Постанова Київський апеляційний суд № 754/10848/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2024 року м. Київ справа №754/10848/23 провадження № 22-ц/824/949/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач) суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання - Никифорова І.А. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року у складі судді Лісовської О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва серії АЕ №680724 від 17 травня 2007 року про арешт майна боржника. У мотивування позову зазначали, що вони та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної спільної сумісної власності є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 12 серпня 2009 року. Вказували, що під час оформлення спадщини їм стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт в рамках виконавчого провадження НОМЕР_3, яке здійснювалось на підставі виконавчого листа №1-286 від 24 липня 2006 року. У межах вказаного виконавчого провадження 21 вересня 2007 року постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто, виконавче провадження завершено. Посилалися на те, що подання позову про зняття арешту з нерухомого майна обумовлено тим, що такий арешт перешкоджає позивачам в оформленні спадкових прав на таке майно. На підставі викладеного, просили задовольнити позовні вимоги. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року позов задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої службиДеснянського району м. Києва серії АЕ №680724 від 17 травня 2007 року про арешт майна боржника, який було зареєстровано П`ятнадцятою київської державною нотаріальною конторою 12 червня 2007 року за №5119383. Не погоджуючись з указаним рішенням Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що суд формально поставився до розгляду справи, не з`ясував всі фактичні обставини, просить скасувати оскаржуване рішення у повному обсязі. У мотивування скарги зазначає, що згідно даних ПВ - спецпідрозділ від 14 листопада 2023 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_3 (стан виконавчого провадження: завершено) з примусового виконання виконавчого листа №1-286 від 24 липня 2006 року про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_4 на користь держави. 21 вересня 2007 року старший державний виконавець Коваленко П.І. виніс постанову про повернення виконавчого документу, а саме: згідно відповідей ДАІ, БТІ автотранспортних засобів, нерухомого майна за боржником не зареєстровано, за адресою: АДРЕСА_2 майно, належне боржнику, підлягаюче опису та арешту, не виявлене. Зауважує щодо дефіциту державного бюджету. 20 грудня 2023 року від відповідача до апеляційного суду надійшов лист, аналогічний за своїм змістом апеляційній скарзі, в якому останній просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення із заявою до суду за наявності арештів (обтяжень), накладених на майно, порушується право позивачів на отримання спадщини, внаслідок чого вони позбавлені змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивачів підлягає судовому захисту у заявлений ними спосіб шляхом зняття арешту з майна. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Судом установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 12 серпня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 22 січня 1980 року серії НОМЕР_1 та Свідоцтвом про смерть від 03 травня 2022 року серія НОМЕР_2 . Після смерті ОСОБА_4 у П`ятнадцятій київській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №515/2022. Спадкоємцями є позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час вчинення позивачами нотаріальних дій ними було виявлено неможливість оформити спадщину після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у відповідному реєстрі обтяжень наявна заборона на відчуження будь-якого майна, яке належало їхньому синові. Також матеріалами справи встановлено, що 17 травня 2007 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського району у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження. Листом старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19 травня 2023 року повідомлено, що зняти арешт з майна боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вбачається за можливе, оскільки арешт накладено в рамках знищеного виконавчого провадження щодо конфіскації майна боржника та зазначено, що для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна позивач може звернутися з відповідною заявою до суду. З Витягу з ВП-спецпідрозділ від 14 квітня 2023 року вбачається, що у виконавчій службі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_3 (стан виконавчого провадження: завершено) з примусового виконання виконавчого листа №1-286 від 24 липня 2006 року про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_4 на користь держави. 21 вересня 2007 року старший державний виконавець Коваленко П.І. виніс постанову про повернення виконавчого документу до суду, а саме: згідно відповідей ДАІ, БТІ автотранспортних засобів, нерухомого майна за боржником не зареєстровано, за адресою: АДРЕСА_2 майно, належне боржнику, підлягаюче опису та арешту, не виявлене. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Так, на момент повернення виконавчого документу стягувачу діяв Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 16 січня 2007 року №606-ХІV. Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Закінчення виконавчого провадження з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. За змістом частини другої статті 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Відповідно до змісту статті 40 вказаного Закону повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону. Так, згідно пункту першого частини першої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років. Матеріалами справи встановлено, що повернення виконавчого листа до суду у зв`язку з невиявленням майна боржника відбулось на підставі постанови державного виконавця від 21 вересня 2007 року, тобто, більше ніж 15 років тому. Протягом цього строку повторно виконавчий лист від 24 липня 2006 року №1-286 до виконання не пред`являвся, строк для пред`явлення не переривався, а отже закінчився ще у 2010 році, виконавче провадження станом на час вирішення цієї справи знищено. Разом з тим, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 21 вересня 2007 року станом на час вирішення справи є чинною. У заявленому позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що є спадкоємцями після смерті сина ОСОБА_4 , а тому мають відповідні речові права, проте одержати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину не мають змоги, оскільки на все майно померлого сина накладено арешт. Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом частини п`ятої статті 1268 ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» й пов`язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення в спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та/або не здійснив державної реєстрації права. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 41 Конституції України закріплена гарантія непорушності права приватної власності особи. Відповідно до частини першої статей 321 та 391 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у праві його здійснення і власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року №61-3814св22 (справа №2/0301/806/11), викладено правовий висновок, згідно з яким:«...застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Отже, внаслідок невжиття дій третіми особами само по собі порушення прав позивачів на оформлення спадщини після померлого сина тривати не може, оскільки наявність протягом тривалого часу (більше 15 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Зважаючи на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності арештів (обтяжень), накладених на майно, порушується право позивачів на отримання спадщини, внаслідок чого вони позбавлені змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном, підстави для продовження обтяження на майно відсутні, у зв`язку з чим право позивачів підлягає судовому захисту у заявлений ними спосіб шляхом зняття арешту з майна Також суд зауважує, що згідно вимог статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем, а відповідно до статті 1280 цього Кодексу спадкоємці зобов`язані задовольнити вимогу кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник