Постанова 4803 № 205/7481/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5581/23 Справа № 205/7481/22 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В.М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», про зняття арешту з нерухомого майна (суддя першої інстанції Федотова В.М.), В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», про зняття арешту з нерухомого майна, в якому просила скасувати арешт (та відповідну заборону відчуження) нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 10933038), накладений постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2011 року в рамках виконавчого провадження 24780962 державним виконавцем Дмитрієвою С.В. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року в задволенні позову ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», про зняття арешту з нерухомого майна відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та через свого представника подала апеляційну скаргу в якій вказує, що саме орган ДВС був зобов`язаний зняти арешт при поверненні виконавчого документа стягувачу відповідно до діючого на той час законодавства. І саме орган ДВС цього не зробив, в результаті саме цих дій органу ДВС порушується право позивачка. Обтяження на майно здійснив державний виконавець органу ДВС, він же обтяження протиправно не припинив, хоча був зобов`язаний це зробити. В результаті саме цих дій обтяження безпідставно обмежує право позивачки на мирне володіння своїм майном. В обґрунтвання доводів скарги зазначає, що позивачка вказала, що орган ДВС безпосередньо порушив її права мав обов`язок зняти арешт при завершення виконавчого провадження, однак цього не зробив. В свою чергу суд першої інстанції повністю проігнорував обсяг прав позивача та причини негативного впливу на нього (хто та чому порушує право позивача). Адже при найменшому аналізі питання про те, чому права позивача порушено не можливо не прийти до висновку, що таке порушення є результатом безпосередньої поведінки ДВС, саме він не зняв арешт. ОСОБА_2 просив рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яки позовні вимоги задовільнити в повному обсязі. Від Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позивачкою не надано доказів підтвредження того, що її права були порушені саме діями ДВС, позивачка не вірно визначилась з колом осіб по справі, їх процесуальним статусом та не довела своїх вимог. Начальник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Катерина Астапенкова просила оскаржуване рішення залишити без змін. Від ПАТ Банк «Траст» відзив на апеляційну скагу не надходив. У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи своєї апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка була сформована 21.07.2021 року, на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 10933038, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2011 року державним виконавцем Дмитрієвою С.В. (а.с. 12). У відповідях Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), правонаступником якого є Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.07.2022 року та від 26.08.2022 року позивача повідомлено про існування арешту на нерухоме майно та рекомендовано звернутись до суду (а.с. 10, 11). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позичка пред`явила позовні вимоги до неналежного відповідача. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всих чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалась на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII). Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки позивачка ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт на майно ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні, накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, вже під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Схожі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20. Апеляційний суд зауважує, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Щодо доводів скарги про те, що позивачка не може захистити своє порушене право у спосіб інший, ніж звернення з позовом про зняття арешту, оскільки після закінчення виконавчого провадження припиняють існувати правовідносини виконавчого провадження, у зв`язку з чим подавати скаргу в порядку статті 447 ЦПК України неможливо. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Таким чином, в разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту. Правилами частин першої та другої статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. Керуючись ст. 255, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року скасувати. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», про зняття арешту з нерухомого майна закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О. В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 17 серпня 2023 року. Суддя-доповідач О. В. Халаджи