Постанова 4803 № 201/9191/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5040/24 Справа № 201/9191/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М.., Пищиди М.М., за участю секретаря Кошари О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) про звільнення майна з-під арешту, скасування арешту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2024 року,- В С Т А Н О В И В: 09.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про звільнення майна з під арешту.В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на виконанні у Соборному ВДВС у місті Дніпрі з 28.09.2012 по 11.08.2016 перебувало виконавче провадження №34530181 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6981/11, виданого 18.06.2012 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у розмірі 116131,08 грн. Постановою від 11.12.2012 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 10.08.2016 державним виконавцем на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувану. Наразі виконавче провадження знищене у зв`язку із завершенням трирічного терміну зберігання в архіві у відповідності до п. 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби (в редакції 1999 року). Це підтверджуються витягом з автоматизованої системи виконавчого провадження від 04.07.2023. У червні 2023 року позивач у нотаріуса дізнався про наявність арешту на його невизначене майно. Вважає, що підстави для продовження арешту майна у виконавчому провадженні, оскільки на виконання рішення суду описане майно боржника - автомобіль, марки ВАЗ модель 21101, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В подальшому, згідно протоколу за № 1168852 проведення електронних торгів даний автомобіль було реалізовано. 10.08.2016 постановою про повернення виконавчого документа, виконавчий лист повернуто стягувачеві та з цього часу більше не пред`являвся до виконання. Тому, вважаю, що зараз підстав для накладення арешту на майно боржника не має, строк на пред`явлення виконавчого листа минув, отже можливо зняття такого арешту. З урахуванням положень ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у редакції яка діяла на момент повернення виконавчого документу стягувачу, тобто у 2012 році, строк для пред`явлення виконавчого листа становив 1 рік. Повторно із виконавчим листом № 2-6981/11 від 18.06.2012 до Соборного ВДВС у встановлений законом строк ніхто не звертався. Таким чином, підстав для продовження обтяження на майно відсутні, у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. Наявність протягом тривалого часу (10 років) нескасованого арешту майна позивача, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи викладене, просив задовольнити позов про звільнення майна з-під арешту, скасувати арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.12.2012 Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції на невизначене та все нерухоме майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 34530181 відкритого на підставі виконавчого листа від 18.06.2012 № 2-6981/11 (а.с.2-6). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) про звільнення майна з-під арешту, скасування арешту - відмовлено (а.с.73-75). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив, рішення суду 1 інстанції скасувати, і ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі (а.с.81-84). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Судом встановлено, що даними Єдиного державного реєстру судових рішень, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 у справі № 2-6981/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором № 014/135569/3174/73 від 29.08.2007 року в розмірі 116 131, 08 грн. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 1161,31 грн. та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.01.2019 за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» замінено сторону виконавчого провадження стягувача, по цивільній справі № 2-6981/2011 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023 у справі № 201/8653/23 (провадження 2/201/2869/2023) ОСОБА_1 відмовлено було у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звільнення майна із-під арешту. Ухвала мотивована із посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 213/2012/16 (провадження № 14-13цс18) про те, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи. Згідно наданого на запит позивача листа Соборного ВДВС у місті Дніпрі від 04.07.52023 за № 34530181/16, дійсно, на виконанні в Соборному ВДВС у місті Дніпрі з 28.09.2012 по 11.08.2016 перебувало виконавче провадження №34530181 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6981/11, виданого 18.06.2012 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у розмірі 116131,08 грн. Постановою від 11.12.2012 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 10.08.2016 державним виконавцем на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Наразі виконавче провадження, яке завершено у 2016 році, знищене у зв`язку із завершенням трирічного терміну зберігання в архіві у відповідності до п. 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби (в редакції 1999 року) (а.с. 7). До листа наданий витяг з АСВП станом на 04.07.2023 (а.с. 8-13). З витягу з АСВП видно, що у процесі виконання виконавчого документа 12.03.2013 державним виконавцем автомобіль боржника був затриманий, проведено акт опису та арешту майна. Автомобіль знаходиться на штраф-майданчику. Поставною державного виконавця від 27.06.2013 був призначений експерт. Було описано та арештоване майно боржника, а саме: автомобіль - ВАЗ 21101, 2007 р.в., д/н НОМЕР_1 . Експерта зобов`язано надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань вартості арештованого майна. Надалі, станом на 09.09.2015 та на 23.02.2016 вказано, що на виконанні у Жовтневому ВДВС Дніпропетровського МУЮ перебуває вказане виконавче провадження. При виконанні вказаного виконавчого документа було описане майно боржника, а саме: автомобіль, марки ВАЗ модель 21101, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , тип - легковий - седан - В. Зазначений транспортний засіб був переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_2 . На адресу відділу надійшла заявка ОСОБА_2 , згідно якої останній повідомляє про неможливість подальшого зберігання вказаного майна та просить змінити відповідального зберігання. Державним виконавцем, ураховуючи викладене, керуючись ст. 5, 11 Закону України «Про виконавче провадження», п. 4.2.6 Інструкції з організації примусового виконання рішення», прийняте рішення:

1. Звільнити від обов`язків відповідального зберігання описаного майна, а саме: автомобіль, марки ВАЗ модель 21101, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , тип - легковий - седан - В, ОСОБА_2 .

2. Призначити відповідальним зберігачем описаного майна ОСОБА_3 , м. Дніпропетровськ, вул. Лісопаркова, 28.3. Попередити ОСОБА_3 про кримінальну та матеріальну відповідальність за псування, розтрату, відчуження, підміну, приховування описаного майна.

4. Копію постанови направити сторонам виконавчого провадження та ОСОБА_3 . Потім, 13.06.2016 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за ВП №34526265 від 11.12.2012. Згідно протоколу за № 1168852 проведення електронних торгів релізовано автомобіль марки ВАЗ модель 21101,2007 р.в, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 . У розділі «Строк та умови самостійного виконання рішення боржником» вказано - про зняття арешту з майна боржника.

1. Зняти арешт з автотранспортного засобу, а саме, автомобіль марки ВАЗ модель 21101,2007 р.в, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 .

2. Передати майно переможцю ОСОБА_4 .

3. Здійснити перереєстрацію транспортного засобу, а саме: автомобіль марки ВАЗ модель 21101, 2007 р.в, номерний знак НОМЕР_4 за ОСОБА_4 .

4. Копію постанови направити сторонам та Територіального сервісного центру 1242 регіонального сервісного центру МВС у Дніпропетровській області. Станом на 11.08.2016 - повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 - коштів, що надійшли від реалізації майна, недостатньо для задоволення вимог стягувана за виконавчим документом. Постанова про повернення виконавчого документа стягувану (п. 8 ч. 1 ст. 47). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем обраний не вірний спосіб захисту, оскільки він не є власником автомобіля. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах,у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Суд першої інстанції не врахував того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено на все майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21), підстав відступити від зазначених висновків суд не встановив. Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність рішення суду першої інстанції з підстав приведених в апеляційній скарзі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядати спір по суті. Колегія суддів зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2024 року - скасувати. Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, скасування арешту - закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: