Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/8457/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2023 р. Справа № 480/8457/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 (ухвалене суддею Осіпова О.О.) по справі № 480/8457/22 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Сумській області, в якому просила: касувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 р. № Ф-2262-54 прийняту Головним управлінням ДПС у Сумській області в сумі 18483,73 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку та з 29.02.2016 пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, серія НОМЕР_1 , виданого 08.06.2016. У січні 2020 року позивачка подала звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, в якому самостійно визначила єдиний внесок за 2019 рік в розмірі 11016,72 грн. 16.03.2020 відповідачем сформовано та направлено позивачці вимогу № Ф-2262-54 про сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в розмірі 18 483,73 грн. Вважаючи спірну вимогу про сплату недоїмки відповідача протиправною, позивачка звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звільненена від сплати єдиного внеску відповідно до закону і їй може бути нарахований єдиний внесок лише у одному випадку - у разі її добровільної участі в системі загальнообов`язкового соціального страхування. Інших підстав для виникнення обов`язку у пенсіонера за віком для нарахування та сплати єдиного внеску, а відтак, і направлення вимоги про сплату недоїмки, законом не передбачено. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) в подальшому - Закон № 2464-VI)), платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно із ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI , обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, право не сплачувати єдиний внесок поширюється на фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком або інвалідами, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Пенсійним фондом України 08.06.2016 позивачці видано пенсійне посвідчення в якому вказано вид пенсії - «за віком». Таким чином, наявні документи підтверджують статус позивачки як особи, яка отримує пенсію за віком та користується у зв`язку з цим встановленими законодавством пільгами, зокрема, і в частині сплати єдиного внеску. Доводи апелянта, що самостійне визначення позивачкою сум нарахованого єдиного внеску свідчить про визнання нею обов`язку сплати такокого внеску, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки, докази, що позивачка подавала до пенсійного органу заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування або докази, що нею укладався такий договір не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна у даній справі вимога про сплату боргу з єдиного внеску є протиправною, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 пенсіонерка за віком, не має обов`язку зі сплати даного виду платежу незалежно від подачі звітів і визначення у них сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС Українив, адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не доведено правомірність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 р. № ф-2262-54прийняту Головним управлінням ДПС у Сумській області в сумі 18483,73 грн. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 по справі № 480/8457/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич