Постанова 4804 № 219/741/20

Єдиний унікальний номер 219/741/20 Номер провадження 22-ц/804/3593/20 Єдиний унікальний номер 219/741/20 Номер провадження 22-ц/804/3593/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Кішкіної І.В., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ (суддя першої інстанції ОСОБА_3 , повний текст судового рішення складено 05 листопада 2020 року), В С Т А Н О В И В: 28 січня 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за позивачем право власності на ? частину зазначеної квартири. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задоволено. Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Із вказаним рішенням суду не погодилась відповідач, та подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення взяв до уваги ті обставини, що спірну квартиру позивач та відповідач придбали у період шлюбу, тобто з 02.07.2019 року по 18.02.2020 року, в рішенні суд зазначив іншу дату 17.01.2020 року, що є порушенням ч.2 ст. 114 СК України. Вказує на те, що судом було помилково взято до уваги період з 02.07.2019 року по 17.01.2020 року (день ухвалення рішення суду), так як згідно рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17.01.2020 року про розірвання шлюбу, набрало законної сили 18.02.2020 року. 22.11.2019 року ОСОБА_2 застосував фізичне насильство до відповідача в результаті чого були припинені сімейні стосунки, а тому відповідач вважає, що є всі підстави рахувати, що шлюбні відносини були у період з 02.07.2019 року по 22.11.2019 року. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив тільки з того, що майно набуте у період шлюбу і за спільні сумісні кошти, при цьому докази, на які посилався суд і є в матеріалах справи не відповідають дійсності. Позивачем була надана довідка про розмір заробітної плати, виписка по картковому рахунку за період з 2017 року, хоча шлюб був укладений з 02.07.2019 року. Згідно наданих позивачем документів не вбачається, що ОСОБА_2 станом на 02.07.2019 року мав на картці велику суму коштів, яку він за період з 02.07.2019 року по 08.11.2019 року знімав. Відповідачем було надано розписку від 30.09.2019 року, яка також має підпис позивача, проте, що кошти за спірну квартиру були передані в день написання розписки ОСОБА_4 , продавцю квартири у сумі 3000 доларів США, (73548,09 грн.), тобто ще 30.09.2019 року були внесені кошти за придбання спірної квартири, а залишок в сумі 6551,90 грн. був сплачений у день укладання договору купівлі-продажу. Суд не перевірив набуття та походження 3000 доларів США за період з 02.07.2019 року по 30.09.2019 року. Наголошує на тому, що 23.07.2019 року нею був проданий власний автомобіль за 170000 грн. (6 935,94 доларів США),тобто за період з 02.07.2019 року до 30.09.2019 року ОСОБА_1 , мала власні заощадження суттєво більше ніж вартість спірної квартири. Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 передала в якості задатку ОСОБА_4 , грошові кошти у сумі 3000 доларів США за продаж в подальшому спірної квартири, які підтверджується розпискою від 30.09.2019 року у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , якщо ці кошти були спільною власністю, то ОСОБА_2 не був би свідком, а виступав, як співвласник коштів. ОСОБА_2 не надав жодного належного та допустимого доказу, що транспортний засіб, який належав відповідачу на прав приватної власності був проданий за 170 000 грн., є спільною сумісною власністю. Також позивачем не було надано жодних доказів, що саме за сумісні кошти було придбано спірну квартиру. ОСОБА_1 , просила рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В справі позовні вимоги про поділ майна подружжя та ціна позову становить, 40050 грн.(2102*100=210 200), тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 липня 2019 року перебували у шлюбі, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 9), який рішенням Артемівського міськрайонного суду від 17 січня 2020 року розірвано, що не заперечуються сторонами. Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 продали ОСОБА_1 квартиру номер АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 80 100 грн, які продавці одержали до підписання цього договору в повному обсязі. (а.с. 4-5). Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03 червня 2020 року (а.с. 72-73) Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та доведеним належними доказами. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Частина 1 ст. 70 СК України зазначає, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Відповідно до пункту 23 вказаної постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними за час шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 14 листопада 2019 року у справі № 570/4823/15-ц. З матеріалів справи вбачається,що 02 липня 2019 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб (а.с.9) 08 листопада 2019 року між ОСОБА_4 9продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі продажу квартири яка розташована за адре6сою: АДРЕСА_1 (а.с.4-5). Відповідно до п.15 вказаного договору ОСОБА_2 яка чоловік покупця надав свою згоду на покупку квартири. З наданих позивачем довідок про доходи вбачається, що розмір пенсій з липня 2019 року по листопад 2019 року складає 51674,25 грн. (а.с.61). З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було надано довідку про доходи з місця роботи ТОВ «БУДТЕХМАШ», де він займає посаду заступника головного інженера. Сума заробітної плати за період липень-вересень 2019 року становить 25482,49 грн. (а.с.63). Відповідно до п. 4 договору купівлю продажу вартість спірної квартири становить 80100 грн. Доводи відповідача стосовно відсутності у відповідача великої суми кошті, відхиляє та вважає, їх такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки з наданих позивачем довідко вбачається, що сукупний дохід за спірний період з липня по листопад 2017 року становить 77 156,74 грн, що не є значно меншим чим вартість спірної квартири, 80100 грн. Також апеляційний суд відхиляє доводи скарги стовно того, що відповідач придбала спірну квартиру за гроші після продажу її власного автомобіля у розмірі 170000 грн, оскільки, автомобіль було перереєстровано на іншу особу 23.07.2019 року, спірну квартиру придбано 08 листопада 2019 року, тобто через більш ніж чотири місця після продажу авто, а тому суд вважає, що відповідачем не доведено факту придбання квартири за кошти після продажу авто. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3 майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Твердження ОСОБА_7 , про те, що спірна квартира є її особистою власністю, оскількі придбана за її власні кошти, є безпідставними та жодним чином не доведеними ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Крім того, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на покази свідків для даної категорії справ не достатньо, зокрема, рішення суду не може ґрунтуватись лише на одних показах свідків, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстнції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права Наведені у апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну оцінку, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 29 грудня 2020 року. Судді: О.В. Халаджи І.В. Кішкіна Г.В. Новікова