Постанова 4803 № 242/1725/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5984/23 Справа № 242/1725/22 Суддя у 1-й інстанції - Черков В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І. розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №242/1725/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання та ремонт спільного майна, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Черкова В.Г., - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2022 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання та ремонт спільного майна, в обґрунтування якого зазначив, що з 01.06.2019 р. сторони стали співвласниками у рівних частках двох квартир розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ; та АДРЕСА_2 . Позивач наглядає за зазначеними квартирами, утримує та робить ремонт одноосібно, на що витрачає грошові кошти. Приблизно він витратив 7461,40 грн. Просив стягнути з відповідача 50 % від загальної суми оплачуваних ним матеріалів на проведення ремонтних робіт - у розмірі 3730,70 грн. та 106 грн. за зроблені ксерокопії документів, доданих до позову. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати ухваливши рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідач набув право власності на обидві квартири. Суд не може поставити під сумнів те, що придбані позивачем товари були використані для ремонту у квартирах, тільки якщо відповідач надасть докази зворотнього. Встановлення порядку користування та узгодженість між співвласниками також не є обов`язковим, та відсутність узгодження тлумачиться на користь позивача. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено і підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема зі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.03.2000р., вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , його дружині ОСОБА_4 та сину ОСОБА_1 . Згідно повідомлення нотаріальної контори №58/01-16 від 19.02.2020р., ОСОБА_2 є онукою померлого ОСОБА_3 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини, і на підставі чого було заведено спадкову справу за № 76/2019. Свою частину спадщини, що складається з 2/3 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , померлий заповідав саме ОСОБА_2 , про що склав заповіт, посвідчений у реєстрі за №

314. Згідно повідомлення нотаріальної контори № 750/01-16 від 15.06.2020 р., після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно у виді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . 15.08.2019 р. із заявою про прийняття спадщини звернулася онука померлого ОСОБА_2 , булла заведена спадкова справа №76/2019. 11.02.2020р. було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку зазначеної квартири на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку зазначеної квартири не зверталась. Позивачем в обґрунтування заявлених вимог надані квитанції про оплату придбаних товарів, а саме утеплювача, шпалер, шпалерного клею, морилки, лаку, викрутки, пензлів, змивки, штапиків, рейки, фарби, сифона тощо, загалом на суму 7461,40 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що питання утримання та ремонту спільного майна було узгоджене з відповідачем не надано. Також, не надано доказів того, що дані товари були придбані для ремонту у зазначених вище квартирах і такий ремонт було дійсно проведено. Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України). Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими. Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі № 635/516/18-ц (провадження № 61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі № 210/6795/13-ц (провадження № 61-16288св18). Враховуючи, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов`язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками. Зазначене узгоджується з висновками КЦС ВС у тому числі у справах № 522/21596/17 (постанова від 25 жовтня 2022 року), № 635/516/18-ц (постанова від 08 травня 2020 року). У матеріалах справи відсутні докази. які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача, з приводу необхідності проведення ремонту належного їм на праві спільної часткової власності майна, тобто провів ремонт без його згоди, на свій ризик, не погодивши вартість ремонту. Також не надано доказів про те, що квартири потребували поліпшення з у зв`язку з неможливістю проживання, користування, аварійного стану квартир та необхідності негайного, обов`язкового проведення ремонтних робіт, а також того, що позивач дійсно використовував придбані ним матеріали, чеки від яких він додав до позовної заяви, для ремонту спільного майна. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що позивачі не мають права вимоги до іншого співвласника (відповідача) на відшкодування частини понесених ним витрат на ремонт будинку. При цьому апеляційний суд частково погоджується з доводом апеляційної скарги щодо того, що твердження суду першої інстанції, що відповідач не набула права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з заяви завідувача другої селидівської державної нотаріальної контори від 15.06.2020 року №750/01-16 вбачається, що ОСОБА_2 звернулася з з`явою про прийняття спадщини. Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Отже, ОСОБА_2 є співвласницею квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Однак дана обставина не впливає на висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2022 року немає. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: