те, що позовні вимоги до ОСОБА_2 підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 належить скасувати та закрити в цій частині провадження у справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). З урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 711/5593/21 (провадження № 61-3289св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 454/4356/21 (провадження № 61-3724св2329), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та НМУ імені О. О. Богомольця скасувати, провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрити, справу в частині позовних вимог до НМУ імені О. О. Богомольця направити на новий розгляд до суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до Міністерства охорони здоров`я України - змінити, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо розподілу судових витрат Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Національного медичного університету імені О. О. Богомольця про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати. Провадження у справі № 757/55440/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди закрити. Справу № 757/55440/18-ц в частині позовних вимог ОСОБА_1 доНаціонального медичного університету імені О. О. Богомольця про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкодинаправити на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши їхні мотивувальні частини в редакції цієї постанови. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук