Постанова 4803 № 206/2167/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3050/23 Справа № 206/2167/22 Суддя у 1-й інстанції - Прінь І.П. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -за апеляційною скаргою адвоката Левченко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_2 , -за апеляційною скаргою адвоката Черкавського Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ 28.07.2022 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. У позові ставилось питання про поділ житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання за позивачкою права власності на частину зазначеного будинку. Позов мотивовано тим, що сторони перебувають в шлюбі з 08.11.2014 року. Мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27.03.2018 року відповідачем був придбаний спірний будинок, який позивачка й просить розділити по частині за кожним з подружжя. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Поділено між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя. Виділено у власність ОСОБА_1 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Залишено у власності ОСОБА_2 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Вирішено питання про забезпечення позову та розподілу судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 19.01.2023 року від адвоката Левченко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що 27.03.2018 року відповідачем був придбаний житловий АДРЕСА_1 за 78 082 гривні. Напередодні, 23.12.2017 року відповідачем була продана його особиста квартира за 98 700 гривень Вважає, що квартиру було придбано за власні кошти, тому вона розподілу не підлягає. 06.02.2023 року від адвоката Черкавського Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що відповідач не був позбавлений можливості указати в договорі, що оплату за домоволодіння здійснено за його власні кошти, що дане домоволодіння є його особистою власністю. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від адвоката Черкавського Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача. В якому є посилання на певну судову практику, та зазначено, що судом першої інстанції вірно враховано, що був попередній договір, на підставі якого вносилася значно більша сума на купівлю спірного майна, а потім відбулася доплата під час укладання основного договору. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 39 041 гривню, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебувають шлюбі, який був зареєстрований 08 листопада 2014 року. У період шлюбу, а саме 01.12.2017 року, відповідач ОСОБА_2 набув у власність в процесі приватизації квартиру АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності, видане Департаментом Житлового господарства Дніпровської міської ради №б/н від 14.11.2017 року, що не заперечується позивачкою. Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.57 СК України ця квартира була його особистою приватною власністю. 23 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_2 , уклавши договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. і зареєстрований в реєстрі за №3306. Згідно із пунктом 5 договору продаж цього нерухомого майна було вчинено за 98700,00 грн., які продавець отримав від покупця до підписання договору. У цей же день, 23 грудня 2017 року, між відповідачем ОСОБА_2 і ОСОБА_4 був укладений попередній договір до договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений тим же приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. і зареєстрований в реєстрі за №3613. Згідно із пунктом 2 цього попереднього договору покупець зобов`язався купити, а продавець зобов`язався продати вищевказане нерухоме майно за 280000,00 грн. до 01 лютого 2018 року. У разі зміни обмінного курсу ПАТ КБ «Приватбанк» долара США щодо курсу гривні, ця сума може бути більше або менше, але обов`язково такою, за яку в день посвідчення основного договору продавець зможе купити 10000,00 доларів США за комерційним обмінним курсом ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно до пункту 4 договору, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, під час нотаріального посвідчення цього договору покупець передав, а продавець прийняв в якості завдатку грошову суму у розмірі 224000,0 грн., що на момент укладання цього договору еквівалентно 8000,00 доларів США, входить в загальну суму платежів за основним договором. Доказів розірвання, зміни або визнання недійсним вказаного попереднього договору від 23.12.2017 року сторонами у справі суду не надано. Таким чином, судом встановлено, що 23 грудня 2017 року відповідач, продавши особисту приватну власність квартиру, того ж дня вніс отримані ним від продажу квартири кошти у сумі 98700,00 грн., які є його особистою власністю, в рахунок оплати завдатку за попереднім договором до договору купівлі продажу спірного будинку. Факт внесення відповідачем виручених від продажу квартири коштів на оплату завдатку під час укладання попереднього договору до договору купівлі-продажу будинку було підтверджено і позивачем. Проте, позивач зазначала, що відповідачем було внесено приблизно 40000,00 грн., однак жодних доказів на підтвердження своїх доводів суду не надала. Основний договір купівлі продажу спірного будинку був укладений між покупцем - відповідачем ОСОБА_2 і продавцем ОСОБА_4 27 березня 2018 року. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. і зареєстровано у реєстрі за №1151. Згідно із пунктом 2.1 договору продаж будинку було вчинено за 78082,00 грн., які продавець отримав до підписання договору. Відповідно до пункту 1.7. покупець повідомив, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який ним набувається являється спільною власністю. Заява дружини - ОСОБА_1 , справжність підпису на якій посвідчено 27.03.2018 року за реєстровим номером №1150 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. Таким чином, судом встановлено, що житловий будинок фактично було придбано за 302082,00 грн.( 224000+78082), що не заперечувалося позивачем. З цієї суми відповідачем на придбання будинку було внесено 98700,00 грн., що були його особистою власністю, а 203382,00 грн. були спільними коштами подружжя. Таким чином, придбаний відповідачем житловий будинок є спільною власністю подружжя. Встановивши дані обставини судом першої інстанції зроблений висновок про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 1/3 частини житлового будинку. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Відповідно до п.4 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію». Згідно із ч.7 ст. 57 СК України якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. За приписами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єкти права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України). Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). За приписами ч.1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ч.ч. 1,2,3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що спірний будинок придбано за 302082,00 грн., з яких 98700,00 грн. це особисті кошти ОСОБА_2 , від продажу належній йому квартири, а залишок - 203382,00 грн., спільні кошти подружжя. Таким чином, позивачка має право лише на частину від 203382,00 грн., що складає 101 691 грн., та відповідає вартості 1/3 частини спірного будинку. При таких обставинах доводи апеляційних скарг не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційних скарг не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Левченко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Черкавського Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: