Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/6245/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5902/23 Справа № 932/6245/22 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача - Никифоряка Л.П., суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та Дніпровської філії Акціонерного комерційного банку "ФОРУМ" про зняття арешту з нерухомого майна, в якій подану апеляційну скаргу Першим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Дніпровська філія Акціонерного комерційного банку "ФОРУМ", про зняття арешту з нерухомого майна. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що на виконанні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, правонаступником якого є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), перебувало виконавче провадження № 39207985, яке здійснювалося на підставі виконавчого листа № 2-2243/10, виданого 25 жовтня 2012 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "ФОРУМ" заборгованості в сумі 43 336,94 грн. Постановою державного виконавця від 16 липня 2013 року відкрито виконавче провадження. 20 серпня 2013 року винесено постанову про арешт майна боржника. 21 травня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», проте арешт з майна не був знятий. Вказане виконавче провадження знищено. Зазначала, що відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Посилаючись на те, що, повертаючи 21 травня 2014 року виконавчий документ стягувачу, державний виконавець неправомірно не скасував арешт, накладений в межах виконавчого провадження, ОСОБА_1 виклала вимогу про зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20 серпня 2013 року у виконавчому провадженні № 39207985. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13грудня 2022року третю особу Дніпровську філію Акціонерного комерційного банку "ФОРУМ" залучено в якості співвідповідача. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений у виконавчому провадженні № 39207985 від 20 серпня 2013 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-2243/10, виданого 25 жовтня 2012 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "ФОРУМ" заборгованості в сумі 43 336,94 грн. Виключено із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна № 2462389, дата реєстрації 12 вересня 2015 року, накладеного на підставі постанови Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням № 39207985 від 20 серпня 2013 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з таким рішенням, Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій виклав вимогу про скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі. В апеляційній скарзі заявник вказує на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права і зазначає, що суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 і постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20. У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю з наступних підстав. Встановлено, що на виконанні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, правонаступником якого є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), перебувало виконавче провадження № 39207985, яке здійснювалося на підставі виконавчого листа № 2-2243/10, виданого 25 жовтня 2012 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "ФОРУМ" заборгованості в сумі 43 336,94 грн. Постановою державного виконавця від 16 липня 2013 року відкрито виконавче провадження № 39207985. 20 серпня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. 21 травня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за реєстраційним номером обтяження 2462389 12 вересня 2013 року було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № 39207985, виданий 20 серпня 2013 року державним виконавцем Бабушкінського ВДВС ДМУЮ Данченком О.М. Відповідно до листа в.о. начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гомілка А. від 25 липня 2022 року встановлено, що 21 травня 2014 року державним виконавцем відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Більш детальну інформацію надати неможливо через знищення виконавчого провадження ВП № 39207985 у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалась на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки позивачка ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт на майно ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні, накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Схожі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20. Апеляційний суд зауважує, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Щодо доводів сторони позивача наведених у відзиві на апеляційну скаргу про те, що він не може захистити своє порушене право у спосіб інший, ніж звернення з позовом про зняття арешту, оскільки після закінчення виконавчого провадження припиняють існувати правовідносини виконавчого провадження, у зв`язку з чим подавати скаргу в порядку статті 447 ЦПК України неможливо. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави--учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Таким чином, в разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту. Правилами частин першої та другої статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. За подачу апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 488,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 224 від 17 квітня 2023 року (а.с.97). Враховуючи результат розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 488,60 грн. Керуючись ст. 255, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) - задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року - скасувати. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та Дніпровської філії Акціонерного комерційного банку "ФОРУМ" про зняття арешту з нерухомого майна - закрити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 488,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 червня 2023року. Судді: