Постанова 4851 № 440/6332/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 р.Справа № 440/6332/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 р. (постановлену суддею Клочко К.І.) по справі № 440/6332/23 за позовом ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради про встановлення факту перебування на утриманні, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Опішнянської селищної ради, в якому просила встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 р. відмовлено у відкритті провадження у справі № 440/7226/22 за позовом ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради про встановлення факту перебування на утриманні. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. У судове засідання учасники справи своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасним та належним чином, позивачка просила розгляд справи проводити за її відсутністю та відсутністю її представника. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного провадження. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, зокрема, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Аналіз вищезазначених норм закону вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи зі сторони суб`єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. Крім того, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад і участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції зазначеного суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Визначаючи, чи пов`язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу України. Згідно із ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням. За своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці щодо соціальних виплат з державою, у зв`язку з чим не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Таким чином, оскільки між ОСОБА_1 та Опішнянською селищною радою виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї загиблого військовослужбовця та оформлення пенсії по втраті годувальника (про що заявниця вказала у заяві), і не пов`язаний з цивільними права та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. У спірних правовідносинах суд повинен враховувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу для отримання соціальної виплати. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2022 р. у справі № 539/4118/19, від 22.03.2023 р. у справі № 290/289/22-ц, від 17.05.2023 р. у справі № 343/1548/22. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту, перебування її на утриманні ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що, відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 р., з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 243, 308, 320, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу административного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 р. по справі № 440/6332/23 скасувати. Справу № 440/6332/23 за позовом ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради встановлення факту перебування на утриманні направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 28.08.2023 року