Ухвала КАС ВС № 640/22655/19

УХВАЛА 22 серпня 2023 року м. Київ справа № 640/22655/19 адміністративне провадження № К/990/27561/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №640/22655/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №1172ц від 22.10.2019 про звільнення її з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; - поновити її на посаді заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 23.10.2019; - стягнути з Генеральної прокуратури України на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 №1172ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; - поновлено ОСОБА_1 з 24.10.2019 на посаді заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 765 348,48 грн; - у задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №640/22655/19 було повернуто скаржнику. 08 серпня 2023 року до Суду повторно надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №640/22655/19. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. На обґрунтування підстав касаційного оскарження заявник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, щодо застосування пунктів 7, 9, 10, підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, пункту 5 частини першої статті 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у співвідношенні з абзацом 2 пункту 2 розділу І Порядку №221. Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Необхідно зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак скаржником не зазначено належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №640/22657/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Суд критично оцінює посилання заявника, що у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №640/22930/19 з подібними до цієї справи №640/22655/19 та справи №640/22657/19 правовідносинами, Верховний Суд дійшов протилежних висновків, вказавши, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на те, що вимоги пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ (в редакції чинній на час звільнення позивача) підлягають застосуванню до позивача. Суд звертає увагу скаржника, що у пункті 56 постанови Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №640/22930/19 чітко зазначено, що правовідносини у цій справі (№640/22930/19) не є подібними до правовідносин у справі №640/22657/19. Крім того, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 640/22932/19, в якій Судом зазначено, що станом на дату видання спірного наказу (22 жовтня 2019 року) займана позивачем посада - заступника начальника Управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (з уваги на повноваження і процесуальний статус) не може зрівнюватися з посадою прокурора, а тому для звільнення позивача за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу) не було підстав. Водночас касаційна скарга не містить жодних доводів на спростування відповідних висновків суду, зокрема, з урахуванням того, що у цій справі позивачка обіймала посаду заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури. Суд зауважує, що правова позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах є сталою, а скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. З огляду на зазначене, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення Судом не вирішуються. Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі №640/22655/19 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська