Постанова Київський апеляційний суд № 754/6494/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/6494/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/8095/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 січня 2024 року у складі судді Чорненької О.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,- В С Т А Н О В И В : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом у якому просив, зняти арешт з усього належного йому майна, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Деснянського управління юстиції від 21 листопада 2014 року. Позов обґрунтовано тим, що він є спадкоємцем нерухомого майна після смерті його матері ОСОБА_2 . Після оформлення права на спадкове майно він дізнався, що не може ним розпоряджатися, оскільки державним виконавцем Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва за виконавчим листом № 2- 9401/11 виданим 23 грудня 2013 року на все його майно накладено арешт. 23 червня 2023 року зазначене виконавче провадження № НОМЕР_2 було закрито та повернуто стягувачеві. 26 серпня 2020 року на підставі договору про відступлення права вимог за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Комерційний банк "Надра" та ТОВ "ФК "Еліт Фінанс", правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ "Комерційний банк "Надра" є ТОВ "ФК "Еліт Фінанс". На підставі зазначеного договору про відступлення права вимоги, приватним виконавцем Фесик М.О. 08 квітня 2021 року було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1, у ході якого він сплатив більшу частину заборгованості. З огляду на це, 08 лютого 2022 року виконавче провадження № НОМЕР_1 було закрите та знято арешт з майна боржника. У ході виконавчого провадження постановою приватного виконавця від 16 квітня 2021, знято арешт з належного йому майна. Але зазначена постанова приватного виконавця не скасувала арешт майна, накладений постановою державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 21 листопада 2014 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_2. У зв`язку з чим позивач звернувся до Деснянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва із заявою, на яку отримав відповідь про те, що згідно інформації АСВП встановлено, що на виконанні у відділі перебував виконавчий лист № 2-9401/11 від 23 грудня 2013 року, виданий Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором у розмірі 694 127 грн 63 коп. Станом на 04 квітня 2023 року на виконанні у відділі виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 не перебувають. Зняти арешт з майна не вбачається за можливе, оскільки у АСВП відсутня інформація про сплату боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Повторно вищевказаний виконавчий документ до відділу на виконання не надходив. З метою вирішення питання про зняття арешту з майна він має звернутись до суду з відповідною позовною заявою. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 03 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі представник Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) не погоджується з рішенням районного суду, вважає його таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм ЦПК України, Закону «Про виконавче провадження» та без з`ясування усіх обставин справи, просить його скасувати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що інформація про сплату боргу у розмірі 694 127 грн 63 коп, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 відсутня. Вказує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 361349698 наявний запис про обтяження: 7912973 - постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_2 (виконавче провадження), виданий 21.11.2014, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві. Також скаржник повідомив, що наявність будь-якого арешту на майні боржника не перешкоджає оформленню права на спадкове майно. Учасники справи до суду не з`явилися, повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За правилами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19). У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22). Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21), від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22). Колегія суддів зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з рішенням суду з підстав відсутності доказів сплати ОСОБА_1 , як боржником за виконавчим провадженням, у межах якого на забезпечення виконання заборгованості та інших обов`язкових платежів було накладено арешт, не можуть бути предметом перевірки під час розгляду справи, провадження у якій відкрито з порушенням положень процесуального права. За наведених підстав суд першої інстанції повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, а не розглядати спір по суті. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 377, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 03 січня 2024 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», третя особа: Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна - закрити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: